Віки і долі. Люди і міста…
Історіє, всьому першопричина!
Не з глини – з Тебе постає Людина,
Мов пагін, що крізь камінь пророста.
(Віталій Шевченко)
85 років тому, 13 жовтня 1939 року, в інтелігентній любецькій родині Андрія Антоновича та Єфросинії Степанівни Федорченків, декілька поколінь яких мешкали у древньому Любечі, народився син – Анатолій. Існує думка, що кожній людині під час народження вже окреслено її долю і її неповторний життєвий шлях. Можливо… Проте не можна не погодитись, що на вибір людини власного життєвого шляху, по якій стежині йти, суттєво впливає батьківське виховання та соціальне середовище, у якому формується її духовний світ.
Життєвий шлях Анатолія Андрійовича не був легким. Його дитинство, обпечене страшною війною, пройшло в нацистській окупації, на юність припали роки післявоєнних лихоліть та відбудови держави. Проте це тільки загартувало характер, сформувало його як непересічну, багатогранну і харизматичну особистість та вплинуло на вибір ним майбутньої професії педагога. Згодом його улюбленим уподобанням стало пропагування славного історичного минулого рідного Любеча, чим він вже в поважному віці займається й нині, проводить численні екскурсії по історичних місцях Любеча з розповідями про його минуле.
Анатолій Андрійович побував у багатьох краях, але доля міцно пов’язала його з Україною. Своїм місцем для постійного проживання він обрав Любеч (до 1962 року – центр однойменного району Чернігівської області) – селище, яке розташоване на лівому березі славетного Дніпра.
У 1958 році Анатолій Федорченко закінчив Любецьку середню загальноосвітню школу. Під час навчання у школі обирався головою учнівського комітету, секретарем комсомольської організації (на той час у школі навчалося близько тисячі учнів). Успішно займався такими видами спорту, як легка атлетика, футбол, волейбол, лижні перегони, брав активну участь у дослідженні історичних місць та збиранні артефактів для майбутнього шкільного музею.
По закінченні школи Анатолій Андрійович поїхав до міста Кадіївки працювати на новобудовах. Там він вступив до Кадіївського гірничо-промислового училища та отримав фах – машиніст шахтного електровоза. Проте любов до рідного Любеча, яка навічно оселилася у його серці, спонукала повернутися на Батьківщину. Спочатку він працював у районній будівельній організації, згодом – головою районного спортивного комітету, інструктором Любецького райкому комсомолу. Заочно закінчив Черкаський педагогічний інститут (нині – Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького).
У 1966–2009 роках Анатолій Федорченко працював учителем фізичного виховання Любецької середньої загальноосвітньої школи та очолював на громадських засадах туристично-краєзнавчу роботу – спочатку в школі, а потім і в районі. За цей час він неодноразово обирався головою профспілкової організації школи, членом президії районної профспілки освітян. Працюючи в школі, Анатолій Андрійович завершив розпочату попередниками роботу зі створення шкільного музею, якому згодом було присвоєно звання «Зразковий музей Міністерства освіти України». Разом з іншими педагогами школи брав активну участь у підтримці тривалих зв’язків між рідною школою та Брагинською і Лоєвською школами Гомельської області Республіки Білорусь, школами міст Одинцово Московської області РФ та Сигулда Латвійської Республіки, а також з радою ветеранів 12-ї гвардійської стрілецької Пінської дивізії, яка у складі 61-ї армії визволяла Любеч від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни.
За ініціативи Анатолія Федорченка та під його керівництвом учні Любецької ЗОШ брали участь у районних і обласних спортивних змаганнях, де неодноразово ставали призерами та переможцями, а також у туристичних зльотах. Він організовував для учнів туристичні поїздки та був керівником груп у туристичних походах на Кавказ, Урал, визначними місцями України (тільки у Крим було здійснено понад 20 походів) та Чернігівської області. Зі своїми учнями він пройшов і проїхав на велосипеді бойовим шляхом 12-ї гвардійської стрілецької Пінської дивізії територією Чернігівської області, Республіки Білорусь, країн Балтії. З однодумцями пройшов гірськими маршрутами Карпат, Криму, Уралу, Кавказу, Тянь-Шаню, побував у сибірській та уральській тайзі, на Кольському півострові та Соловецьких островах.
Анатолій Андрійович не залишає педагогічної ниви. Він на громадських засадах працює тренером у школі (нині – Любецький ліцей Любецької селищної ради), майже кожного вечора поспішає до спортивної зали цього закладу тренувати грі у волейбол, де на нього з нетерпінням чекають учні ліцею, а часом і його колишні вихованці – студенти та випускники вишів, окремі з яких грали або й нині грають у професійних волейбольних командах Чернігова та Києва. Для кожного з них він – відкрита скарбниця не тільки тренерської, спортивної, але й життєвої мудрості. І дотепер для них він є Учителем, який щедро ділиться своїми багатими знаннями та великим життєвим досвідом. Багато його вихованців можуть з гордістю сказати: «Ми пройшли школу Федорченка», а саме – школу честі і змужніння, становлення життєвого досвіду, фізичного та патріотичного гарту.
