Остання надія

Надіяце емоційне переживання, відчуття, емоція, що виникає при очікуванні суб’єктом бажаної події. Формується внаслідок пізнання суб’єктом причин, що обумовлюють очікувані події.

Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії

10 вересня виповнюється 120 років з дня народження Олександра Петровича Довженка. З поточного року його ім’я набуває особливого значення для кожного українця. Але на превеликий жаль не скоро, а можливо й ніколи, ми не дізнаємося багатьох істин, викладених геніальним українцем в оригіналі кіноповісті «Україна в огні» та в чисельних його рукописах. Саме на порозі 120-річчя з дня народження Олександра Петровича ми стали свідками багатьох злочинів, від яких він застерігав українців. А ще сталося те, чого найбільш бажав Олександр Довженка – українці стали дружнішими та більш згуртованими.

Виконуючи волю найближчих земляків оспівувача «Зачарованої Десни», Сосницька районна рада ще в березні 2012 року вийшла на Президента та Верховну Раду України з пропозицією відзначити 120-річчя з дня народження Олександра Довженка на державному рівні.

Так склалося, що наша Україна (Київська Русь), з більш ніж двохтисячною історією своєї державності дала Світу не тільки нові країни, такі як сучасна Росія, а й багато людей-Велетів. Зокрема, в 19 столітті з різницею у вісімдесят з половиною років народилися Тарас Шевченко та Олександр Довженко.

Крім вікової, між ними існує ще одна різниця. Тараса Григоровича в царські часи змогли вчасно перепоховати згідно його заповіту, а Олександра Петровича не змогли ні поховати, як того він бажав, ні перепоховати.

Дуже прикро, що після того недільного листопадового вечора 1956 року, коли перестало битися змучене серце Олександра Довженка, не знайшлося жодної краплини людської совісті у тих, від кого залежала доля заповіту. Саме з їх вини він упродовж багатьох років залишається «мешканцем гуртожитку» на Новодівичому кладовищі столиці країни, що в його 120-й рік з дня народження намагається розпалити полум’я Третьої світової війни, щоб знову була Україна в огні, як в далекому 1943 році.

Вшанування пам’яті геніального митця Олександра Довженка в незалежній Україні знаходиться на низькому рівні. Наприклад, вже шостий рік на рішення глави держави чекає його нагородна справа. Обставини складаються так, що руки президентів до неї не доходять. Третій президент України не встиг прийняти рішення по справі, бо йому чиновники вчасно не повідомили про її існування. Четвертий президент обіцяв почути кожного, але не почув звернення депутатів Сосницької районної ради разом з тими, хто розділив їх думку в 2012 році.

Тому остання надія на Президента України Петра Олексійовича Порошенка, якому належить прийняти історичне політично і юридично вірне рішення.

Саме йому було адресоване наше нещодавнє звернення.

«Президенту України

П.О. Порошенку

Вельмишановний Петре Олексійовичу!

Просимо розглянути питання щодо присвоєння українському письменнику, кінодраматургу, художнику, класику світового кінематографа Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно) за значний особистий внесок до золотого фонду світового кіно, чим він прославив Україну, за незламність духу у відстоюванні збереження української нації, національної ідеї, виявлені при цьому героїзм і самопожертву, що насамкінець вплинуло на становлення та розвиток незалежної держави.

Всі документи, які необхідні для прийняття позитивного рішення згідно з чинним законодавством України, знаходяться в Адміністрації Президента.

Характеристика подвигу Олександра Довженка

Ім’я Олександра Довженка вже кілька десятиліть є візитною карткою України. А творчість майстра кіно – надбання золотого фонду світового кіно.

Кінокартина «Земля» одразу потрясла Європу й була занесена до списку 12-ти кращих фільмів усіх часів і народів. Великий успіх та визнання мали й інші твори кінорежисера. Наприклад, кінокартина «Іван» була високо оцінена та відзначена призом на міжнародному кінофестивалі у Венеції. Кінострічка «Битва за Радянську Україну» дубльована та закуплена для прокату 25 країнами. В творчому доробку великого майстра – фільми «Щорс», «Аероград», «Звенигора».

Сильно ризикуючи найдорожчим, своїм життям, здоров’ям, докладаючи незвичайні для ситуації зусилля, він захищав українську націю, її окремих представників, які потребували допомоги та захисту, будучи неспроможними за винятковими обставинами зробити це самі.

Чого варта його кіноповість «Україна в огні» про невимовні страждання українців у роки Другої світової війни та сумні «здобутки» довоєнного періоду.

Свою геніальну «Україну в огні» Олександр Довженко писав на матеріалі народного горя. Фашисти та ті громадяни СРСР, що перейшли на їх бік чинили небачене до цього звірство. Такого масового знищення населення, як на Україні не було на жодній окупованій німцями території.

Про масштабне нищення України знали всі, але мовчали, і лише один Олександр Довженко на повний голос про це заявив. У своєму щоденнику за 26 листопада 1943 року він зробив запис: «Менi важко од свiдомостi, що «Україна в огнi» – це правда. Прикрита та замкнена моя правда про народ i його лихо».

Через те, що кіноповість з першого до останнього рядка пронизана правдою, її довго замовчували. Кіноповість уперше було надруковано лише 1966 року, і то після серйозного втручання цензури. У творчiй бiографiї Олександра Довженка вона посiдає особливе мiсце, це один з найкращих його творiв.

Тільки недавно з’явилися дані про те, що в роки війни було спалено 1377 українських сіл разом з їх населенням. За дні операції, що почалася 1 березня 1943 року, в Корюківці фашисти спалили близько 7000 наших земляків. Не менш жахливими були попелища в селі Козари Носівського району. Село було спалене каральним загоном, а майже всі люди, які на той час мешкали в селі, були знищені (за одними оцінками близько 3800 чоловік, за другими – 5000). У селі Піски того ж Носівського району, де народився Павло  Григорович Тичина, в церкві заживо спалили 300 жінок і дітей, а на майдані розстріляли їх чоловіків і батьків.

Не оминула така ж доля і Сосниччину Олександра Довженка. В самій Сосниці, селах Велике Устя, Змітнів та Купчичі Сосницького району протягом окупаційного періоду розстріляно та спалено живцем близько 1300 мирних жителів. Це лише кілька прикладів з 1377. Адже в роки війни тільки на Чернігівщині було спалено живцем майже 128 тис. чоловіків, жінок, дітей, знищено 32 тис. житлових будинків.

Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») його критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав.

Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому і розпинали Олександра Довженка.

Геніального режисера звинуватили у ста смертних гріхах, передусім – в ревізії ленінізму та політики Комуністичної партії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду про все, що відбувалося.

За, що був покараний Олександр Довженко можна зрозуміти з його слів:

«Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебували в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю..

Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був… на її пожарах сьогодні.

Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови… Прикрита і замкнена правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно… Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості…»

Олександр Довженко не став на коліна, не благав прощення ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. У щирому зверненні до Йосипа Сталіна Олександр Довженко 27 липня 1945 року писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»

Так згадує Тарас Миколайович Дудко про «Україну в огні»:

«Коли Сталін прочитав сценарій дядька до фільму «Україна в огні», то сказав: «Ось, товариш Довженко, ви говорите, що ми неправильно зробили, що знищили кулака. Але, якби ми його не знищили, тоді б ми у нього просили хліба, зерна. А так ми його знищили, і все тепер наше, державне». На що Довженко заперечив: «У важкі для держави часи людина, яка працює на землі, все і так віддасть своїй країні, знаючи, що країна захистить його в скрутну хвилину».

«Відомо, що на пропозицію Берії розстріляти Довженка Сталін відповів: «Нет, не трогай!»

На той час це був дійсно героїчний вчинок заради майбутнього України, який до цього дня не оцінено належним чином в нашій незалежній державі.

Таких героїчних сторінок у житті свідомого носія національної культури, менталітету, українського способу мислення і сприймання світу Олександра Довженка було багато, що є підставою для відзначення його найвищою нагородою української держави, яку він заслужив ще за часів радянської влади.

Піднімаючи завісу над «білими плямами» та над «затемненими місцями» біографії Олександра Петровича, стає зрозумілим – чому він не був удостоєний найвищої нагороди ні в СРСР, ні вже за часів незалежної Української держави. Особливо про це не важко зробити певний висновок після ознайомлення з архівними документами, спогадами тих, з ким ділився своєю інформацією Олександр Довженко ще за життя, а також з дослідженнями подій періоду війни 1941-1945 років, які були проведені вже за часів незалежності України.

Великий шок викликає в дослідників те, що «Україна в огні» в багатьох випадках була від рук російськомовних карателів з підрозділів СС та загонів спецпризначення НКВС СРСР. І за прикладами не довелось далеко ходити. Так було в селі Велике Устя рідного Олександра Довженка Сосницького району, в якому 04.02.1943 року карателі в колгоспній хаті заживо спали 24-х односельців. Злочинці були в формі СС, а між собою спілкувалися російською мовою.

У березні 1943 року загоном карателів вщент спалене село Зелений Гай Новгород-Сіверського району. Тоді було знищено 168 жителів, половина з них діти до 12-ти років. Німецькі солдати, які квартирувались у сусідньому (через ліс) селі Авдіївка Сосницького району, були вражені жорстокістю карателів СС. Щойно повернувшись із хутора Боєць (так раніше називалося село Зелений Гай), де вони перебували в кільці оточення, квартиранти одного з авдіївських помешкань бралися обома руками за голову та вголос, про побачене, хвалилися господині помешкання: «О матка! О русіш!». Господиня–мати здогадалася, про що німці їй хотіли повідомити – вчинили злочин людиноподібні звірі з числа громадян СРСР.

Предметом багаторічних досліджень є Корюківська трагедія – масове вбивство близько 7000 жителів міста Корюківка Чернігівської області, яке здійснене 1-2 березня 1943 року підрозділом СС.

Масштаби трагедії – виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів перебільшують білоруську Хатинь, в 41 – чехословацьке Лідице, в 12 – французький Орадур.

Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанські загони, які базувались в лісах неподалік міста, переважали карателів за кількістю вояків майже в 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку жителів Корюківки.

