Яка сухенна весна – за час Широкої війни жодного дощу! І російські снаряди, крім людей, вбивають ще й наші луки – білі дими переплітаються над Україною, як молитви – прохання з прокляттями, що також переплітаючись, йдуть з України до неба.
Ранок у Чернігові поки що на диво тихий – російські стерв’ятники не прилітали може через те, що виплодилися смертоносною своєю «братскай любовью» пізно вночі. Летіли парами і кидали бомби, здається, десь на південніші Чернігова села. Вони потерпають чи не більше за саме місто…
У Чернігові ж, за відчуттями міського голови Владислава Атрошенка, лишилися жити менше половини мешканців – орієнтовно 130 тисяч. У місті вже третій тиждень нема електрики, води, тепла. Як повідомили в «Чернігівводоканалі», на одну тільки насосну станцію прилетіли 60 снарядів. Тобто росіяни цілеспрямовано створюють ту безвихідь, яку дипломатичною мовою стурбованого Заходу називають гуманітарною катастрофою. Чернігівці знаходять вихід – технічну воду беруть з Десни і Стрижня, питну розвозить героїчний «Чернігівводоканал», у дворах багатоповерхівок вже з’явилися туалети та кабиці для приготування їжі. Ворог знищив основну частину техніки комунального автопідприємства і вивезення сміття стало ще й через це проблематичним. І, як сказав міський голова Владислав Атрошенко, уже стає нікому лагодити мережі електро- та водопостачання: спеціалісти теж люди, вони виїздять/виходять з міста і просто нікому працювати.
Оперативна обстановка на Сіверщині зараз стає відомою тільки зі скупих офіційних повідомлень, але ось голова Семенівської громади Сергій Деденко повідомив у соцмережах про рух ворожих колон. Мені ж відомо про встановлення росіянами блокпостів біля села Гірськ в сторону Нових Борович та в селі Хотуничі – це Сновська громада. А в районі села Пакуль наші розбили велику групу окупантів, там багато вбитих і поранених – очевидно, їх метою був Славутич. У селі Ковпита під Черніговом, яке окупували нещодавно, кавказці та буряти позаймали порожні хати, у дворах поставили камази і бетеери, завалили осокорами дорогу на Андріївку, де їх побили наші раніше, і ходять по дворах, просять дрова. Холодно їм, холоднокровним, на гарячій Україні…
І про інформаційну політику – скажіть хтось Офісу Президента, який встановив цензуру на радіо та телебаченні – не можна робити інформаційні випуски такими депресивними! Основний час ефіру про евакуації – це інформполітика капітулянтів, бо, як казав Черчілль, евакуаціями війну не виграти! А має бути інформполітика переможців – тобто більше про успіхи ЗСУ, про боротьбу на дипломатичному фронті та про занепад на Росії, як, скажімо, про зупинку єдиного танкового заводу – «Уралвагонзавод». Бо нема запчастин, які поставляв Захід. Росія визнала загибель в Україні майже 10 тисяч своїх і поранення більше 16 тисяч – насправді удвічі більше, але визнання й таких цифр прибрали вони через деякий час.
…І був знову ранок, і надходив 28-й день Широкої війни, і воювала Україна проти великого агресора. І розбила Україна міф про могутню російську армію – лишився ще міф про велику російську культуру. І плакали святі українці на небі і на землі, і бачив Бог їх сльози, і пекли вони його пеком, і ставали вони гарячими головешками на голови тих, хто приніс нашому народу війну.
Василь ЧЕПУРНИЙ