Незважаючи на свій поважний вік, Анатолій Андрійович продовжує брати активну участь у громадському житті селища. Він неодноразово обирався депутатом та членом виконкому Любецької селищної ради, на постійній основі виконує значний обсяг громадської роботи. Зокрема як член ініціативної групи активно працював над створенням Любецької об’єднаної територіальної громади. Йому належить велика заслуга у створенні в 2008 році історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч». Жодна добра справа в селищі не обходиться без його допомоги та поради. Він усі свої знання та досвід, а також душевні сили віддає відродженню Любеча, поверненню його з тимчасового історичного забуття. А ще, своїм доброзичливим ставленням до людей, власним прикладом щодо виконання дорученої йому справи, дотримання даної ним обіцянки, вчить та виховує односельців.
Зі створенням Історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч» Анатолій Федорченко у 2009 році переходить на роботу в цю організацію, де й працює до сих пір. У період роботи в музейному комплексі яскраво розкрилася його багаторічна співпраця із земляками – членами Ріпкинського відділення Товариства «Чернігівське земляцтво» у питаннях відродження історичного минулого древнього Любеча. Так, за допомогою його колег по земляцькому руху було поповнено експозицію музейного комплексу, зокрема, артефактами часів Київської Русі та середньовіччя, низкою копій портретів історичних постатей, життя і діяльність яких пов’язані з Любечем, рідкісними світлинами з альбому родини Милорадовичів ХІХ століття.
За підтримки керівництва колишньої селищної школи земляками було передано для наповнення наочними посібниками: кабінету історії школи – картину «Любецький з’їзд». кабінету з предмету «Захист Вітчизни» – комплект шевронів добровольчих батальйонів України, предмети військової амуніції та літературу військово-патріотичного змісту, мапу Любеча. Результатом співпраці стало започаткування проведення Кубка Любеча з волейболу, присвяченого захисникам Вітчизни всіх часів.
Випробування, що випали на долю Анатолія Андрійовича, не тільки посріблили його скроні, але й сприяли формуванню найкращих людських якостей. Завдячуючи обраному життєвому шляху він збагатився невичерпною добротою та сердечним теплом, що випромінюють його очі – очі прекрасної, добропорядної і душевної людини, люблячого батька, шанованого педагога, улюбленого тренера, відомого краєзнавця, знаного туриста, громадського діяча. Йому не байдуже, на якій землі він живе, як розвивається його Батьківщина та країна загалом. Найголовнішим для нього є розуміння того, хто він, чий син і які справи робить.
Анатолій Андрійович разом з дружиною Валентиною Демидівною, яка також працювала на освітянській ниві, виховали чудового сина Андрія, який після закінчення Київського політехнічного інституту багато років працював у Києві інженером-електроніком.
За довголітню трудову, громадську і виховну діяльність, значний внесок у розвиток селища Любеч та культурного життя Чернігівщини Анатолій Федорченко удостоєний багатьох нагород та відзнак. Зокрема, відзначений Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, відомчими нагородами, багатьма ювілейними та пам’ятними відзнаками, нагрудними знаками «Хрест преподобного Антонія Печерського» та «За збереження історії». Він є відмінником народної освіти, почесним членом дитячого об’єднання «Славута» Любецького ліцею, почесним громадянином селища Любеч, членом Національної спілки краєзнавців України, стипендіатом обласної стипендії, якою відзначаються видатні діячі культури і мистецтва, члени обласних відділень Національних творчих спілок України.
Шановний Анатолію Андрійовичу! Ваші земляки – мешканці селища Любеч та члени Ріпкинського відділення Товариства «Чернігівське земляцтво» щиро та сердечно вітають Вас з ювілеєм, бажають Вам міцного здоров’я, душевного тепла, активного довголіття, світла та радості у Вашій оселі, багато щасливих днів, втілення в життя нових креативних ідей та добрих справ. І щоб ніколи не покидали Вас творчий настрій та бадьорість духу, а любов і шана рідних та близьких людей, друзів і колег завжди були опорою Вашого активного довголіття.
Ми поважаємо і цінуємо Вас, Анатолію Андрійовичу, за життєву мудрість, працьовитість, наполегливість і педагогічний талант, за Ваш внесок у справу зміцнення авторитету земляцького руху. Ваш життєвий шлях слугує гарним зразком для молоді Любеча, особливо у нинішній складний і нелегкий час, що випав на долю українського народу, який понад 10 років проливає кров та боронить державу від російських окупантів.
Нехай Вас, Анатолію Андрійовичу, ще багато років Господь благословляє і надихає на творення і впровадження добрих справ у життя наших земляків! А джерелом натхнення, енергії та душевних сил буде Ваша Батьківщина – древній Любеч.
З повагою та теплими почуттями:
За дорученням колег
по земляцькій діяльності:
Сергій ГРАБ, керівник Ріпкинського відділення Товариства «Чернігівське земляцтво»;
члени відділення –
Володимир ФЕДЯЙ,
Олександр АСАДЧЕВ,
Василь ТРИХЛІБ.
Від імені земляків – мешканців селища Любеч:
Валерій КОСТИЛЬОВ, голова Любецької територіальної громади,
Юрій ПИЛИПЕНКО, директор Любецького ліцею,
Сергій ЗАЛІСЬКИЙ, в.о. директора Історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч».