10 серпня цього року зустрілися з професором Миколою Тимошиком, говорили, серед іншого, про важливість збереження історичної пам’яті нашого народу і про використання можливостей сучасних технологій для поширення інформації.
Під час розмови Микола Степанович вирішив надати вільний доступ на умовах вільної ліцензії «Creative Commons Із зазначенням автора — Розповсюдження на тих самих умовах 3.0 Неадаптована» до двох томів його книги про рідне село Данину, що зараз входить до Ніжинського району Чернігівщини. Йдеться про книги:
- Микола Тимошик. Село. Т. 1. Зійти з безпам’ятства. К., Ярославів Вал, 2017, – 420 с.
- Микола Тимошик – Село – Том 2. Трудний шлях відмосковлення. К., Ярославів Вал, 2017, – 580 с.
Умови цієї ліцензії означають, що вміст даних книг будь-хто може поширювати і використовувати в будь-яких цілях, навіть комерційних, а також створювати на їх основі похідні твори. Однак є два обмеження. Перше — це обов’язок при поширенні вказувати автора і назви цих книг. Друге — в разі створення похідних творів, вони також мають розповсюджуватися на тих самих умовах.
Отже, посилаючись на цей дозвіл, публікую електронні версії цих книг. Читайте, завантажуйте, поширюйте. Однак не забувайте зазначати, що умови поширення прописані в зазначеній вище ліцензії.
Довідково: Микола Степанович Тимошик народився 18 січня 1956 в селі Данине (зараз Данина) Ніжинського району Чернігівської області — український вчений, журналіст, публіцист, літературний критик, видавець. Доктор філологічних наук (1997). Професор (2002). Академік Академії наук вищої школи України (від 2005 року). Завідувач кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики (у 2002—2010) Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Член Національної спілки письменників України (від 2000 року). Член Національної спілки журналістів України (від 1981 року). Голова Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка). Директор науково-видавничого центру «Наша культура й наука».
Юрій Пероганич
Вперше в житті з подібним стикаюся і вражений великодушністю!
Браво!
Браво!
Так би — з усіма книгами про села…
Пане Дмитре Кирилюк! Це далеко не перший випадок. Див., наприклад, дозвіл від уже покійного Богдана Гаврилишина https://wikiukraine.wordpress.com/2012/03/04/dozvil/
А велич душі — пропорційна величі людини.
За законом, через 70 років після смерті автора твори й так перейдуть в суспільне надбання, але чи збережуться вони до того часу? То ж маємо встигнути зробити власні інтелектуальні набутки вільними для поширення ще за життя.
Як казали давні римляни, життя коротке, а слава — вічна!
Ще минулого року на нашому сайті 06.07.2017 з’явилася публікація Юрія Пероганича “Краєзнавчі книги на сайті земляцтва”. http://chz.org.ua/krajeznavchi-knyhy-na-sajti-zemlyatstva/
Автор пропонував на сайті публікувати електронні версії вже опублікованих, чи таких, що існують лише в електронному виді, книжок. За час, що минув, книга Миколи Степановича Тимошика – це перша ластівка! А в кожному районі області видано, як мінімум, по кілька краєзнавчих книг. Це вже ціла бібліотека, але схована від широкого загалу. Чому?
З насолодою продовжую читати книгу «Село…». І знову, і знову, з’являється думка, яку я вже опублікував в коментарі до №6(198) газети «Отчий поріг»: http://chz.org.ua/6-198-hazety-otchyj-porih/#comments
Просто необхідно написати «Село том третій» про останні десятиліття села! Без цього картина буде не повною. То побажаємо автору творчого натхнення!
Шановний Анатолію Миколайовичу, чи не могли б Ви посприяти появі в цьому розділі книги “Марківці — краплина в історії України”? Також було б добре отримати вільний доступ до книги “Мозаїка Марковецької творчості”. Наперед дякую за турботу.
З повагою,
користувач Вікіпедії Markivci.
Шановний земляче Анатолію. Зворушили. Дякую – зі сльозами на очах. Втім, чернігівська влада так не думає. Вона принципово не захотіла купувати навіть по одному коплекту “Села” для кожної районної б-ки. Послалися, що нема коштів. Але причина в іншому – мої гострі публікації в пресі проти історичного безпам”ятства і невігластва такої влади. Це я і про російскомислячого Короленка та його ім”я на прапорі обл. бібліотеки, і про русифікацію села через Укрпошту, і про російську церкву в наших селах, з якою влада заграє. Ось так. Нема архівному “Селу” (1000 стор. забороннеої правди в двох томах) місця в рідному краї. Зате книгу замовляють з Лондонаа і Рима. Кому цікаво, ось прот те, як ОДА зневажила “Селом”. Репліка Хвилі Десни “Як відфутболили київського професора. Сіверщина. 2017. 9 лют. http://siver.com.ua/news/do_chernigivskoji_oda_ne_pidu_jak_vidfutbo
lili _kijivskogo_profesora/2017-02-09-20156.
Шановний пане Миколо! Дякую Вам. Я намагаюсь уважно слідкувати за тими нечисленними публікаціями стосовно тритомника «Село», пам’ятаю ваш коментар від 03.11.2019 http://chz.org.ua/6-198-hazety-otchyj-porih/#comments Те, що для чернігівської влади слово «українізація» є неприйнятним, давно вже не дивина.
Але останнім часом, з приходом в Україні до влади нової, непроукраїнської влади (ось так!) все це ми спостерігаємо вже на державному рівні! Русифікація відновлюється!
Ось сьогодні читаю, що «слуги народу» (невідомо, якого?) в черговий раз пропонують Раді в хитрий спосіб легалізувати в Україні друге громадянство: https://delo.ua/econonomyandpoliticsinukraine/slugi-naroda-predlagajut-rade-legalizirovat-v-377784/ Аякже, в багатьох по кілька паспортів!
Ставленик Кремля через суд вимагає переписати українські підручники історії, а «гарант» нагороджує державними нагородами вищих ієрархів російської церкви в Україні. За що?
Та все ж не будемо втрачати надію.
На жаль, я не маю жодного відношення до створення вищевказаних книг. Свого часу, тими, від кого це залежало, я був усунутий від цього процесу.
Дякую.