Проста будівля в українському селі Дубно нагадує швейну майстерню та кухню всередині. Поки в одній кімнаті кілька жінок орудують ножицями чи швейними машинками, ще десять формують тісто за столом у іншій кімнаті за стіною. Чеська співвітчизниця Людмила Мельникова є однією з волонтерів, котрі допомагають іншим жителям окупованої країни практично від початку широкої російської військової агресії в Україні. «Я роблю це заради перемоги України», – повідомила вона ČTK.
Першого дня після російського вторгнення в Україну вона не знала, чого чекати. «Я ходила туди-сюди», — розповідає 68-річна чешка, котра у якийсь момент подумала записатися в територіальну оборону. Зрештою відмовилася від цього через свій вік. Їй пропонували допомогу знайомі з Чехії, звідки її коріння. «Я можу допомогти тут, а не там», — пояснила вона.
Приблизно через чотири дні після нападу РФ на Україну вона й інші жінки почали готувати вареники та випікали тістечка для українських солдатів. Серед іншого вони взялися за пошиття жилетів з кишенями для патронів для захисників країни в той час, коли вони не отримували подібного спорядження. «Спочатку було важко, у солдатів майже нічого не було. Хто б міг подумати, що може вибухнути війна», – згадує Людмила Мельникова, прабабуся якої прибула з нинішньої Чехії на терени нинішньої України за часів царська Росії.
Сьогодні ці волонтери готують різні види солодкої та солоної випічки для внутрішньо переміщених українців, які залишили свої домівки через бойові дії та знайшли притулок в інших частинах країни. За словами місцевих жителів, на Рівненщині біля 400 тисяч осіб, з квітня їх проживає 350. Після віддправки солдатам, випічка почала потрапляти для внутрішньо переміщених осіб.
За її словами, зараз завершується пошиття жилетів для солдатів, а виробництво хліба триває. «Я приходжу сюди щодня, крім неділі, коли є служба в церкві. Моя роль — розрізати тканину на вироби», — пояснює Людмила Мельникова, дипломований гірничий інженер. Хоча зараз волонтери відмовляються від виробництва військових текстильних аксесуарів, вони все ще зайняті цією справою. Виготовляють також полотняні сумочки з різними мотивами та на машині вишивають візерунки на футболках, за рахунок продажу яких хочуть профінансувати розширення центру, де, серед іншого, має бути створений молодіжний центр.
Усередині будівлі, тим часом доки відбувається спілкування, одна з жінок відносить до столів тацю з гарячою випічкою, щоб охолонути. На кухні невимушений настрій, іноді лунає сміх. «Тут чудова атмосфера, ми говоримо, ми жартуємо», – каже 82-річна Ольга Бурбела.
І це незважаючи на те, що війна часом сильно вплинула на життя деяких добровольців. Донька Тетяни Данилюк та дві внучки втекли до Чехії в березні, і вона нещодавно поховала сина. «Воював, його вбили росіяни під Ізюмом, йому було 46 років, — розповідає Тетяна Данилюк, яка живе з квітня з чоловіком та ще однією донькою, котру не хотіла залишати одну. «Це наша країна», — пояснює вона. Волонтери погоджуються, що роблять те, що вважають потрібним. «Україна переможе», – переконана Мельникова.
За повідомленням ČTK