Багато авторів пишуть про свої враження від прослуховування перехоплень розмов російських військових з рідними – дружинами, мамами, дітьми.
Суцільний мат. Наших слухачів це дивує: як так можна говорити?
А мене на цьому фоні дивує інше.
А саме – захоплення «посиланням» російського військового корабля. Плакати роблять. Марку. Що там ще?
Але ті, хто слухали згадані вище перехоплення, хіба не розуміють, що для нашої культури це «посилання» звучить зовсім не так, як для московитів?
Для них це звучить, як для нас відповідь на пропозицію здатися: «Перепрошую, але ні».
P.S. То може досить переходити з нашої ельфійської мови на їхню мордорську? Орків нею точно не вразимо, а у ельфів – вуха в’януть.
Євстратій ЗОРЯ, архієпископ Чернігівський і Ніжинський