Чернігівські історики Сергій Павленко та Сергій Бутко вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від смерті, однак зумисне не зробили цього.

Історія питання про клопотання щодо удостоєння Олександра Довженка державної нагороди вищого ступеня відзнаки

Олександр Петрович неодноразово отримував нагороди за свою митецьку діяльність за життя. Уже після смерті, в 1959 році його нагороджено посмертно Ленінською премією, а також в 1970 році посмертно присвоєно звання заслуженого артиста РСФСР.

Але за спроби засобами пера та кіно захистити Україну, український народ, він лише піддавався переслідуванням і гонінням. Прикладом є доля вже згаданої кіноповісті «Україна в огні» – лише однієї з яскравих сторінок його героїчного життя, служіння рідному народу.

23 серпня 1998 року Указом Президента України Леоніда Даниловича Кучми №944/98 була встановлена відзнака Президента України «Герой України». 16 березня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державні нагороди України», у якому було передбачено, що державною нагородою України- вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України.

За визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність указом Президента України від 21 серпня 2000 року №997/2000 звання Герой України присвоєно народному депутату України В’ячеславу Максимовичу Чорноволу (посмертно). Цим указом було започатковане посмертне присвоєння звання Герой України.

У 2004 році відзначали 110-річчя від дня народження Олександра Довженка. Однак питання про відзначення його заслуг перед Українською державою та її народом не порушувалося. Будь-яка ініціатива могла не знайти підтримки, оскільки на той час залишалися не розсекреченими архіви Олександра Петровича і багато було розмов з приводу того, що він начебто був агентом ОДПУ-НКВС-МДБ. І було б важко без документів переконати будь-кого в тому, що за самим Олександром Довженком весь час слідкували агенти ОДПУ-НКВС-МДБ, а його воля та, навіть, життя висіли на волосині.

Зважаючи на значний особистий внесок нашого геніального земляка до золотого фонду світового кіно, чим прославив Україну, в захист української нації та її окремих представників, 10 червня 2009 року група земляків у складі Олексія Федоровича Орєховича, Миколи Федоровича Волощука та Петра Миколайовича Пархоменка звернулася до Сосницької районної ради Чернігівської області з проханням у встановленому порядку порушити клопотання про присвоєння Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно).

При підготовці даного звернення були враховані вимоги Закону України «Про державні нагороди» від 16.03.2000 р. №1549-ІІІ, а також те, що на той час звання Герой України посмертно удостоєні 26 осіб, з них 17 осіб за заслуги ще до проголошення незалежності України, в тому числі в далекому минулому – 12, а саме:

– президент Карпатської України у 1939 році Августин Іванович Волошин  (*17 березня 1874 —†19 липня 1945)  указом від 15.03.2002 р.;

– лейтенант Червоної Армії, що встановив, разом з Михайлом Єгоровим та Мелітоном Кантарією, Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу о 21.50 30 квітня  1945 року, уродженець села Горяйстівка Охтирського району Сумської області Олексій Прокопович Берест (*9 березня 1921 – †4 листопада 1970) указом від 06.05.2005 р.;

– український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник Василь Семенович Стус  (*6 січня 1938 -†4 вересня 1985) указом від 26.11.2005 р.;

– воїн-кулеметник, уродженець села Спас Рожнятівського району Івано-Франківської областіМихайло Іванович Василишин (27 березня 1910 – 20 березня 1945)  указом від 03.05.2006 р.;

– учасниця антифашистського підпілля у місті Києві у 1941 – 1943 роках Тетяна Йосипівна Маркус  (*21 вересня 1921 – †29 січня 194) указом від 21.09.2006 р.;

– командир окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, учасник визволення концентраційного табору Аушвіц 27 січня 1945  року Анатолій Павлович Шапіро  (*18 січня 1913 – †8 жовтня 2005) указом від 21.09.2006 р.;

– український дисидент, політв’язень Олекса Миколайович Гірник (*28 березня 1912 -†21 січня 1978) указом від 18.01.2007 р.;

– український радянський військовий діяч, генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко  (*14 листопада 1904 – †30 грудня 1954) указом від 7.05.2007 р.;

– головний командир Української повстанської армії у 1942 – 1950  роках, генерал-хорунжий Роман Йосипович Шухевич  (*30 червня 1907 – †5 березня 1950) указом від 12.10.2007 р.;

– рятівник людей від Голодомору 1932-1932 років, директор школи в селі Дударків Бориспільського району Київської області у 1932 – 1938 роках Василь Якович Івчук (*21 листопада 1902  —†2 жовтня 1938) указом від 21.11.2007 р.;

– композитор, диригент, бундурист Григорій Трохимович Китастий (*17 січня 1907 – †6 квітня 1984) указом від 25.11.2008 р.;

– поет, композитор, співак Володимир Михайлович Івасюк  указом від 01.03.2009 р.

Сосницька районна рада (голова Василь Євгенович Волошко) п’ятого скликання на своїй двадцятій сесії 7 липня 2009 року заслухала питання про хід підготовки до відзначення 115-ї річниці від дня народження Олександра Довженка та вирішила:

«3. З метою вшанування пам’яті О.П. Довженка, його заслуг перед Україною:

3.1. Підтримати ініціативу щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно).

3.2. Доручити районній державній адміністрації порушити відповідне клопотання перед Чернігівською обласною державною адміністрацією.

3.3. Звернутись до голови Чернігівської обласної ради Н.А. Романової, голови Чернігівської обласної державної адміністрації В.М. Хоменка, голови товариства «Чернігівське земляцтво» в місті Києві В.В. Ткаченка з проханням підтримати ініціативу щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно).»

Рада Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві (протокол №4 від 04.08.2009 р.) підтримала ініціативу щодо присвоєння звання Олександру Довженку  Герой України (посмертно) та звернулася з листом №52 від 10.08.2009 р. до голови Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просила порушити відповідне клопотання перед Президентом України.

Олексій Орєхович 11 серпня 2009 року особисто, в присутності члена Ради земляцтва Миколи Прокоповича Компанця передав, голові облдержадміністрації Володимиру Миколайовичу Хоменку лист з доданим витягом з протоколу засідання Ради для приєднання до нагородних документів, що вже надійшли з Сосницької районної державної адміністрації та районної ради.

У ході обговорення нагородного питання Володимир Хоменко висловив побажання про те, що «було б не зайвим, якби Національна спілка кінематографістів України також зробила відповідне клопотання щодо підтримки ініціативи».

Того ж дня Олексій Орєхович зустрівся і з головою правління НСКУ Сергієм Васильовичем Тримбачем, який категорично відмовився підтримувати ініціативу щодо присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно), мотивуючи тим, що він заслуговує на більше – на звання Герой Всесвіту.

Однак це не вплинуло на прийняття позитивного рішення комісією з питань нагороджень облдержадміністрації.

«Ложку дьогтю в бочку з медом» вніс власний кореспондент «Голосу України» в Чернігівській області Сергій Павленко, розмістивши в ЗМІ свою публікацію під заголовком «Олександру Довженку – Героя України, а Тарасу Шевченку – ні?» За цією публікацією з’явилися коментарі – людей або зовсім не обізнаних в існуванні ще не оцінених заслуг Олександра Довженка, які не мають терміну давності, або просто ворогів Української державності. Тим більше, що присвоєнням рятівнику людей від Голодомору 1932-1932 років, директору школи в селі Дударків Бориспільського району Київської області у 1932 1938 роках Василю Яковичу Івчуку  та президенту Карпатської України у 1939 році Августину Івановичу Волошину звання Герой України (посмертно) була встановлена певна межа, за яку не виходять за часом заслуги Олександра Довженка, які потребують відзначення.

Після публікації Сергія Павленка подальший рух нагородної справи був тимчасово зупинений. Не вплинуло на зрушення її з точки стояння й звернення голови Сосницької районної ради Василя Волошка від 18.12.2009 р. № 01-02/288 до Президента України Віктора Ющенка, бо скоріш за все воно до глави держави просто не потрапило. Тим часом противники заслуг Олександра Довженка не дрімали. В газеті «Тайни прошлого» (№1(21), 2010) була розміщена публікація Євгенія Лиманова «Земля Олександра Довженка» від 2006 року, яка була черговою «ложкою дьогтю в бочку з медом».

Але й учасники ініціативної групи також не сиділи склавши руки та шукали вихід із ситуації, в яку противники Української державності штовхали нагородну справу Олександра Довженка. В день сесії Чернігівської обласної ради 24 грудня 2009 року відбулася зустріч Олексія Орєховича з Сергієм Павленком. При зустрічі Сергій Павленко в присутності голови обласної організації «Просвіта» Василя Чепурного зізнався Олексію Орєховичу про те, що таке, яке він виклав у своїй публікації «Олександру Довженку – Героя України, а Тарасу Шевченку – ні?», йому – людині творчій – «просто прийшло в голову». Сергій Олегович щиро вибачився за те, що не розібрався з глибиною питання відзначення саме Олександра Довженка, а не «Тараса Шевченка чи когось іншого» та запевнив більш не заважати руху нагородної справи.

З врахуванням ситуації, що склалася навколо відзначення заслуг Олександра Довженка, у Чернігові до активної роботи була залучена Ніна Дмитрівна Грицай. Вона продовж тривалого часу працювала в Сосницькому районі та не з чуток знає про заслуги Олександра Довженка перед сучасною Україною і її народом. Адже саме в період її роботи на посаді голови Сосницького райвиконкому до 85-річчя від дня народження Олександра Петровича в Сосниці, без зайвого галасу, в короткі терміни було споруджено кінотеатр, який до сьогодні носить його ім’я.

Наслідком докладених зусиль було те, що Чернігівська обласна державна адміністрація порушила перед Президентом України клопотання від 17.02.2010 р. №05-29/270 про присвоєння звання Герой України (посмертно) Олександру Петровичу Довженку.Міністерство культури і туризму України листом від 15.02.2010р. №248/11-1/10-10 підтримало клопотання Чернігівської обласної державної адміністрації. 17 лютого 2010 року Олексій Орєхович особисто передав всі ці документи керівнику Канцелярії Секретаріату Президента України, де перший отримав вхідний №334/8833-01, а другий – №018/8826-19. Всі почали чекати указу Президента, який мав з’явитися 20 лютого. Однак указом від 20.02.2010 р. звання Герой України (посмертно) було присвоєне провіднику Організації українських націоналістів Степану Андрійовичу Бандері (*1 січня 1909  —†15 жовтня 1959).

