Шляхами Леоніда Могучова

В день зборів, які проходили до 19-річчя столичного Чернігівського земляцтва, на виставці були представлені твори Леоніда Могучова – невелика частка його доробку, що зберігається у Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана. Вони дають можливість помандрувати рідним краєм і зупинитися там, де колись митець малював величні витвори людського розуму та рук, щоб увічнити таким чином для сучасних і прийдешніх поколінь культурну спадщину українського народу.

101EB47E

Подвижником на ниві мистецтва, поборником збереження пам’яток історії та культури ще за життя називали Леоніда Борисовича Могучова (1925–2014) – чернігівського графіка, почесного члена Асоціації художників-акварелістів Канади і США, ім’я якого відоме  в Україні та за її межами.

22E3907F

Народився в багатодітній родині технічних працівників Чернігівського драматичного театру ім. Тараса Шевченка. Спостерігаючи у дитинстві за процесом створення декорацій, він опанував у театрального художника Василя Бєляєва образотворчу грамоту. Темою для малюнків, що неодноразово були представлені на мистецьких виставках школярів, юний Леонід Могучов обрав рідне місто, його живописні куточки та вікову архітектуру.

У 1941 році Леонід Борисович став свідком варварського бомбардування Чернігова фашистською авіацією, наслідки якого відтворив на папері.

Восени 1943 року Леоніда Могучова призвали до лав Червоної Армії. У складі Луненецького Червонопрапорного полку морської піхоти визволяв Україну, Білорусь, Прибалтику, Польщу, за що був відзначений бойовими нагородами. Демобілізувався у 1949 році. Потому закінчив Центральну військово-морську школу в м. Химки, вступив до Одеського художнього училища, але через матеріальну скруту залишив навчання і повернувся додому. Працював у морському клубі ДТСААФ, на міських підприємствах художником-оформлювачем, упродовж 18 років керував образотворчою студією при Чернігівському будинку піонерів та школярів.

У вільний час на велосипеді або пішки подорожував Сіверським краєм та іншими регіонами України, побував на Закарпатті, Буковині, Поділлі, а також на Кавказі, у Росії. Результатом таких мандрівок стали численні етюди та замальовки, в яких автор реалістично і з почуттям любові передав красу й гармонію світу природи, відобразив архітектурні перлини, частина з яких назавжди зникла у вирі часу та історичних колізій.

Про спадщину найвідоміших козацько-старшинських родин – великих землевласників Лівобережної України ХVІІ–ХХ ст. нагадують твори «Седнів. Будинок Лизогубів» (1958), «Сокиринці. Палац ХVІІІ ст.» (1979).

Неодноразово Леонід Могучов приїздив на Ічнянщину, де розташований створений у найкращих традиціях палацово-паркового мистецтва Качанівський ансамбль. Неповторні краєвиди та давні споруди митець відтворив за допомогою акварельних фарб на папері («Качанівка. Ічнянський район. Палац і адміністративна будівля ХVІІІ ст.», ХХ ст).

У монохромній композиції «Линовиця. В’їзд у замок де Бальменів» (1976) зображено напівзруйнований, але збережений до наших днів на Прилуччині, унікальний за своїм архітектурним вирішенням фасад брами та арки. Зведені у І пол. ХІХ ст., вони були справжньою окрасою графської садиби. У подібному за кольоровою гамою пейзажі «Батурин. Палац К. Розумовського» (1968) постає вишуканий витвір будівничого генія, що входить до переліку пам’яток епохи класицизму.

Приземкувату сільську хату під солом’яною стріхою, де народився і провів своє босоноге дитинство Сашко – український письменник, художник, кінорежисер Олександр Довженко (1894–1956), відобразив Леонід Борисович у живописному краєвиді «Сосниця. Будинок-музей О. Довженка» (1982).

«Своєрідною галуззю народної монументальної архітектури» називав видатний мистецтвознавець Стефан Таранущенко (1889–1976) вітряні млини. У минулому вони надавали українським селам і польовим дорогам особливого колориту. Простий і економічний механізм, який використовував енергію вітру, показано в роботі «с.Хибалівка. Вітряк ХІХ ст.» (ХХ ст.). Цікавим є той факт, що у зазначеному селі Куликівського району на Чернігівщині півтора століття тому нараховувалась 37 подібних споруд.

Наталія ШУМСЬКА, старший науковий співробітник відділу науково-дослідницької роботи Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана

Опубліковано у Інше. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *