Доповідь голови земляцтва на конференції

Як повідомлялося 21 грудня в публікації «Конференція відбулася, готуємося до загальних зборів», 20 грудня в Міжнародному виставковому центрі столиці відбулася конференція ГО «Товариство «Чернігівське земляцтво».

У роботі конференції взяли участь тільки члени та почесні члени Ради, члени ревізійної комісії, делеговані від відділень земляки.

Увазі членів Товариства, зокрема тих, котрі не брали участь у конференції, але цікавляться життям земляцтва, пропонується «Доповідь Віктора Ткаченка на конференції 20 грудня 2019 року».

Опубліковано у Загальні заходи, Заходи Ради земляцтва | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

6 коментарів до Доповідь голови земляцтва на конференції

  1. Іван Забіяка коментує:

    Одержав бажане. Квінтесенція доповіді у: “Але ми міцні в нашій єдності…”. Коментарі після виходу газети “ОП”.

  2. Анатолій Пінчук коментує:

    Вже вкотре перечитав «Доповідь…», але попри бадьорий тон документу, та трохи погрозливу кінцівку, враження залишається гнітюче.
    Ми не знаємо реальну кількість Членів Товариства (та, мабуть, і ніхто не знає), але люди проводять громадську роботу лише тоді, коли їх організовують. А для цього в нас є керівні органи. Інша річ, коли іноді вони зовсім не працюють. Кілька керівників відділень цілий рік не працювали зовсім, а побачили це лише в грудні? Двох згадали, інших «підгримували» – і «сойдєт»?
    Згадав, як колись «вибирали» голів колгоспів (спочатку їх затверджували на бюро райкому, а потім «викручували» руки колгоспникам). То і в нас рік тому були такі випадки. А потім говоримо, що «не ті»…
    Ось нещодавно семенівці згуртували земляків, організували екскурсію до Інституту надтвердих матеріалів. Добра справа, всі були приємно вражені. Але ж яка з того користь Офісу Земляцтва? Про цю подію в доповіді не згадаєш. То що, краще згадувати про наших земляків лише тоді, коли вони «за станом здоров’я не можуть полишати свої домівки»?
    А кращий – це той, хто (від імені Земляцтва) найбільше грошей вклав у рідне село, (чи потратив на московські церкви)?
    Але ж далеко не всі можуть бути «МЕЦЕНАТАМИ»! Та більшість Членів Земляцтва живе лише на одну пенсію… То таких запрошуємо лише на «масовку» в січні місяці, до «зрєліщ» та «хлєба»?
    Сумно.
    Ви згадали про Благодійний фонд ім. Василя Горленка, але «вирізали» згадку про голову Фонду Івана Забіяку (який власне і створив цей Фонд), про його активну роботу! Навіщо «незручний», коли є «ручні»?
    Не забули згадати про заходи «з нагоди 76-ї річниці ВИЗВОЛЕННЯ від німецько-фашистських загарбників» – (це так знайоме з нашої газети)…
    Та чомусь зовсім не згадали про УГОДУ (чи МЕМОРАНДУМ), який ви з року в рік не виконуєте…
    Існує якась нездорова конкуренція між газетою та сайтом (газета це синок, а сайт – пасинок)… Так, свого часу згадали про існування сайту, коли було потрібно висвітлювати діяльність договору про надання фінансування від Українського культурного фонду для втілення проекту Товариства «ЗНАТИ, БЕРЕГТИ, ЛЮБИТИ». Фінансування отримали, і знову «забули» про сайт, навіть більше того…
    Звичайно, в окремих відділеннях люди працювали, і добре працювали, але в основному це був згаданий кілька разів в доповіді «актив», постійний актив з кількох людей. Так легше керувати. Потім у відповідь на критику завжди можна буде сказати: «… а ти що зробив!»…
    Сумно.

  3. Іван Забіяка коментує:

    Перше, що одразу кинулося в очі, – це те, що на звітну конференцію міг потрапити лише той, хто не лише в списку, а на кого ще й виписали персональне посвідчення, підписане особисто головою, що не прописано в статуті. Точно, як у совкові часи на партконференції, з’їзди і т.д.
    Чи не є це порушенням принципу демократичності і відкритості громадської організації? Хоча розумію, що керівництва усіляко намагається відгородитися, закритися від тих, хто не співає в їхню трубу.
    З іншого боку громадська організація таким режимом стала більше нагадувати партію. Політичну чи не політичну, ручну чи відкриту, – це вже інше питання – але таку собі маленьку громадську (за зовнішніми ознаками) державу в загальній державі. Із власним бюджетом та апаратом, ручним друкованим органом, ще чимось, що ми не знаємо. Принцип керування – адміністративний централізм. А коли взагалі взяти до уваги, що голова ще й голова асоціації земляцтв, то це вже маленьке ссср чи кпсс. Не даремно ж психологи стверджують, що манія величі на обличчі голови з’явилася і вкоренилася…
    Але не завдяки цій «величі» і принципу керування розгорнута така могутня діяльність земляцтва в цілому. Там, де відділення налаштовані на роботу допомогти, поліпшити соціальну, культурно-історичну ситуацію на малій батьківщині, потреби в менеджменті керівництвом земляцтва практично немає. Воно просто НЕ потрібне і зайве. А якщо воно там, то або воно саме, або його зазвичай примазують (примазали) ніби для солідності, а точніше – бутафорності. Правда, керівництво це вважає своєю безпосередньою роботою і кичиться нею.
    І суть навіть не в цьому, а в тому саме воно чомусь звітує за всіх. Мало того, що звітує, а втручається у звіти, визначає, чиї прізвища називати, а чиї замовчувати, які заходи розписувати детально, а які узагальнювати.
    Виникає питання: яке моральне і будь-яке право керівництво має так знущатися зі звітів?
    Цим самим керівництво Чернігівського земляцтва займається дискредитацією, приниженням, применшенням, нівелюванням ролі всього земляцтва і конкретно кожного його члена, хто робить посильну роботу, допомагає іншим чином. Я не хочу, щоб про мою роботу звітував голова! Та ще й інтерпретував цю роботу на свій розсуд!
    Хтось може ремонтувати школи, придбавати меблі… А хтось – лише здати внески і передплатити газету або й лише внески. Перший уміє перенаправляти кошти, а інший витягнути їх із власної кишені. В даному випадку шана має бути віддана всім абсолютно однаково, бо кожен зробив, що міг. І кожен звітується не перед головою. І не голова про це має звітувати.
    Не хочу вдаватися до конкретного аналізу цього абстрактно-тенденційного звіту. Він, на жаль, за своїм підходом і принципом застарілий
    Сьогоднішнє життя вимагає нових форм інформування і звітності у тому числі. Форма конференцій повинна змінити формат.
    Необхідно, щоб на звітній конференції звітувалося кожне відділення окремо, проговорюючи позитивні й негативні грані своєї діяльності.
    Але абсолютно детальні звіти (заходи, дати, виконавці) повинні бути розташовані на сайті. Додаток до газети був би теж не на заваді. Колись же друкувалися звіти окремими брошурами, де фіксувалися майже всі заходи і їхні виконавці.
    Це мотивується тим, що земляцтво не лише громадська організація, а й тим, що створена на добровільних началах. І кожен її член добровільно виділяє кошти, віддає частку свого життя (!!!) на ту чи іншу справу. І не відомо ще, хто більше чи менше витрачає його. І це треба не лише розуміти, бачити, а й шанувати. Всі в земляцтві мають бути рівними! Але на практиці – бачимо протилежне.
    Керівництво знаходиться на вищих, ніж інші поверхах, між якими бетон, цинізм, особисті амбіції. А це суперечить думці голови, проголошеній в останньому абзаці доповіді (як же не розпізнати стиль автора!): «Але ми міцні в нашій єдності і гідно переборемо труднощі, сподіваюсь, тимчасові. Заради нашого майбутнього ми не маємо права навіть у найпотаємніших куточках душі виношувати сумніви про незгоди, які нам пророкують».
    Якщо ми справді єдині, то чому така диференціація у звіті? Не будьте, голово, демагогом.
    Про які це «труднощі» говориться? Чому про це немає в доповіді. Не про ніжинського ж керівника чи Чернігівське відділення йдеться? Це не труднощі. Голова має щось інше на увазі і сподівається на їхню тимчасовість. Це в доповіді «сподівається». А так – це форма залякування, натякування, що реальні труднощі існують і вони тимчасові, бо будуть вчинені конкретні й радикальні дії щодо їх викорінення. Чи не на паплюження ним свободи слова в земляцтві він натякає? Поживемо – побачимо.
    Про які це також «незгоди» говорить голова? Чому в доповіді немає конкретики? А якщо і є якісь незгоди, то вони скочуються лише з вершка піраміди земляцтва. Риба, знаєте, звідки гниє. У мене, наприклад, жодних сумнівів про незгоди ні в «найпотаємніших куточках душі», ні в думках немає і бути не може, бо зайнятий конкретними справами.
    На сайті ЧЗ пропонував співпрацю між Благодійним фондом «Бібліотека альманаху «Вітряк»» імені Василя Горленка, як юридичною особою, і Товариством «Чернігівське земляцтво», також юридичною особою, про збереження фольклорної спадщини Чернігівщини шляхом укладання та видання збірників про фольклорні ансамблі, де була б інформація про виконавців народних пісень, їхній репертуар. І що? Це робиться лише в рамках Талалаївського району.
    Також на сайті прикріплено оголошення про конкурс на премію ім. Василя Горленка. І що? Це також робиться лише в рамках Талалаївського району.
    Немає «труднощів», немає «сумнівів про незгоди», а є – або ми робимо, або – не робимо. Все інше хворобливі домисли і фантазії.

  4. Микола Борщ коментує:

    Завжди так було і буде: Хто вміє, хоче той робить, а хто не вміє і не хоче нічого робити, той навчає як робити….
    А коли в нас з’явився Талалаївський район?

  5. Іван Забіяка коментує:

    Миколо Івановичу, хотілося б знати, в чий город Ви закидаєте про бажання/небажання та навчання робити?

Залишити відповідь до Микола Борщ Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.