8 травня в Україні відзначають День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни 1939-1945 років.
Утверджуючи традицію відзначення 8 травня в європейському дусі «не святкуємо, а вшановуємо», Український інститут національної пам’яті пропонує згадувати Другу світову з акцентом на ролі людей, які боролися проти нацизму.
Як відомо, саме 8 травня о 23:01 (за центральноєвропейським часом) 73 роки тому припинили вогонь згідно «Акту про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил», який був підписаний 7 травня о 02:41 (за центральноєвропейським часом) начальником оперативного управління штабу Верховного командування Вермахту генерал-полковником Альфредом Йодлем за наказом Рейхспрезидента та Верховного Головнокомандувача Збройних сил Німеччини Карла Деніца.
Капітуляцію приймали: від англо-американської сторони генерал-лейтенант армії США, начальник Головного штабу Союзних експедиційних сил Вальтер Беделл Сміт, від СРСР – представник Ставки Верховного Головнокомандування при командуванні союзників генерал-майор артилерії Іван Суслопаров. Як свідок Акт також підписав заступник начальника Штабу національної оборони Франції бригадний генерал Франсуа Севез.
Генерал-полковник Альфред Йодль підписує Акт про капітуляцію в Реймсі
Йодль підписує капітуляцію. Зліва направо: Вільгельм Оксеніус (перекладач та помічник Йодля), Альфред Йодль, Ганс-Георг фон Фрідебург, Карл Спаатс, глава розвідуправління SHAEF
Підписання капітуляції в Реймсі. Спиною: Ганс Фрідебург, Альфред Йодль, Вільгельм Оксеніус. Обличчям: сер Фредерік Еджворд Морган, Франсуа Севез, Гарольд Берроу, Гаррі С.Батчелл, Вальтер Беделл Сміт, Конрад Стронг, Іван Черняєв, Іван Суслопаров, Карл Спаатс, Джон Робб, Іван Зенковіч (збоку)
Після підписання капітуляції. У першому ряду: Іван Суслопаров, Вальтер Беделл Сміт, Дуайт Ейзенхауер, Артур Теддер (заступник Ейзенхауера)
Приміщення оперативного відділу SHAEF, в якому була підписана капітуляція
Документ був складений англійською мовою, і тільки англійський текст визнаний офіційним.
Представник Ставки Верховного Головнокомандування при командуванні союзників генерал-майор артилерії Іван Олексійович Суслопаров підписав акт у Реймсі на свій страх і ризик, оскільки до моменту, призначеного для підписання, інструкції з Кремля ще не надійшли. Він зважився поставити свій підпис із застереженням, що цей акт не повинен виключати можливість підписання іншого акта на вимогу однієї з країн-союзниць. Незабаром після підписання акта, Іван Суслопаров отримав телеграму Сталіна з категоричною забороною підписувати капітуляцію.
Сталін був обурений підписанням капітуляції в Реймсі, при якій провідну роль відігравали західні союзники. Він відмовився визнати цей акт, зажадавши його нового підписання у взятому Червоною армією Берліні та попросивши союзників не робити офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу капітуляції (тобто до 9 травня). В останній вимозі йому відмовили прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль, який зазначив, що парламент вимагатиме від нього інформації про підписання капітуляції, і президент США Гаррі Трумен, який заявив, що прохання Сталіна надійшло до нього занадто пізно та скасувати оголошення про перемогу вже неможливо. Зі свого боку Сталін заявив: «Договір, підписаний у Реймсі, не можна скасувати, але його не можна і визнати. Капітуляція повинна бути здійснена як найважливіший історичний акт і прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла фашистська агресія, – в Берліні, і не в односторонньому порядку, а обов’язково верховним командуванням всіх країн антигітлерівської коаліції». У відповідь союзники погодилися провести церемонію вторинного підписання акта у Берліні.
Головнокомандувач сил Антигітлерівської коаліції в Європі Дуайт Ейзенхауер попередив Альфреда Йодля, що німецьким головнокомандувачам видів збройних сил необхідно з’явитися для підписання остаточної офіційної процедури в той час і місце, яке буде вказане радянським і союзним командуваннями.
8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом (о 00:43, 9 травня за московським) в берлінському передмісті Карлсхорст в будівлі колишньої їдальні військово-інженерного училища був підписав ще один (повторний) Акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил. Його текст майже дослівно повторює текст 7 травня, включаючи навіть статтю 4, яка втратила реальний сенс. Карлсхорстський акт підтвердив і час припинення вогню – 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом. Слід зазначити, що ця остання обставина позбавляла акт від 8 травня всілякого практичного значення, оскільки:
– всі накази, віддавання яких вимагав цей акт, вже були віддані німецьким командуванням 7 травня;
– якщо б вони не були віддані, віддати їх і доставити до місць призначення за 17 хвилин, що залишилися до вступу капітуляції в силу, було фізично неможливо.
Від німецької сторони акт підписали: генерал-фельдмаршал, начальник штабу Верховного головнокомандування Вермахту Вільгельм Кейтель, представник Люфтваффе – генерал-полковник Штумпф та Кріґсмаріне адмірал Фон Фрідебург. Від радянської сторони повторний акт про беззастережну капітуляцію підписав маршал Георгій Костянтинович Жуков, а від союзників – заступник головнокомандувача союзних експедиційних сил маршал Королівських повітряних сил Великої Британії Артур Теддер. У ролі свідків свої підписи поставили генерал Карл Спаатс (США) і генерал Жан Марі де Латр де Тассіньї (Франція).
Георгій Жуков зачитує акт капітуляції в Карлсхорсті. Поруч з Жуковим – Артур Теддер
Вільгельм Кейтель підписує капітуляцію у Карлсхорсті
Тоді, за погодженням між урядами СРСР, США та Великої Британії, була досягнута домовленість вважати процедуру в Реймсі попередньою. Тим не менш, у європейській історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, пов’язують із процедурою в Реймсі, а підписання акта про капітуляцію в Берліні іменують «ратифікацією».
9 травня Президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким оголосила 9 травня Днем Перемоги.
Однак, прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною. Формально ж війна з Німеччиною була закінчена тільки 25 січня 1955 року Указом Президії Верховнох Ради СРСР «Про припинення стану війни між СРСР та Німеччиною».
В історичній довідці Українського інституту національної пам’яті зазначається:
«Ця дата дає можливість оцінити внесок Українського народу в перебіг і завершення Другої світової війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки для нашої держави сьогодні.
Від 1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини на Польщу і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших міст війна розпочалася для України, 120 тисяч українців брали участь у двобої з вермахтом у складі Війська Польського. Сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної армії, в запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бессарабії і Північної Буковини. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бессарабії в перші роки війни на власному досвіді відчули прискорені заходи радянізації, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих і арештованих.
З червня 1941 року, після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР, уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 % бійців. Загальна кількість осіб, мобілізованих за роки війни з України до радянських Збройних сил перевищує 6 мільйонів бійців. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом.
Українці та вихідці з України перебували у військових з’єднаннях Польщі (120 тисяч), США (до 80 тисяч), Канади (до 45 тисяч). Крім того, до 5 тисяч українців захищали Францію у лавах Іноземного легіону. Після капітуляції прем’єр-міністра Анрі Петена у червні 1940 року в країні розгорнувся рух опору німецьким загарбникам. На боці французьких партизанів воювали українці звідусіль. Серед них – представники передвоєнної еміграції, наприклад, командир загону Осип Круковський. Були також радянські військовополонені та дезертири з військових частин на німецькій службі. Червоноармієць Василь Порик з Вінничини сформував власний партизанський підрозділ. Канадський пілот Пітер Дмитрук став партизаном після того, як в небі над окупованою країною підбили його літак. Обидва, Порик і Дмитрук, героїчно загинули. Задіяні німцями для боротьби з французькими партизанами українські поліцейські цілими підрозділами переходили на бік сил опору. У 1944 році з них було створено два партизанські батальйони: імені Тараса Шевченка та імені Івана Богуна.
8 травня для наших земляків воєнні дії не припинилися, а продовжувалися щонайменше до 2 вересня 1945 року, коли на борту американського лінкора «Міссурі» було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
Отже, історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США – це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.
Відеоісторії про Амета-Хана Султана, Пітера Дмитрука, а також уродженця Дніпропетровська (тепер – Дніпро), рятівника Кракова, Героя України, котрий став прототипом головного героя роману «Майор Вихор», Євгена Березняка та Михайла Стренка (сержант Корпусу морської піхоти США родом із Лемківщини, учасник бойових дій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні під час Другої світової війни, що був серед шести військовослужбовців, які підняли прапор США над островом Іодзіма, загинув у бою), створені за ініціативи Уряду та Українського інституту національної пам’яті (режисер Олесь Санін) можна переглянути за посиланням».
З метою належного відзначення у 2018 році Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, вшанування подвигу звитяжців старшого покоління, увічнення пам’яті жертв війни, а також консолідації суспільства та утвердження ідеалів миру Президент України Петро Порошенко видав Указ № 85/2018 від 26 березня 2018 року «Про відзначення у 2018 році Дня пам’яті та примирення і 73-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні».
Вічна пам’ять героям – і тим, що боролися проти нацизму та загинули в боях, і тим, які боролися, але вже після закінчення війни відійшов у вічність!
Велика пошана та щира подяка кожному з тих, хто боровся проти нацизму і сьогодні є живим свідком тієї найкривавішої війни!
Олексій ОРЄХОВИЧ
Також читати:
1 вересня 1939 року: як почалася Друга світова війна
Інформаційні матеріали до Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні