В Десни не та бідова сила,
Що котить води інших рік,
А все ж ріка така красива,
Бо зачарована навік.
Ввібрала в себе спрагу літа,
Небес обвітрених блакить,
Врочистим спокоєм налита,
Щось верболозам плюскотить.
А як весна із гомін-гаю
Останні вижене сніги,
Десна схвилюється до краю,
І вже тісні їй береги.
І вже ні броду, ні причалу,
Лиш води вільні, мов пісні…
Та ви про це, мабуть, читали
У «Зачарованій Десні».
Микола Адаменко, «Довженкове безсмертя»
Як не дивно, але не тільки люди, а й книги бувають ювілярами. І звичайно, відмічають їх дні народження ті, хто найбільш причетний до книжок, тобто, бібліотекарі.
Ось так цього року знаменитій кіноповісті нашого земляка Олександра Петровича Довженка «Зачарована Десна» виповнилося 60 років. І я, як шкільний бібліотекар, керівник краєзнавчого гуртка та член Сосницького відділення земляцтва, вирішила в рамках третього Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек, який стартував у жовтні, провести досить незвичний захід, присвячений відповідній даті.
Крім того, до цього підштовхнула ще й публікація Олексія Орєховича «Історія радить сільським громадам», яка розміщена на земляцькому сайті 4 вересня поточного року та була надрукована в Сосницькій незалежній газеті «Час».
Тому, заздалегідь домовившись з директором Змітнівської ЗОШ І-ІІ ступенів, моєю однокурсницею по Ніжинському педінституту імені Миколи Гоголя, збирачем і дослідником історії рідного краю Валентиною Петрівною Сичевською та, не дивлячись, що це поселення знаходиться за 20 кілометрів від райцентру, минулої неділі з різновіковою групою членів краєзнавчого гуртка по автодорозі Чернігів – Короп помандрували до місця зйомки однойменного фільму.
Яка лишень вийшла приємна зустріч!
Валентина Петрівна прийняла нас як дорогих гостей. Спочатку вона провела екскурсію по школі «Берегині», потім розповіла про історію села Змітнів, що розташоване на Десні, яку так гарно описав у своєму творі наш земляк, не забуваючи про неї впродовж свого життя, згодом ставшою головною героїнею однойменного фільму.
Свою розповідь про зйомки кадрів до кінофільму «Зачарованої Десни», яку проводила дружина Олександра Петровича Довженка Юлія Іполитівна Солнцева, Валентина Петрівна переплітала показом уривків з цього фільму та світлин його героїв. Виявляється, що багато жителів села брало участь у створенні мистецьких шедеврів. А учні та вчителі школи зібрали спогади своїх односельців і записали їх, так як багатьох «артистів» вже нема серед живих.
До 120-річниці від дня народження кіномитця у школі відбувся День музею, на який були запрошені працівники літературно-меморіального музею Олександра Довженка та учасники й очевидці зйомок фільму: Микола Петренко, Марія Пшенична, Іван Суржик, Галина Панченко, Лідія Панченко, Тамара Дубина.
Про цю подію йшла мова у публікації на сайті земляцтва «Зачарована тиха Десна» від 11 травня 2014 року, а потім в газеті «Отчий поріг» №7(151) за 2014 рік.
Ще було багато почуто різних історій з вуст Валентини Петрівни. Вона безмежно вдячна її землякам, сільському бібліотекарю, учителям та учням, що з їх допомогою вдалося відкрити ще одну сторінку історії села Змітнів, яка стала цікавою та корисною іншим.
Я ж в свою чергу подякувала нашому співрозмовнику від себе та своїх вихованців. А після її розповіді, як і того дня після розповіді очевидців зйомки фільму, цитуючи Валентину Сичевську, «нестримно захотілося на берег, на річку. Захотілось послухати з вуст самої Десни ще раз розповідь про Сашка, про його дитинство» і про це село.
Так ми і зробили… Пішли до річки та вслухалися в шепіт хвиль, в плин часу…
Потім всі разом оглянули місцеві краєвиди та визначні місця. До підніжжя пам’ятника загиблих у роки Другої світової війни поклали квіти. Побачили будівлю старої школи, де працювала вчителем зарубіжної літератури Алла Іванівна Коротич, мама нашого найактивнішого члена краєзнавчого гуртка, учня 7 класу Богдана Коротича. Сфотографувалися біля клубу та нової церкви Тихвінської ікони Божої Матері.
А потім наш шлях проліг до знаменитої Білої Кручі, що над Десною, Довженкової улюблениці.
На Білій Кручі дива усякого,
На Білій Кручі горлиця плакала,
На Білій Кручі сойка сміялася,
Сміхом-реготом заливалася.
І співом солов’ї закохані,
І стрижі кричали наполохані.
Із Білої Кручі видно далеко,
Над нею кружля історичний лелека,
Там тинялись монахи, блукали прочани,
Десною тішились соснини.
Для них там найвища таки висота,
Для них Біла Круча одвічно свята.
(Микола Адаменко, «Білої Кручі дива»)
Дорогою додому ми відвідали літературно-меморіальний музей Олександра Довженка, поклали квіти до підніжжя його пам’ятника, переглянули нову експозицію, відкриту до 122-ріниці від дня народження відомого земляка – клуню, зайшли до хати, щоб вкотре поклонитися знаменитій колисці.
Біленька хата, стара стодола,
Садок в садибі і журавель
Скрипить, ще служить, хоч і кволий
(Старий, сумує, бо без дітей).
Колиска в хаті давно схолола,
Не чути сміху в ній і плачу.
В музей приходить уся довкола
Вкраїни гордість отут відчуть.
В сім’ї селянській, в день вересневий,
Як пахло грушами в садку,
Він народився в хиткій оселі,
Щоби звеличить Десну-ріку.
Довженка постать непересічна,
Як незвичайна й життя ріка
Можливо, в чомусь і протирічна
І небезгрішна, та не слизька.
Вдивлялись в душі глибокі очі –
І світ побачив наш колорит.
В козацький острів у степ, у ночі –
Від запорожців – палкий привіт.
Цвітуть жоржини і чорнобривці.
Нектар солодкий комахи п’ють.
Тепло даруєм митцю в річниці,
Талант шануєм, бо в ньому – суть!
Катерина Кальєнко, «У музеї Довженка»
До чого ж гарно й весело,
Коли прийде весна…
О річко зачарована,
Довженкова Десна!
Як гарно в лузі мріється
Маленькому Сашку
І річечка пишається,
Мов дівчина в вінку.
Пливе вода з минулого
В майбутнє крізь роки.
Довженко – син могутньої
Величної ріки.
Григорій Пастернак, «Зачарований Десною»
Ось так цікаво та насичено було відмічено книжчин ювілей.
Валентина МОВЧАН