У попередній публікації Людмили Орішко «Літературно-мистецький конкурс «Присвячую Тичині!»» йдеться про талановиту молодь Чернігівщини, переможців всеукраїнського творчого конкурсу
Увазі відвідувачів земляцького сайту пропонуються творчі роботи переможців, учнів Остерських ліцеїв №1 та №2.
КОВАЛЬОВ ДЕМ’ЯН, 8років
«Думки про мир»
А що таке мир?
Це складне запитання!
Можливо, відсутність
Війни чи повстання.
А може – це спокій
І вранішня тиша,
Коли теплий вітер
Листочки колише?
Можливо, що мир –
Це обійми матусі;
І радість від того,
Що поряд є друзі?
Мир, коли тато
Приходить з роботи,
І грає зі мною
Попри турботи?
Мир, коли вдома
Чекають на тебе?
Мир – це блакитне
І лагідне небо?
Мир, коли вранці
У відкрите віконце
Сяє яскраве
І тепле сонце?
Мир, коли попри
Відчай і втому
Хочеться вийти
На вулицю з дому;
Свіже повітря вдихати
На повну,
І відчувати, що мир –
Все навколо!
Мир треба бачити
Всюди – де ти,
Навіть, коли ти
Боїшся війни;
Спалахів мін, і гудіння
Снарядів,
Жахливих ударів
Танків та градів….
Навіть тоді, коли
Страшно без тями,
Мир ти знаходиш
В обіймах у мами!
Тільки ВОНА подарує
Надію
В мир, що настане!
І Я У ЦЕ ВІРЮ!
СМОВСЬКИЙ МАКСИМ, 13 років
Найкращим…
На серці – біль, а у душі – тривога,
Ми ( діти України) просим Бога,
Щоб закінчилась люта і страшна війна,
Ми хочем жити для любові і добра,
Ми хочемо скоріш піти до школи,
Ми хочемо навчатись як ніколи.
Та в наше звичне і розмірене життя
Ввірвалась найжорстокіша війна.
Забрали спокій ви дітей Вкраїни,
Та перед ворогом не станем на коліна.
Ми вболіваємо за кожного солдата…
Чийогось батька, сина, брата,
За кожного, хто з ворогом в бою
Боронить землю праведну свою,
За хлопців, що ідуть відважно в бій
І захищають край… Найкращий…Свій.
Спасибі, рідні, і уклін Вам до землі
За силу волю, стійкість на війні.
Ми впевнені, що перемоги час
Не забариться. Рідні, віримо у Вас!
Хай Божа Мати Вас підтримує в бою,
Солдате! Воїне! Я так тебе люблю.
Ми – переможемо, всі віримо в це нині.
Слава Героям! Слава Україні!
Таткові…З війни на війну…
Привіт, татусь, тобі пишу з підвалу,
У мене добре все, все майже як
колись…
Так, так, я слухаюсь і не нервую маму,
І ти, рідненький, на війні кріпись.
Я знаю, татко: холодно в окопі,
Ти спиш за ніч годинки, мабуть, три…
Та ми з матусею так просимо у Бога
Тебе та рідну землю зберегти.
Ти одягайся, таточку, тепліше,
Не забувай про їжу і про чай…
А ті думку, що душу розривають,
Ти проганяй із серця, проганяй.
Ми разом будемо. Ти вір у це,
рідненький,
Ти сподівайся, хоч немає сил,
Бо Україна – наша рідна Ненька
І скоро, вірю, в нас настане мир.
Ні, ні, мені не страшно, любий,
Я не жаліюсь, тато, і не плачу…
Матусю бережу, оберігаю,
А ворогів… Не знаю, чи колись
пробачу.
Чи я колись забуду очі мами,
Які від сліз тонули як човни…
Звичайно, тато, серед болю й горя
В собі людське так важко зберегти.
Та ми Зуміємо, Збудуємо, Відродимо
І наші душі, й села та міста.
По-іншому не може, татко, бути,
Бо ця земля Безцінна і Свята!
Будинок – оберіг
З дитинства впевнений: будинок – то
фортеця,
Що захистить від снігу та дощу…
Я тільки зараз усвідомив чітко,
Як рідний дім безмежно я люблю.
Він має дух такий сталево-сильний,
Були і посмішки у ньому, і плачі…
Та враз будинок – неймовірно рідний –
Ти посивів від «градів» на війні.
Здається, ти живий і відчуваєш
Біль України й кожної сім’ї,
А «гради» стійко й мужньо зустрічаєш
Від злих фашистів, лютої орди.
Тобі так само боляче, як людям,
Бо ти навік зріднився із людьми…
То ж ти, рідненький, вистояти мусиш,
Молю тебе: ти нас всіх захисти.
…
О, як багато тих домівок зникло
З лиця моєї любої землі…
Та вірю: Україна знов Воскресне
Й будинок кожен відбудуєм ми!
Букет із польових квітів
Букет для мами таточко зібрав,
Та особисто передать не зможе,
Тому світлину рідній надіслав,
Звичайно, душу мамі розтривожив.