Після обранням нового Президента України на його ім’я надсилався лист голови Сосницької районної ради Василя Волошки від 01.03.2010 р. №01-02/42, в якому йшла мова про те, щоб він не залишив поза увагою питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно). Однак подальше просування даного питання було призупинено, оскільки розпочався судовий розгляд справи щодо скасування указу від 20.02.2010 р. про присвоєння Степану Бандері звання Герой України (посмертно).

За два роки потому питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) знову було реанімоване за участю народного депутата України, представника Президента у Верховній Раді Юрія Романовича Мірошниченка.

До початку загальних зборів Чернігівського земляцтва в м. Києві, що відбулися 10 лютого 2012 року, земляки та чисельні гості при огляді виставки мали можливість ознайомитися з експозицією Сосницького літературно-меморіального музею Олександра Довженка та отримати необхідні пояснення особисто від директора цього закладу Любові Миколаївни Наконечної.

Оглядачем експозиції був і Юрій Романович. Він ознайомився з фотокопіями нагородних документів і не тільки підтримав питання щодо належного вшанування пам’яті Олександра Довженка з присвоєнням йому звання Герой України (посмертно), а й висловив готовність активно включитися до роботи, щоб прискорити їх вирішення. Проблемні питання були викладені в листі Сосницького відділення земляцтва від 09.04.2012 р. №03-СО, після вивчення яких Юрій Мірошниченко порадив терміново «піднімати громадськість».

На дванадцятій сесії шостого скликання Сосницька районна рада (голова Трамана Олег Анатолійович) 15 червня 2012 року схвалила текст звернення депутатів Сосницької районної ради до Президента України щодо присвоєння Олександру  Довженку звання Герой України (посмертно). З листом районної ради від 18.06.2012 р. №01-02/133 рішення та звернення були направлені Президенту України.

На прохання Олексія Орєховича звернення депутатів Сосницької районної ради від 15 червня 2012 року до Президента України щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) підтримали :

Всеукраїнська громадська організація «Селянське козацтво України» (лист від 04.07.2012 р. №411-26) – налічує більше 5 500 осіб, серед яких багато докторів і кандидатів наук, професорів і доцентів, педагогічних працівників, істориків, інженерів, економістів, офіцерів, заслужених працівників різних галузей народного господарства України. Голова – Леонід Григорович Шморгун – доктор економічних наук, професор, академік Академії наук України, головний редактор наукового журналу «Проблеми інноваційно – інвестиційного розвитку»;

Український фонд культури (лист від 25.07.2012 р. №1/69). Голова – Борис Ілліч Олійник – державний і громадський діяч, український поет, перекладач,  академік Національної академії наук України, почесний академік Академії мистецтв України, лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Тараса Шевченка, міжнародних премій «Сад божественних пісень» ім. Григорія Сковороди та «Дружба», Герой України;

Національна спілка письменників України (лист від 03.08.2012 р. №.298/01-12) – добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Голова – Віктор Федорович Баранов – український письменник (поет, прозаїк, перекладач), головний редактор літературного журналу «Київ», віце-президент Товариства «Україна-Румунія», лауреат мистецької премії «Київ» у галузі художньої літератури ім. Євгена Плужника, міжнародних літературних премій «Тріумф»  та «Сад божественних пісень» ім. Григорія Сковороди, літературно-мистецької премії ім. Михайла Коцюбинського;

Національна спілка художників України (лист від 08.08.2012 р. №01-294-12)– всеукраїнська громадська творча організація професійних митців і мистецтвознавців – добровільне творче об’єднання талановитих особистостей – живописців, графіків, скульпторів, майстрів декоративного мистецтва, мистецтвознавців, що генерують нові художні ідеї та проекти, осмислюють і сприяють творенню нашого життя за законами гармонії і краси. Голова – Володимир Андрійович Чепелик – український скульптор, педагог, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, академік Національної академії мистецтв України, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка;

Спілка громадських організацій «Асоціація земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України» (лист від 27.08.2012 р. №58). Голова Асоціації– Віктор Вікторович Ткаченко – голова ГО Товариство «Чернігівське земляцтво в м. Києві.

У зборах Асоціації, що відбулися 9 серпня та підтримали звернення депутатів-сосничан, взяли участь представники 14 земляцтв областей України, які є членами Асоціації, а саме: Міжнародних громадських організацій – «Волинське братство», «Закарпатці в м. Києві», «Земляцтво Запоріжжя», «Рівненське земляцтво», «Слобожанщина», «Харківське земляцтво», «Земляцтво Херсонщини», Черкаське земляцтво «Шевченків край»; Громадських організацій – «Земляцтво буковинців в м. Києві «Буковина», «Земляцтво Івано-Франківців у м. Києві», «Земляцтво Кіровоградщини», «Львівське товариство», «Хмельницьке земляцтво «Хмельниччина», Товариство «Чернігівське земляцтво» в м. Києві;

Всеукраїнська громадська організація «Інноваційна палата України» (лист від 29.08.2012 р. №418-1). Президент – Василь Іванович Шепель;

члени Національної спілки кінематографістів України (лист від 30.08.2012р.): кінорежисер, лауреат Республіканської премії УРСР ім. Миколи Островського, народний артист України Микола Серафимович Ільїнський; кінорежисер, кіносценарист, поет, заслужений діяч мистецтв України Олександр Ігоревич Муратов; кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України Михайло Герасимович Іллєнко; актор, заслужений артист України Олексій Антонович Колесник; кінорежисер, кінодраматург, заслужений працівник культури України Михайло Абрамович Шаєвич; кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Володимирович Вишневський; актор Михайло Якович Ігнатов; режисер-кінодокументаліст, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка Михайло Петрович Ткачук; кінорежисер, народний артист України Олександр Спиридонович Янчук; оператор-постановник Володимир Галицький та інші;

члени Національної спілки театральних діячів України (лист від 14.09.2012р.): генеральний директор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, народний артист України Михайло Васильович Захаревич; доцент Київського Національного університету культури і мистецтв, заслужений артист України Володимир Іванович Ніколаєнко; актор театру і кіно, народний артист України Богдан Михайлович Бенюк; актриса, народна артистка України Лариса Миколаївна Кадирова; заслужений артист України Олександр Іванович Форманчук; заслужений діяч мистецтв України Олександр Сергійович Білозуб; народна артистка України Ніна Василівна Гіляровська; заслужений артист України Назар Олександрович Задніпровський; актор, режисер, драматург, письменник і сценарист, заслужений діяч мистецтв України Ігор Якович Афанасьєв; актор, народний артист України Володимир Макарович Нечипоренко; актриса, народна артистка України Людмила Геннадіївна Смородина; заслужений артист України Анатолій Навроцький; заслужений діяч мистецтв України Наталія Пономаренко; заслужена артистка України Валентина Ілляшенко; народний артист України Олександр Михайлович Задніпровський та інші.

У своєму листі до Президента України театральні діячі по-справедливості назвали заслуги Олександра Довженка перед Україною та її народом такими, що не мають терміну давності.

12 липня 2012 року Олексій Орєхович також зустрівся з керівником Міжнародної громадської організації «Асоціація «Донеччина», народним депутатом України 1-го скликання, заслуженим працівником сфери послуг України Віктором Івановичем Ляшком та обговорив з ним питання щодо можливої підтримки їхньою організацією звернення щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно). На це Віктор Іванович повідомив, що вони зараз не займаються подібними питаннями, але якби Олександр Довженко був донецьким, то йому би давно присвоїли звання Герой України (посмертно), а в центрі Донецька поставили пам’ятник на повний зріст.

Таким чином, найбільші та найавторитетніші громадські організації України, найвідоміші діячі культури, театру та кіно розділили думку сосницьких депутатів щодо відсутності строку давності заслуг Олександра Довженка, а також те, що вони не підпадають під кваліфікацію «заслуги, які мали місце в минулому», як те передбачене пунктом 7 Статуту звання Герой України, затвердженого Указом Президента України від 02.12.2002 р. №1114. Для більшого переконання в цьому у зверненні пропонувалося уважно ознайомитися з кіноповістю «Україна в огні» та з долею твору і його автора після написання, а також з даними про кількість знищених українських міст і сіл разом з їх мирним населенням у 1941-1943 рр., з рішеннями прийнятими тогочасним політичним і військовим керівництвом СРСР.

Тим часом, поки тривав розгляд звернення та процес його підтримки, депутати Сосницької районної ради пішли далі – на сесії 4 вересня 2012 року вони присвоїли Олександру Довженку звання «Почесний громадянин Сосниччини» (посмертно).

На звернення депутатів Сосницької районної ради від 15 червня 2012 року та листи – підтримки громадських організацій з Адміністрації Президента України (за підписом Радника Президента України – Керівника Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Ганни Миколаївни Герман) відповідь від 17.10.2012 р. №24-01/434 надійшла тільки на адресу Українського фонду культури, яка не задовольнила ні депутатів Сосницької районної ради, ні тих, хто підтримав їх звернення до Президента України. Головним чином відмова базувалася на тому, що є Указ Президента України «Про відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка» від 3.07.2012 р. №430, який передбачає відзначення ювілею основоположника українського поетичного кіно на державному рівні, і цього достатньо.

Борис Ілліч Олійник, якому єдиному була надана перевага відстоювати подальшу долю звернення щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), не наважився ні з власної ініціативи, ні на прохання викладене в листі Чернігівського земляцтва в м. Києві від 30.09.2013 р. №27. Ініціатори та їх чисельні прихильники розраховували на те, що Борис Ілліч особисто не тільки зможе ознайомити Президента України із зверненням депутатів-сосничан, листами-підтримки тих громадських організацій і відомих діячів культури та мистецтва, які його підтримали, а й переконати в необхідності прийняття правильного рішення.

Оскільки цього не сталося, ініціативна група продовжувала пошуки відповіді на запитання – чому Віктор Андрійович Ющенко не підписав указ про присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) та пошук шляхів ознайомлення діючого Президента України з нагородними документами.

2 лютого 2013 року Микола Волощук зустрівся з Президентом України в 2005-2010 роках Віктором  Ющенком. Під час зустрічі Микола Федорович запитав у Віктора Андрійовича про те: чому він в лютому 2010 року не підписав указ про присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно)?

Запитання викликало у Віктора Ющенка цікавість, а тому Миколі Волощуку довелося пояснити про те, як впродовж серпня 2009 – лютого 2010 років відповідав за телефонний зв’язок з Керівником Служби забезпечення діяльності Комісії державних нагород та геральдики Секретаріату Президента України, відповідальним секретарем Комісії Володимиром Федоровичем Репринцевим.

Зокрема, в останній телефонній розмові Володимир Федорович повідомив Миколі Волощуку про те, що «оскільки Олександр Довженко ще за радянських часів був обласканий всілякими нагородами, недоцільно присвоювати йому високе звання Герой України та ще й посмертно».

Вислухавши всі пояснення Миколи Волощука, Віктор Андрійович зізнався, що йому зі Служби не доповідали про існування в Секретаріаті Президента нагородних документів щодо присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно). Віктор Ющенко також поцікавився в Миколи Волощука: чому тоді до нього особисто з нагородними документами не зайшли керівники області або хтось із відомих земляків-чернігівців? Але трохи згодом він згадав про розмову, яку вів з ним відомий український бандурист, народний артист України Василь Григорович Нечепа, який говорив про те, що «земляки Олександра Довженка хочуть відзначити геніального митця найвищою державною нагородою посмертно».

На завершення цієї зустрічі Віктор Андрійович пообіцяв Миколі Волощуку розібратися та зробити все, щоб виправити ситуацію з присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), але за кілька днів повідомив про те, що з Віктором Януковичем не вдасться вирішити це питання.

Час невпинно спливав і під загрозою зриву опинилось виконанняУказу Президента «Про відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка» від 03.07.2012 р. №430, розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013р. №144-р., яким затверджено План заходів з підготовки та відзначення у 2014 році 120-річчя від дня народження Олександра Довженка.

Законом України від 6 грудня 2012 року № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачалася субвенція з державного бюджету на проведення заходів з відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка, але роботи не були виконані згідно Плану заходів, а, оскільки, Держказначейство не фінансує авансові платежі підрядним організаціям, фінансові зобов’язання було знято 27.12.2013 року.Таким чином, обіцяна в листі АПУ від 17.10.2012 р. №24-01/434, замість присвоєння звання Герой України (посмертно), підготовка до належного відзначення на державному рівні 120-річчя від дня народження Олександра Довженка  була провалена ще в 2013 році.

Усвідомлюючи всю складність суспільно-політичної, економічної ситуації в нашій державі, з переконанням в тому, що жоден сильний народ в найскрутніші часи ніколи не забував про власну духовність і ніколи не дозволяв собі економити на цьому, бо у високій духовності вся його сила, з метою привернення уваги органів влади та громадськості до вирішення питань підготовки до відзначення 120-ї річниці від дня народження Олександра Довженка двадцять третя сесія шостого скликання Сосницької районної ради (голова Смаглюк Геннадій Анатолійович) 29 квітня 2014 року прийняла звернення, яке було надіслане керівництву держави, Чернігівської області, політичних партій, громадських організацій. Зокрема, листи райради від 12.05.2014 р. з доданим зверненням були надіслані в. о. Президента, Голові Верховної Ради України Олександру Валентиновичу Турчинову (№01-02/144), народному депутату України Петру Олексійовичу Порошенку (№01-02/148).

Депутати Сосницької райради в своєму зверненні від 29 квітня 2014 року також висловили віру в те, що до цієї знаменної дати нарешті буде вирішено питання про присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно).

Станом на сьогодні на листи із зверненням вже відреагували: Голова депутатської фракції політичної партії «Удар» Віталій Володимирович Кличко; Міністерство культури України; народний депутат України Юрій Романович Мірошниченко; народний депутат України Ірина Дмитрівна Фаріон; Чернігівська обласна рада; Чернігівська обласна державна адміністрація; Державне агентство України з питань кіно; Національна спілка письменників України; ВГО «Селянське козацтво України»; Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації.

Національна спілка письменників України у своєму листі від 28.05.2014 р. 3144/01-07 ще раз висловилася за підтримку ініціативи щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно).

Постійна комісія з питань освіти, науки, культури та інформаційної сфери Чернігівської обласної ради 12 червня 2014 року розробила рекомендації для Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, які передбачають з’ясування, на якій стадії знаходяться питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), та сприяти у його вирішенні.

27 червня 2014 року Олексій Орєхович обговорив питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) з головою Чернігівської обласної державної адміністрації Володимиром Олександровичем Івашком і директором Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Сергієм Михайловичем Мойсієнком. У обговоренні також взяли участь Ніна Дмитрівна Грицай і генеральний директор Ніжинського українського драматичного театру ім. Михайла Коцюбинського, заслужений працівник культури України Юрій Миколайович Муквич. Всі вони за присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно).

Політична доцільність удостоєння Олександра Довженка державної нагороди вищого ступеня відзнаки

Присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно) буде підтвердженням того, що Україна йде курсом незалежності та прикладом виховання в українському суспільстві шанобливого ставлення до подвигу й жертовності попередніх поколінь.

Олександр Довженко належить усьому українському народу, бо творив в ім’я всієї України, працював у різних її куточках. Його велична постать є однією із значущих ланок, які поєднують схід і захід, північ і південь нашої України.

За обставин, в яких Україна опинилася – це буде найкращим подарунком українцям до 120-річчя від дня народження Олександра Довженка.

Слава Україні!

За дорученням земляків-сосничан.

З повагою Олексій Орєхович, голова Сосницького відділення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, член Національної спілки журналістів України

18 липня 2014 року»

До цього звернення додані кольорові фотокопії документів з нагородної справи для того, щоб легше було розшукати їх оригінали в Адміністрації Президента. Серед доданих фотокопій є також клопотання облдержадміністрації, погодження Мінкультури України та нагородний лист для представлення до відзначення державною нагородою України (посмертно), які можуть бути використані облдержадміністрацією при потребі оновлення нагородної справи.

1842589

1842590

1842727

 

1842594 1842604

До благородної справи турботи про долю належного відзначення заслуг Олександра Довженка перед українським народом останнім часом долучилася найстаріша в Україні Міжнародна спілка громадських організацій постраждалих «Союз робочих Чорнобиля», яка вже зареєструвала в Адміністрації Президента наше звернення разом із своїм листом №2014.07.21-1 від 21.07.2014 р.

1842615

Президентом цієї організації є Анатолій Антонович Тишкевич – учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986, 1987, 1988 роках, нащадок відомого  графського роду, герба Леліва, русько-литовського походження, що прийняв прізвище від імені свого родоначальника Тишки (Тимофія) Каленковича Мішковича, який жив у першій половині XV століття.

Серед роду Тишкевичів були воєвода та генеральний староста київського краю, воєвода підляський, смоленський, брестський, мстиславський і берестейський, каштелян смоленський, посол в Римі, єпископ віленський і жмудський, відомий польський археолог, письменник з історії, археології, географії та етнографії, засновник віленського археологічного музею, діяч УНР. Рід графів Тишкевичів занесений в V частину книг родоводу Віленської, Київської та Мінської губерній.

Тишкевичі володіли численними земельними володіннями на території сучасної Литви і Білорусі. Збереглися їх міські резиденції, переважно витримані в стилі класицизму, у Варшаві, Кракові та Вільнюсі. Заміські палаци були зведені Тишкевичами в Логійську (зруйнований під час Другої світової війни), Паланзі, Троках і Біржах.В Україні у с.Спичинці Погребищенського району Вінницької області залишився Палац Тишкевичів ХІХ ст., який називають «замок французької Луари».

Сам Анатолій Антонович весь у громадській роботі, в турботах про долю України та її народу. У нього, навіть, є своя клятва:

Залишок Життя малий …

Тобі віддам – Народ,

Щоб Чорнобиль чорний

Не коротив Наш Рід!

Всі Знання та Сили

На Плаху покладу …,

Щоб наші Діти жили,

Земля була в Цвіту …

Клянуся, що я не злякаюсь

І навіть у Смертний час

Не зраджу я ЧОРНОБИЛЬ!,

А … ВІН, …

Ховає Нас …

Мої слабшають сили,

Але я не лякаюсь. Ні!

Нехай я згорю Скіпою …,

Нехай буде Життя і Світло!

Після спілкування з Анатолієм Тишкевичем, іншими громадськими та політичними діячами, вкотре переконуєшся, що люди, які з великою самовіддачею працювали та працюють на Україну чітко розуміють і усвідомлюють доцільність удостоєння Олександра Довженка державної нагороди вищого ступеня відзнаки.

З врахуванням долі попередніх звернень Сосницької районної ради, та тих громадських організацій і діячів культури, що ці звернення підтримували, наше відповідне звернення було також направлене народному депутату України Олегу Валерійовичу Ляшку, який добре обізнаний з проблемами належного вшанування пам’яті геніального митця, як того він заслужив.

22.07.2014    №4-СО

Народному депутату України

О. В. Ляшку

Шановний Олеже Валерійовичу!

10 вересня 2014 року виповнюється 120 років з дня народження кінорежисера, кінодраматурга, класика світового кінематографа, письменника Олександра Петровича Довженка.

Указом Президента від 3 липня 2012 року № 430/2012 та Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 2013 року № 574-VII були прийняті рішення про урочисте відзначення цієї дати на державному рівні.

Однак за обставин, в яких опинилась наша країна, під загрозою невиконання залишаються практично всі пункти, що передбачалися Указом і Постановою, а тому найкращим подарунком до 120-річчя з дня народження Олександра Петровича Довженка буде присвоєння йому звання Герой України (посмертно), як того бажають чисельні земляки, письменники, художники, кінематографісти, театральні та громадські діячі, а також мільйони простих українців.

Прошу Вашої допомоги щодо неупередженого розгляду нашого звернення від 18 липня 2014 року з цього приводу до Президента України Петра Олексійовича Порошенка, яке з листом Міжнародної спілки громадських організацій постраждалих «Союз робочих Чорнобиля» №2014.07.21-1 від 21 липня 2014 р. знаходиться в Адміністрації Президента України (вхідний №439/34175-01 від 21.07.2014).

Звернення та фотокопії документів з нагородної справи додаються.

Додаток: на 33-х арк. в 1-му прим.

З повагою

голова Сосницького відділення

Товариства «Чернігівське

земляцтво»в м. Києві                                                                            О.Ф. Орєхович

1842631

Не зайвою буде також підтримка від Чернігівської обласної ради та облдержадміністрації. Адже 12 червня 2014 року Постійна комісія з питань освіти, науки, культури та інформаційної сфери обласної ради на своєму засіданні рекомендувала Департаменту культури і туризму, національностей та релігій обласної державної адміністрації з’ясувати, на якій стадії знаходиться питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), та сприяти у його вирішенні.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Додаткові матеріали:

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

Документи Державного архіву СБУ

1863022

Док. № 006. Ф. 65, спр. 836, т. 1, арк. 239

1863024

Док. № 007. Ф. 65, спр. 836, т. 1, арк. 285

Документи Центрального державного архіву громадських організацій України

1863025

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.200

1863027

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.201

1863030

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.202

1863031

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.203

1863032

Протокол Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про Довженка О. П.» від 12 лютого 1944 року. Ф. 1, оп. 6, спр. 715, арк. 1

1863034

Протокол Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про Довженка О. П.» від 12 лютого 1944 року. Ф. 1, оп. 6, спр. 715, арк. 34

1863040

Протокол Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про Довженка О. П.» від 12 лютого 1944 року. Ф. 1, оп. 6, спр. 715, арк. 62

Документи Російського державного архіву соціально-політичної історії

1863044

8 лютого 1944 р. Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С. Щербакова відповідальному секретарю редакції журналу «Новий світ» В. Р. Щербині про заборону публікувати твори О.П. Довженка без дозволу Агітпропу ЦК ВКП (б). Ф. 17, оп. 125, д. 293, л. 1. Оригінал.

1863046

8 лютого 1944 р. Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С.Щербакова секретарю ЦК КП (б)У М. С. Хрущову, секретарям обкомів України, редакторам центральних газет, журналів, директорам видавництв про заборону публікувати твори А.П. Довженко без дозволу Агітпропу ЦК ВКП(б). Ф. 17, оп. 125, д. 293, л. 2. Оригінал.

1863048

22 лютого 1944 р. Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С. Щербакова начальнику Головліту М.Г.Садчикову про заборону публікувати твори О.П. Довженко без дозволу Агітпропу ЦК ВКП (б) і резолюція М.Г. Садчикова про відповідні вказівках органам цензури. Ф. 17, оп. 125, буд. 293, л. 3. Оригінал.

1863050

23 лютого 1944 р. Циркуляр начальника Головліту М.Г. Садчикова всім органам цензури про заборону публікацій в цивільній і військовій пресі творів О.П. Довженка без особливого дозволу Головліту. Ф. 17, оп. 125, буд. 293. л. 4. Машинописний текст.

1863056

[Лютий 1944] Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С. Щербакова члену редколегії газети «Комсомольська правда» Б.С. Буркову про заборону публікувати твори О.П. Довженка в усіх друкованих органах Союзу радянських письменників без дозволу Агітпропу ЦК ВКП (б). Ф. 17, оп. 125, буд. 293, л. 5. Оригінал.

Документи Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві

1867008

 

10 червня 2009 р.  Звернення земляків-сосничан до голови Сосницької районної ради Волошка В.Є. про порушення клопотання щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно), л.1.

 

1867009

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.1.

1867010

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.2.

1867011

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.3.

1867015

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.1.

1867020

10.08.2009 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови Чернігівської облдержадміністрації В.М. Хоменка щодо порушення відповідного клопотання перед Президентом України Віктором Андрійовичем Ющенком, л.5.

1867025

27.08.2012 р. Звернення Спілки громадських організацій «Асоціація земляцьких організацій  «Рада земляцтв областей та регіонів України» до Президента України В.Ф. Януковича про підтримку Звернення депутатів Сосницької районної ради Чернігівської області від 15 червня 2012 року до Президента України щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно), л.1.

1867030

30.09.2013 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови правління Українського фонду культури, академіку НАНУ, Герою України Б.І.Олійнику, л.1.

1867033

30.09.2013 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови правління Українського фонду культури, академіку НАНУ, Герою України Б.І.Олійнику, л.2.

1867035

30.09.2013 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови правління Українського фонду культури, академіку НАНУ, Герою України Б.І.Олійнику, л.3.

http://chz.org.ua/zvernennya-deputativ-sosnytskoji-rajonnoji-rady/#more-947

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0_%D0%B2_%D0%BE%D0%B3%D0%BD%D1%96

http://www.ukrclassic.com.ua/katalog/d/dovzhenko-oleksandr/197-oleksandr-dovzhenko-ukrajina-u-vogni

http://www.day.kiev.ua/uk/library/books/marshrut-no1-vipusk-22-olviya

http://ridna.ua/2014/06/oleksandr-dovzhenko-proty-volodymyra-putina-abo-istorychni-uroky-ukrajiny-v-ohni/

http://gk-press.if.ua/node/2075

http://lalak.org.ua/files/ДОВІДНИК-colaborants-Махно.doc

http://levoradikal.ru/archives/11057

www.youtube.com/watch?v=eGHsbeRJjJg

http://www.politua.su/humanitarian/1019.html

http://chz.org.ua/na-hostynah-u-dovzhenkivtsiv/#more-197

http://chz.org.ua/konkurs-do-yuvileyu-oleksandra-dovzhenka/#more-867

http://chz.org.ua/zacharovana-tyha-desna/#more-905

http://chz.org.ua/poemu-pro-more-pokazhut-u-kozhnij-shkoli/#more-985

http://chz.org.ua/etnichna-psyholohichna-ta-movna-sosnytska-styhiya-u-zacharovanij-desni-oleksandra-dovzhenka/#more-1023

http://chz.org.ua/oleksandr-dovzhenko-i-hluhiv/#more-1059

Опубліковано у Ювілеї | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

21 коментар до Остання надія

  1. Сергій коментує:

    Повністю підтримую! Його вклад дуже значущий.

  2. Ковтун Сергій Іванович коментує:

    На земляцькому сайті 23.05.2014 р. повідомлялося про Звернення депутатів Сосницької районної ради з нагоди 120-ї річниці від дня народження Олександра Довженка, яке було прийняте на сесії 29.04.2014 р.
    У цьому зверненні депутати, наприклад, висловили свою віру в те, «що до цієї знаменної дати нарешті буде вирішено питання про присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), адже нагородні матеріали давно вже погоджені на всіх рівнях».
    Звернення було направлене більш ніж два місяці тому до Адміністрації Президента України, Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерства культури України.
    Цікаво: чому до цього часу на звернення депутатів з Сосниці немає реакції Президента України, голови обласної державної адміністрації, Міністра культури України? Адже від Президента України залежить прийняття остаточного рішення, але голова облдержадміністрації спільно з Міністром культури України повинні потурбуватися про вчасне оновлення необхідних документів, якщо ті, що вже є в АПУ, якимось чином не влаштовують чиновників.
    Зараз, враховуючи ситуацію в нашій країні, та те, що Російська Федерація являється агресором по відношенню до України – це питання, як ніколи, дуже актуальне.

  3. Свєтлана коментує:

    Посаду першого помічника Президента України обіймає Юрій Володимирович Оніщенко, який народився на Чернігівщині в смт Линовиця Прилуцького району. Він то й може у першу чергу потурбуватися за подальшу долю відзначення заслуг Олександра Довженка перед Україною та її народом. І війна на сході не може бути виправданням бездіяльності АПУ з цього приводу, а тільки підставою для прийняття позитивного рішення.

  4. Олександр Нараєвський коментує:

    Допоки при владі будуть перебувати кон’юнктурники та невігласи при грошах, допоки не буде прибрана п’ята колона та так звана “еліта”, яка складається переважно з російськомовних громадян при грошах, на кшталт Чечетова, Лук’янова, Олени Бондаренко, Єфремова, а також таке інше, допоки не прийдуть до влади справжні патріотично налаштовані УКРАЇНЦІ, які шанують СВОЮ історію, СВОЇХ героїв і які люблять свою БАТЬКІВЩИНУ, а не власну кишеню, до тих пір це важливе питання (втім, як і всі інші) не буде вирішено. Але пані Світлана надала слушну ідею, якою можна і треба скористуватися. Слава Україні!

  5. Микола Швед коментує:

    У публікації «Олександр Довженко проти Володимира Путіна, або історичні уроки «України в огні»», яка розміщена 26.06.2014 р. на сайті світоглядного порталу «Рідна країна» http://ridna.ua/2014/06/oleksandr-dovzhenko-proty-volodymyra-putina-abo-istorychni-uroky-ukrajiny-v-ohni/, її автор народний депутат України Микола Володимирович Томенко підтвердив надзвичайні заслуги Олександра Петровича Довженка перед Україною і українським народом.
    Було б непогано, якби Микола Володимирович зробив офіційне депутатське звернення до Президента України Петра Олексійовича Порошенка, щоб у того не було жодного сумніву щодо необхідності присвоєння Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно). Тим більше, що в АПУ вже є не тільки звернення Олексія Федоровича Орєховича від імені земляків-сосничан, а й багато документів, необхідних для прийняття позитивного рішення.
    Депутатське звернення народного депутата України Олега Валерійовича Ляшка до Президента України Петра Олексійовича Порошенка, яке має бути у відповідь на звернення Сосницького відділення столичного Чернігівського земляцтва від 22.07.2014 р., також не завадить, але ж Олег Валерійович дуже зайнятий на Сході України, а часу до 10 вересня залишилося обмаль.
    З приводу відзначення заслуг найвидатнішого українця буде не зайвим дізнатися про позицію народних депутатів України Олега Ярославовича Тягнибока, Ірини Дмитрівни Фаріон, Руслана Романовича Марцинківа, Юрія Романовича Мірошниченка, Ігоря Олександровича Рибакова, до яких було спрямоване Звернення депутатів Сосницької районної ради від 29 квітня 2014 року.

  6. Сергій Кудін коментує:

    Олександр Довженко один із стовпів, дякуючи якому знають про Україну в світі. Тільки завдячуючи таким особистостям, як Олександр Петрович, Україна отримала право на Незалежність і ми, прийдешні покоління, повинні зробити все від нас залежне, щоб подвиг українців, які її кували, був незабутий. Найкращою дією може бути присвоєння Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно). Сподіваюсь, що люди від яких це залежить, є патріотами своєї країни, які мають розуміти – у цей складний для України час таке рішення тільки згуртує націю. Слава Україні!

  7. Микола Борщ коментує:

    Майбутнє України можливе тільки спираючись на фундамент днів минулих, а вклад у фундамент України Олександра Довженка такий значний, що не можливо уявити без нього Україну щасливу, красиву, заможну в майбутньому!
    Повністю підтримую всі заходи по достойному увічненню Генія України! Таких небагато….

  8. По-перше: Олександр Петрович Довженко безпосередній учасник Другої світової війни, шляхами якої він героїчно пройшов як військовий кореспондент. І залишив цілий ряд високохудожніх оповідань, нарисів та кіноповість “Повість полум’яних літ”. Та попри всі інші заслуги Олександра Петровича перед Україною як митця, по справжньому героїчним подвигом є написаний їм кіносценарій “Україна в огні”, за який він стільки мужньо перестраждав, але залишився несхитним у своїй правоті. І вірним своєму народу. Тож присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) є цілком закономірним. І особливо актуальним сьогодні у час підступної агресії з боку Москви.

  9. Юрій Муквич коментує:

    Звичайно ж необхідно підтримати таку справу !!!!!!!

  10. Валентина Мовчан коментує:

    Зима 1943 року видалась сніжною і морозною. Майже вся чоловіча половина населення с. Велике Устя билось на фронтах Великої Вітчизняної війни. В селі залишились лише жінки, старі та діти. В ніч з 3 на 4 лютого село було оточене каральним загоном у білих маскхалатах. Тих, хто йшов у село, пропускали, а з нього, не випускали. Ще зранку люди не знали, що над їхніми головами вже висить меч, занесений фашистами. Над хатами вився дим, господині готували сніданок та обід, чоловіки, що залишились, порались по господарству. Ніби ніщо не віщувало біди. Та раптом у деякі хати прибув посильний і сповістив їм про негайний виклик до старостату. Людей почали забирати без всяких пояснень, наказуючи брати з собою і дітей. Спочатку ніхто не розумів, що трапилось непоправне. До старостату зводили людей з усіх вулиць. Йшли молоді і літні люди, матері несли на руках маленьких діток, а старшенькі бігли слідом, чіпляючись за матерів. По дорозі до батьків приєднувались і діти, яких на той час не виявилось вдома. Бо як же без мами і тата! Роздягнуті і босі, почервонілі ноженята примерзали до слизької льодяної дороги. 30-ти градусний мороз обпікав обличчя, сплющував вії. Ішли під конвоєм нібито для перевірки документів. Але, коли проминули старостат і повернули на шлях, що вів до колгоспного саду, – всі зрозуміли, що чекати на якесь диво не варто.
    Ось і хатина та клуня, де колись зберігався городній інвентар, інший реманент та жив колгоспний сторож. Невимовний жах і розпач охопив кожного. Звірство, яке вчинили фашистські запроданці в той день над мирними жителями с. Велике Устя, не чуване в історії потомків.
    Двері замкнули, хату обклали соломою, облили бензином і запалили. Приречені люди все зрозуміли. Ні крики, ні плач і благання не допомогли їм. Серця душогубів були кам’яні. Запалала хата, розносячи по селу чорний дим, сморід, гавкання собак.
    Нікого не помилували нелюди, і нікого не підпустили до згарища. Через деякий час, зробивши свою чорну справу, карателі посунули в одну з хат, в якій напередодні готувались до весілля. Але вони не дали йому відбутись. Спалили молоду наречену разом із 24 жителями села.
    Вічна пам’ять тим невинним жертвам фашизму. Святі почуття пошани та вдячності за проявлену мужність ми пронесемо через все своє життя й передамо іншим.
    На нашу думку – автор кіноповісті «Україна в огні», військовий кореспондент, полковник Олександр Довженко дійсно заслуговує на присвоєння йому звання Герой України» (посмертно), а люди, що ініціювали порушення такого клопотання – на велику повагу.

  11. Пишаюсь тим, що в Україні народжуються таланти, один з яких Олександр Довженко, один з яких… бо їх багато, через два роки 125-річниця з Дня народження Павла Тичини і… перераховувати і перераховувати знаних світу Великих Українців, але на жаль, їх заслуги можновладці просто не хочуть бачити, купюри в їхніх очах, а як не перепаде купюра, то й не цікава справа їм… Спасибі громаді Чернігівського краю за те, що опікуються своїми земляками. Нелегкий зараз час, але чекати на слушну нагоду, склавши руки не годиться. Тим паче обласну раду очолює не засланий донецький, а Микола Звєрєв – з Бахмацького району, чернігівчанин, сам Бог велів йому потурбуватися культурною спадщиною рідного краю. Хай нам Бог допомагає! Слава Україні! Слава Великим Українцям!

  12. Ковтун Сергій Іванович коментує:

    Автор звернення до Президента України Петра Олексійовича Порошенка правий – Олександр Петрович Довженко не просто Великий Українець, а Найвеличніший.
    Адже лише він єдиний категорично виступив проти нищення України та українців. Він не побоявся ні Йосипа Сталіна, ні Лаврентія Берії. Саме ця його заслуга не йде в жодне порівняння з заслугами інших Великих Українців.
    31 січня 1944 р. на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) окремо розглядалося питання про кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні». У своєму виступі Йосип Сталін, піддавши цей твір нещадній критиці, бо в ньому, мовляв, «ревізується ленінізм, ревізується політика нашої партії з основних, корінних питань», звинуватив Олександра Довженка в намаганні відкинути колгоспний лад, який, за Йосипом Сталіним, «зміцнив Радянську державу як економічно, так і морально-політично», а також у тому, що Олександр Довженко, «не зупиняючись перед спотворенням історії України, паплюжить національну політику Радянської влади», що він не показав участі всіх народів у війні, і насамперед провідної ролі російського народу, а лише вихваляє український. Тим-то кіноповість «Україна в огні» є «антирадянською, яскравим виявом націоналізму, вузької національної обмеженості, платформою українського націоналізму, ворожого ленінізмові, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського і всього радянського народу».
    На цьому засіданні були присутні Дем’ян Коротченко, Леонід Корнієць, Василь Старченко, Олександр Богомолець, Михайло Гречуха, Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Максим Рильський. І вони не наважилися бути на стороні Олександра Довженка.
    Якби Олександр Довженко поступав так, як інші, він був би і Героєм Соціалістичної Праці, і академіком, і міністром, але це, мабуть, було б ціною життів не одного мільйона українців.
    Він вибрав інший шлях, який протилежно відмінний від шляху вибраного іншими. Саме він заслуговує державної нагороди вищого ступеня відзнаки. І не з приводу 120-літнього ювілею, а тільки тому, що його цієї нагороди не змогли вчасно удостоїти.

  13. Володимир Нечитайло коментує:

    Cім’я батьків майбутнього кінорежисера мала славний родовід. Довженки ніколи не були кріпаками, належали до козацького стану, а на Чернігівщину предок Довженків Карпо переселився з Полтавщини ще у XVIII ст.
    З липня по листопад 1929 року Олександр Довженко знімав на території Шишацького району Полтавської області фільм «Земля» – про селян-трудівників, а 8 квітня 1930 року цей фільм вийшов на кіноекрани. Та був знятий з показу вже 17 квітня. На Олександра Петровича накинулися критики. Його звинувачували в натуралізмі тощо.
    Але розкритикований фільм дістав дуже високу оцінку в Європі і всьому світі. На кінофестивалі Всесвітньої виставки в Брюсселі кінофільм був названий одним з 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. Лише тоді «Землю» знову дозволили показувати в Радянському Союзі.
    Олександр Довженко дуже любив Полтавщину, особливо – село Яреськи Шишацького району, де знімав не один фільм. Він навіть просив, щоб на його могилі була хоч пригорща землі з Яресьок …
    Його знають і шанують у цілому світі, бо, як і кожний геній, він належить усьому людству. А ще – в глибинах космосу кружляє планета, названа на честь нашого знаменитого співвітчизника.
    Якщо Олександру Довженку присвоять звання Герой України (посмертно) – це буде радісною звісткою для полтавчан, надією на те, що наша країна крок за кроком зміцнює свою незалежність.

  14. Володимир Бойко коментує:

    На Херсонщині інтерес до творів Олександра Довженка та до нього самого не переривався ні на мить. Адже Олександр Петрович перебував у місті Нова Каховка з перервами у 1950-1956 роках, написав «Поему про море», проводив кінопроби акторів.
    За роки перебування в місті Олександр Петрович став «своєю людиною» серед першобудівників Каховської ГЕС і міста Нова Каховка. Таким він залишився для новокаховчан до наших днів.
    Вони пишаються тим, що така відома постать непересічно пов’язана з історією міста. Його ім’ям названо вулицю та школу.
    Нагадуванням про світлу та невмирущу пам’ять митця стало відкриття пам’ятника Олександру Довженку 22 вересня 2012 року в день святкування 60-річчя заснування міста Нова Каховка, яке побудували на місці села Ключового при спорудженні Каховської ГЕС.
    Повідомлення про присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) буде для новокаховчан найкращим подарунком до 120-річчя від дня його народження. І особливо для учнів школи імені Олександра Довженка, велику кількість яких щорічно приймають у довженківці.

  15. Петро Медвідь коментує:

    Для тих, хто ще не зрозумів, як нам нині потрібен духовний авторитет геніального художника і нашого земляка Олександра Довженка, справді Героя України і великого патріота зачарованої Десни, хочу нагадати безсмертні рядки з його щоденника, які ще не друкували в Україні.
    «Москва, дощ, болить серце і дзвенить високим безупинним дзвоном у голові. Сиджу біля вікна один, одинокий, і хочеться мені зібрати останні сили й полетіти в Україну. Я один за межами рідної землі, за любов до якої мені ледь не відрізали голову, піддали остракізму великі вожді і малі їхні слуги…»
    «Пишу в розлуці з народом своїм, з матір’ю, з батьковою могилою, з усім-всім, що я любив на світі найбільше. Мене з’їдає туга за Україною».
    «Коли я отут умру від суму в тяжкій самітності – візьміть із грудей моє серце і поховайте його в Україні, в українській землі…»
    Незважаючи на тяжкий стан душі, Олександр Довженко за своє багатостраждальне життя встиг багато чого зробити для України. То невже ми, його потомки, не спроможні достойно віддячити нашому Українцю за безмежну любов до рідної землі?

  16. Олег Трамана коментує:

    Ще в 1931 році Олександр Довженко написав у щоденнику: «Нам треба рухатися до Європи – гуманістичної й психологічно врівноваженої».

    Олександр Петрович дуже хотів зняти фільм «Тарас Бульба» – щоб показати український народ таким, яким він є насправді. В уяві Олександра Довженка це красивий і могутній народ, а народна українська армія і козацтво – згуртоване, розумне військо.

    Ще 2006 року президент України Віктор Ющенко видав Указ про встановлення пам’ятників Олександру Довженку в Чернігові та в Києві. Утім, цих пам’ятників і досі немає.

    У 2012 році президент України Віктор Янукович видав Указ «Про відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка», який, наприклад, постановляв Кабінету Міністрів України «забезпечити разом із Чернігівською обласною державною адміністрацією здійснення додаткових заходів з увічнення пам’яті митця, зокрема, дальшого розвитку літературно-меморіального музею О.П. Довженка, в тому числі шляхом розширення площ музею, а також вжити в установленому порядку заходів щодо виконання комплексу робіт із капітального ремонту та технічного переоснащення кінотеатру імені Олександра Довженка і капітального ремонту Сосницької гімназії імені О.П. Довженка у селищі Сосниця Сосницького району Чернігівської області – на батьківщині Олександра Довженка», але за станом на сьогодні навіть стріха Довженкової хати залишилась не полатаною.

    Вже шостий рік земляки Олександра Довженка за підтримки чисельної української громадськості добиваються присвоєння йому звання Герой України (посмертно), щоб якось зрушити з місця питання належного вшанування його пам’яті, як того він заслужив. Однак, президентського указу досі немає.

    Але є людська пам’ять … Вона пам’ятає все: і те, що зробив для України Олександр Довженко, і те, як дехто це не хоче визнати.

  17. Юрій Чехменко коментує:

    Олександр Довженко писав: «Заборона «України в огні» сильно пригнобила мене. Ходжу засмучений й місця собі не знаходжу. І все ж таки думаю: хай вона забороняється, бог із ними, вона все одно написана. Промову виголошено. Я знаю добре, наскільки похитнеться добре до мене ставлення зверху. Може, я ще й поплачуся якось за це. Але я вірю, що не дивлячись ні на що, не дивлячись на громадянську смерть, «Україна в огні» прочитана, і буде на Україні через оце саме десь якось недозагублено не одну сотню людей.»

    Він був правий – завдячуючи його «Україні в огні» недозагублено було не один мільйон людей.

    Можливо сьогодні серед тих, хто свідомо чи не свідомо гальмує питання належного вшанування пам’яті Олександра Довженка є й ті, батьки котрих попали в число недозагублених.

  18. Тетяна Шмотько коментує:

    На фронті Олександр Довженко якось сказав: «Гітлера ми переможемо, хоч як трудно буде… Але набагато трудніше буде нам перемогти… дурня. Дурень – це буде наш найзапекліший ворог.»

    Якщо в цей складний час Олександру Довженку присвоять звання Герой України (посмертно) та ще й нададуть статус національного Сосницькому літературно-меморіальному музею – вважайте, що почали перемагати дурня.

  19. Леонід Андрієвський коментує:

    ВІН ВИСТРАЖДАВ СВОЮ УКРАЇНУ!
    На відстані років творчий і громадянський подвиг Олександра Петровича Довженка (10.09.1894 – 25.11.1956) видатного українського діяча, кінорежисера і кінодраматурга, письменника, – всесвітньо відомого митця ХХ століття, не втрачає своєї актуальності. В Незалежній Україні особливо набувають насущності його твори, наснажені пристрасним патріотизмом, героїзмом, гуманізмом, як-от «Земля», «Звенигора», «Україна в огні», «Повість полум’яних літ», «Поема про море», «Зачарована Десна», «Щоденники» та інші. Я ціную визначення Максима Рильського у передмові до видання творів митця: «Довженкові, як мало кому навіть із дуже визначних художників і громадських діячів, притаманна була непохитна щирість і цільність. Довженко-художник, Довженко-людина, Довженко-громадянин – це було одно, це була гармонія, яку рідко коли можеш зустріти» (Довженко О.П. Твори в 3-х тт. Т.1. К., Держлітвидав, 1958. С. 8).
    Він по-своєму вистраждав свою Україну, постійно терпів утиски у своїй творчості. Максим Рильський згадує пристрасну промову Олександра Довженка на антифашистському мітингу українців у Саратові 30.08.1942 року: «Стою на мітингу серед братів, і великий біль та гнів розпалюють мою душу. Стою лицем на захід, до моєї полоненої матері України. Стою скорботний у тривозі, і перед моїм духовним зором розстилається, вся наче в огні, Україна». Ці слова потрясали. Ми знали, що їх потаємно слухають рідні наші люди, хоробрі наші партизани, і ми бачили, що наш Довженко всім єством, усією душею там, з братами своїми й сестрами, з рідною своєю непоборною землею» (Там же). Сучасне покоління українців також відчуває духовну присутність Олександра Довженка, його незмовкаюче звернення до братів-українців у часи особливих загроз. Тому багато організацій і окремих українських діячів палко підтримують подання його земляків-чернігівців на ім’я Президента України про присвоєння Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно). Хоча це нагородне подання вже кілька років чекає схвалення, але саме зараз, напередодні 120-річчя від дня народження, і в час особливих загроз існуванню Держави Україна, загроз самому існуванню українського народу, нагородження цим званням послужило би справі укріплення нашого «культурного фронту», укріплення морально-духовних основ нації, яка вступила в нову фазу боротьби за свої права і волю. І я з усією відповідальністю додаю до вищезгаданого подання і свій голос підтримки.
    Дуже вагомі риси Довженка-патріота окреслив Юрій Васильович Белічко в книзі «Леонід Андрієвський – художник книги. Літопис життя і творчості» (К.: Криниця, 2012). На багатьох сторінках згадується ця геніальна постать: «Підтвердження цього факту тодішньої імперської політики уряду, хоч і подане і «інтернаціональній обгортці», є в томі «Полтавська область» (1967) двадцятишеститомної «Історії міст і сіл Ураїнської РСР». Тут, зокрема, наведені такі відомості: «На підступах до фашистського лігва ще точилися запеклі бої, а в Лубнах почалась відбудова народного господарства, Піднімати своє місто з руїн жителям допомагали трудящі братніх республік… З комсомольськими путівками до Лубен їхала молодь з Москви, Горького, Свердловська, Алтайського краю. Сталося так, як колись із роз’ятреною душою нотував у своїх записниках 1942 року, страждаючи на руїнах України, в час перебування на передових позиціях Південно-Західного фронту, Олександр Довженко: «Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні? Чи повернуться вони з усіх нетрів, далеких далекостей нашого Союзу і заповнять її замість померлих од ворога, од мору, од кулі і петлі? Чи так і лишаться там, а на наші руїни наїдуть чужі люди і утворять на ній мішанину. І буде вона не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно» (Там же). Саме це і сталося в багатьох містах на сході і півдні України. І нині здетонувало тероризмом в масці сепаратизму. Як тонко Олександр Довженко відчував подібну загрозу самому існуванню українського народу, як уболівав за Україну!
    Доля Довженка стала в згаданому дослідженні Юрія Белічка ще й символом випробувань, що їх зазнавали українські митці-патріоти в радянський час: «Трапилося в даному разі подібне до того, що свого часу відбулося з Олександром Довженком, який в документальному фільмі «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) не вивів на екран генсека Йосифа Сталіна, чим накликав на себе його гнів. Кінорежисер потрапив в опалу. Про це сам він згадував у своєму щоденнику (запис від 10.VІІІ.1953): «Пригадую диявольську пику, що скорчив Берія, коли привезли мене до Сталіна на суворий страшний суд з приводу невдалих помилкових фраз, що вкрапилися, за словами самого Сталіна, в мій сценарій «Україна в огні». Витріщивши на мене очі, як фальшивий поганий актор, він грубо гаркнув на мене на засіданні Політбюро (на початку сорок четвертого року): «Будем вправлять мозги!” Хто тільки не вправляв мені мозги, Боже мій, кому не клявся я в вірності партії і соціалістичній батьківщині, які ментори не повчали мене!
    –О, я знаю тебе! – грізно киваючи пальцем і так же злобно витріщивши очі, повчав мене «друг Берії» Ч. – Ти вождю пожалів десять метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. Пожалів! Не хотів зобразити вождя! Гордість тебе заїла, от і загибай тепер… Ти-и! Як треба працювати в кіно? І що твій талант? Тьфу – ось що твій талант… Нічого не значить, якщо ти не вмієш працювати… Ти працюй, як я: тут серпочок, тут молоточок, там зірочку». Тут «перший маестро» почав навіть показувати мені, як саме треба розкидати серпочки і молоточки, від чого я трохи не провалився в землю від обурення, розпачу й огиди» ( Там же, с. 117–118).
    Авторитетно посилається Юрій Белічко на Олександра Довженка і в інших суперечливих випадках. «Віддаючи належну повагу співплемінникам у далекому зарубіжжі, не будемо впадати в ейфорію і применшувати тих, хто жив і творив поруч з нами в нелегкі часи бездержавності і вболівав за свій народ. Таких, як драматичної долі Олександр Довженко. Тим більше, що перебування у краях далеких аж ніяк не є правом на беззастережну високу оцінку. Коли йдеться про мистецтво, то існують інші критерії. Негативне чи принаймні байдуже ставлення до визначних майстрів мистецтва метрополії ХХ століття, яке сьогодні ясно проглядається, зокрема, у видавничій практиці, є моральним «незаконним» дітищем в незалежній Україні і тільки заважає мудрому, по-справжньому господарському культурному будівництву на хвилі національного Відродження. Саме на цій думці і стояв Леонід Андрієвський, виступаючи в Будинку вчителя перед аудиторією теперішніх емігрантів та колишніх полковників УПА і звертаючись із запитанням: «Кому ми віддамо перевагу? Євгенові Маланюку, другові Василя Хмелюка, чи Володимиру Сосюрі, доля яких склалася неоднаково, але починалася з єдиного рубежа – Петлюрівської армії?» (Там же, с.142–143).
    Творчі здобутки Олександра Довженка наче постійно присутні в згаданій монографії Юрія Белічка, спонукають до подальшого розвитку, як-от у розповіді про альбом «Україна у старій листівці. На спомин рідного краю» (Криниця, 2000): «Взагалі зміст альбому є дуже повчальним в організаційному плані. Скажімо, в розділі «Тарас Шевченко: поет, художник, символ України» вміщено листівки з кадрами з кінофільмів, присвячених Тарасу Шевченку. І це підказує думку: чому б у листівках не увічнити геніальні кадри з кінофільмів Олександра Довженка? …Вони просто просяться на репродукцію, на листівку!» (Там же, с. 327).
    -Та повернімося до днів сьогоднішніх. До того, що заважає Україні, роздирає її, адже вона знову в огні! Цитую знову за Юрієм Белічком: «На початку 90-х років, коли в країні розпочалася епоха реальної демократії, для більшості людей перш за все розширилася можливість вибору: свобода робити Добро і свобода обирати Зло. Наскільки Добро їм відкривається у згоді із Вічними істинами. А наскільки окремі люди і цілі народи допускають можливість Неправди, настільки ж підпадають під її руйнівну владу. Ці духовні процеси по-різному відбуваються в епоху тоталітаризму і демократії, але люди намагаються їх розпізнати у всі часи і в кожній окремій долі. Книга, яку тримає в руках читач, саме й демонструє незабутній зразок збереження чистоти людської душі і зміцнення творчого духу митця в боротьбі за безкомпромісне ставлення до істини і до краси. В книзі опущені деякі прізвища з тих, що заховані за евфемізмом «недоброзичливці». Війна українців із українцями, приклади якої просліджуються ще в далеких віках, на жаль, у ХХІ столітті триває, а виграє, як завжди, прихована третя сила, меткі сусіди. Так само, на ниві української культури, де трудиться герой цієї оповіді, нерідко свої ж, найближчі колеги по роботі, відчуваючи сприятливі віяння із «керівних верхів», намагалися зашкодити Художнику, розтоптати його гідність і чесне ім’я, не дати здійснити творчі задуми, або, щонайменше, – замовчати, принизити все зроблене. Хай натомість буде в Україні навіть пустка! Так було з Олександром Довженком, Леонідом Биковим, Сергієм Параджановим, Василем Симоненком та іншими. В подібному ж протистоянні Леонід Андрієвський завжди вдавався до головного аргументу, який представляв недоброзичливцям (як у хвилини самокритики і самому собі): «А що ти зробив для України»? Йому самому було чим гідно на це відповісти…» (Там же, с.15- 16 ).
    В наведених цитатах із книги Юрія Белічка можна в підтексті прочитати відповідь і на питання: хто заважає нам вирішить питання з присвоєнням звання Героя України нашому великому Українцю? Знову ота прихована «третя» сила (внутрішня, хоча часто інспірована зовні), що ніяк не зійде з арени нашої історії…
    Коли я працював як художник книги (автор сценарію, режисури, макета і художнього оформлення) над виданням «Мистецтво народжене Жовтнем. Українське радянське образотворче мистецтво та архітектура» (1987), мені вдалося в цьому альбомі, за підтримки упорядників Юрія Белічка та Сергія Кілессо, змоделювати один із найбільш вдалих розворотів, який був – присвячений Олександру Довженку. А саме – на лівій полосі розвороту на всю сторінку вмістити зйомку в кольорі скульптури-погруддя «Портрет кінорежисера О.П.Довженка»– скульптора Григорія Пивоварова (гіпс, 1940). На правій полосі вгорі горизонтально розмістив літографію Василя Касіяна «Шевченко серед селян» (1939), а під нею – кольоровий офорт-пейзаж Володимира Заузе «Зима» (1939). Це стало в ряд з найкращими змістовно-патріотично насиченими розворотами, зокрема із присвяченими Тарасу Шевченку, і розворотами, що висвітлювали період Великої Вітчизняної війни. Портрет Олександру Довженку – це не лише скульптурне відтворення відомого кінорежисера, це випадок, коли скульптору Григорію Пивоварову вдалося передати схвильоване образне уособлення цілої доби, передати романтично-історичний оптимізм і трагізм життя цілої країни. Був такий час і це було властивим для багатьох митців, які творили в той період і кривавих репресій, і певного оновлення країни, її розбудови. В нашій історії, мистецтві, літературі, як і в інші століття, – все тоді розпочиналося спочатку, непоправно руйнуючи попередні здобутки культури. А в цій книзі, заховавшись за назвою «Мистецтво народжене Жовтнем», мені, художнику, і співавторам-упорядникам вдалося вперше за всі роки радянської влади вибудувати 20-30-ті роки, виставити ряд багатьох замовчуваних і репресованих митців.
    Незабутніми залишаються для мене дні підготовки у видавництві «Криниця» антології української поезії «Книга про Батька», яка побачила світ у 2013 р. Упорядник, світлої пам’яті Володимир Чуйко, родом з Миколаївщини, наче соромлячись запропонував зробити виняток – вмістити уривок із прозового твору. Ми, видавці, – я, родом із Полтавщини, і головний редактор, Тетяна Майданович із Житомирщини, здивовано і насторожено вислухали таку виняткову пропозицію. Але коли почули, що це уривок із «Зачарованої Десни» Олександра Довженка!.. О, тут не тільки змінився тон, ми відразу ж розширили і доповнили цей уривок із улюбленої і для нас, такої неповторної, пам’ятної ще з дитинства, з юності кіноповісті Олександра Петровича. Так же яскраво, життєво він виписав образ свого батька в «Зачарованій Десні». Ну просився хоч уривок його геніально-поетичної прози в нашу «Книгу про Батька». І таки вмістили. І став цей уривок в найперший ряд з іншими вибраними творами наших українських класиків. А ті хто ввійшов в цю книгу – це квіт українського письменства, і ми могли б ще й розширити, якби передчасно не відійшов у вічність упорядник, це унікальне видання про наших Батьків, буремного і страшного ХХ століття – на порозі ХХІ, коли відновилася боротьба за справжню державну незалежність України.
    Отож відсилаємо шанувальників Олександра Довженка і до антології «Книга про Батька» (Криниця, 2013), яка завершується моєю статтею «В обороні роду і держави», що стала надто актуальною в цей 2014-рік, коли, за словами нашого чудового Автора і Кінорежисера, знову наша мила «Україна в огні»…
    Я, Леонід Іванович Андрієвський, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Національної спілки художників України, член Національної спілки журналістів України, підтримую Чернігівську громаду, яка обстоює необхідність присвоєння Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно). Радію, що до їхнього Звернення від 18 липня 2014 року з цього приводу до Президента України Петра Олексійовича Порошенка, як свідчать численні листи на підтримку, приєднується і вся культурна свідома громадськість України.
    Це свята справа, і я вважаю не просто доцільним, нагальним, але й необхідним та значним позитивним чинником для розвитку нашої сучасної культури, для утвердження громадянського суспільства – прийняття рішення на рівні Президента України – присвоїти Олександру Петровичу Довженку звання Героя України (посмертно), приурочивши цю подію до 120-річчя з дня народження митця. Це буде найбільш гідним пошануванням творчості, громадської і політичної діяльності класика світового кіномистецтва, геніального українського митця Олександра Довженка.
    В найпекельніші дні для України 19–21 лютого, березень – серпень 2014 року з нами був і є Тарас Шевченко, його зримий звідусюди образ і слово:
    …Та не однаково мені,
    Як Україну злії люде
    Присплять, лукаві, і в огні
    Її, окраденую, збудять…
    Ох, не однаково мені.
    Слова як сьогодні написані для нас, українців, які живуть вже в ХХІ столітті… Подібний же дар провидіння мав і Олександр Довженко, який написав твір «Україна в огні», що неждано навіть для його шанувальників став нині вкрай актуальним.

  20. Олександр Петров коментує:

    Автор звернення до президента та цієї публікації марно розраховує на те, що Олег Ляшко підставить своє плече у питанні відстоювання подальшої долі належного вшанування пам’яті невмирущого Олександра Довженка. Цього не сталося та не станеться. Адже у Олега Валерійовича інша мета, інші завдання. На Донбасівській рекламі він може зібрати значно більше голосів виборців, ніж відстоюючи пам’ять Олександра Довженка, її значимість для України взагалі і, особливо, в теперішній час.

  21. Антоніна Кугут коментує:

    Датою народження Одеської кіностудії художніх фільмів вважається 23 травня 1919 року, коли безіменний комісар 41-ї дивізії віддав наказ про націоналізацію кінофабрики Харитонова, що існувала з 1918 року.
    Саме на Одеській кіностудії художніх фільмів починав свою творчу діяльність Олександр Довженко, а зараз вона носить його ім’я. Перші фільми Олександра Петровича були «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання» (1926 р.), потім «Сумка дипкур’єра» та «Звенигора» (1927 р.), а останній створений в Одесі – «Арсенал» (1929 р).
    Біля входу в кіностудію – мармурова дошка з бронзовим барельєфом Олександра Довженка, встановлена в 1964 році до 70-річчя від дня його народження.
    Одна з вулиць Одеси також носить ім’я Довженка.
    Без сумніву присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) є занадто запізнілим, а тому для одеситів буде великою несподіванкою та вісткою про добрі зміни на краще.

Залишити відповідь до Володимир Бойко Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.