Бо мама пригадала, як колись
Такі квітки разОм на полі рвали…
В матусі сльози ніжно полились,
Вона думками тата обійняла.
Бо він далеко, на страшній війні…
І цей букет як вісточка від тата…
На рідного чекає довгі дні
Матуся, я, Бровко й спустіла хата.
Та він повернеться. Знов буде на
столі
Пашіти борщ і смакувати сало,
І зрозуміють люди на землі:
Щоб буть щасливим – треба зовсім мало.
Нарвемо разом квітів польових,
Без слів розкажемо про наболіле,
І поглядом полинемо туди,
Де небо Мирне й синьо-синьо-біле
БАГІНСЬКА АРІАДНА, 13 років
Мирна весна
Настала весна,
Прилетіли пташки
І жити так хочеться
Враз залюбки.
Заглянуло тепле
Ніжнесеньке сонечко
У наше з матусею
Любе віконечко,
Здається: радіти,
Жити пора,
Та від війни
Затужила земля.
Час зупинився
Для кожного з нас…
Горе, страждання,
Біль повсякчас.
Травмує війна і дорослих,
Й малих,
Природа так само
Страждає від тих
Снарядів, і бомб…
Та незламні всі ми,
Бо мужньо і вправно
Стоїм у війні.
Перед ордою
На коліна не впали,
А мужньо витримуєм
Їхні навали.
Завзято боронять
Наші міста
Хлопці відважні,
Честь і хвала
Їм за нескореність,
Любов до народу,
Гідно герої
Боронять свободу.
Пишається Ненька
Такими синами,
Весь білий світ
Пишається Вами.
Молимось, віримо,
Миру чекаємо,
Вас на весь світ
Дорогі, прославляємо.
Мрію, щоб ще
Побуяла весна,
А в Україні –
Скінчилась війна.
Бережи себе
Твій кожен бій, Солдате, як останній,
Не знаєш ти, що завтра жде тебе,
Чи обіймеш кохану на світанні,
Чи в бій страшний війнонька
поведе,
І на душі у тебе так нелегко,
Бо хочеш нелюдів прогнати із землі,
Де твої пращури й під стріхою лелеки
І в високості мудрі явори.
Ти в бій ідеш за рідну нашу землю
І за батьків, і за нащадків теж,
І вірю я, що нашу Україну
Ти своїм духом мужнім збережеш.
Я дякую тобі за тихі ранки,
Спокійні ночі і казкові сни,
Із солов’їним тьохканням світанки,
В майбутньому – за небо БЕЗ війни!
АХМАДЄЄВА СОФІЯ, 13 років
Прохання
Уже і осінь добіга кінця,
Опале листя вітер підійма,
Кружляє тихо. Зустріч жде з зимою –
Своєю старшою і лютою кумою.
Зима усе покриє навкруги
І цілу зиму лиш сніги, сніги…
Укриє землю ковдрою своєю,
І так приємно дітлахам із нею,
Посхоплюють санчата – й гайда з хати,
Яка ж ти , зимонько, на враження багата:
Для когось ти лиха, для когось – люта,
Для когось – в ковзани зимові взута,
Для когось – неповторна і красива,
Для когось – білосніжна і мрійлива.
Єдине я прошу тебе, зима,
Цей рік вже не морозь всіх нас сповна,
Бо так хвилююся за хлопців на війні,
Вони на холоді вже довгі-довгі дні,
Тож не лютуй й морози відклади
До іншої, наступної, зими,
Бо вірю, що наступної зими
Моя країна буде без війни!
КОВАЛЬОВА ЄСЕНІЯ, 13 років
Я плачу…
Я плачу сльозами дитини,
Що чекає дзвіночка від тата…
Ридаю сльозами дружини,
Що на фронт проводжає солдата…
Я страждаю зруйнованим містом,
Що вцілілих будинків не має…
Відчуваю себе тим намистом,
Що щодня намистинки втрачає…
Я сумую покинутим садом,
Де не чути пісень солов’їних,
Плачу деревом, знищеним градом…
Я спустошена, як ці руїни…
Та десь глибоко в серці надія
Ще не згасла і потайки гріє,
Додає мені сил, віри в мрію,
Що скінчиться війна й безнадія…
КИРИЧЕНКО КАРІНА, 17 років
Дим під шкірою
Підхвачений
вітром осінньої мелодії
мінорної лечу стежкою
страченої юності
шкірою
відчуваючи запах
вчорашнього диму
від збитих ракет …
***
Чую шепіт вітру
посміхаюсь ілюзії спокою
відчуваючи легкий подих
природи на вустах немов
ось-ось порину
в містичне люстро спогадів й
одкровень вірю в диво.
***
Грають у квача думки
безжально кольорові я
спритно намагаюсь втекти
ще ночі світлі мерехтіти
не почали сповіщаючи про
настання зими ти щедро
той сніжок хапаєш чекаючи
весни а влітку осені
захочеш о душе туга тобі
з нами лети ж у вирій волі
спокою блакить вкриває
мирне поле чийогось
таємного життя.
Валерій ДЕМЧЕНКО