Остання надія

Надія– це емоційне переживання, відчуття, емоція, що виникає при очікуванні суб’єктом бажаної події. Формується внаслідок пізнання суб’єктом причин, що обумовлюють очікувані події.

Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії

10 вересня виповнюється 120 років з дня народження Олександра Петровича Довженка. З поточного року його ім’я набуває особливого значення для кожного українця. Але на превеликий жаль не скоро, а можливо й ніколи, ми не дізнаємося багатьох істин, викладених геніальним українцем в оригіналі кіноповісті «Україна в огні» та в чисельних його рукописах. Саме на порозі 120-річчя з дня народження Олександра Петровича ми стали свідками багатьох злочинів, від яких він застерігав українців. А ще сталося те, чого найбільш бажав Олександр Довженка – українці стали дружнішими та більш згуртованими.

Виконуючи волю найближчих земляків оспівувача «Зачарованої Десни», Сосницька районна рада ще в березні 2012 року вийшла на Президента та Верховну Раду України з пропозицією відзначити 120-річчя з дня народження Олександра Довженка на державному рівні.

Так склалося, що наша Україна (Київська Русь), з більш ніж двохтисячною історією своєї державності дала Світу не тільки нові країни, такі як сучасна Росія, а й багато людей-Велетів. Зокрема, в 19 столітті з різницею у вісімдесят з половиною років народилися Тарас Шевченко та Олександр Довженко.

Крім вікової, між ними існує ще одна різниця. Тараса Григоровича в царські часи змогли вчасно перепоховати згідно його заповіту, а Олександра Петровича не змогли ні поховати, як того він бажав, ні перепоховати.

Дуже прикро, що після того недільного листопадового вечора 1956 року, коли перестало битися змучене серце Олександра Довженка, не знайшлося жодної краплини людської совісті у тих, від кого залежала доля заповіту. Саме з їх вини він упродовж багатьох років залишається «мешканцем гуртожитку» на Новодівичому кладовищі столиці країни, що в його 120-й рік з дня народження намагається розпалити полум’я Третьої світової війни, щоб знову була Україна в огні, як в далекому 1943 році.

Вшанування пам’яті геніального митця Олександра Довженка в незалежній Україні знаходиться на низькому рівні. Наприклад, вже шостий рік на рішення глави держави чекає його нагородна справа. Обставини складаються так, що руки президентів до неї не доходять. Третій президент України не встиг прийняти рішення по справі, бо йому чиновники вчасно не повідомили про її існування. Четвертий президент обіцяв почути кожного, але не почув звернення депутатів Сосницької районної ради разом з тими, хто розділив їх думку в 2012 році.

Тому остання надія на Президента України Петра Олексійовича Порошенка, якому належить прийняти історичне політично і юридично вірне рішення.

Саме йому було адресоване наше нещодавнє звернення.

«Президенту України

П.О. Порошенку

Вельмишановний Петре Олексійовичу!

Просимо розглянути питання щодо присвоєння українському письменнику, кінодраматургу, художнику, класику світового кінематографа Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно) за значний особистий внесок до золотого фонду світового кіно, чим він прославив Україну, за незламність духу у відстоюванні збереження української нації, національної ідеї, виявлені при цьому героїзм і самопожертву, що насамкінець вплинуло на становлення та розвиток незалежної держави.

Всі документи, які необхідні для прийняття позитивного рішення згідно з чинним законодавством України, знаходяться в Адміністрації Президента.

Характеристика подвигу Олександра Довженка

Ім’я Олександра Довженка вже кілька десятиліть є візитною карткою України. А творчість майстра кіно – надбання золотого фонду світового кіно.

Кінокартина «Земля» одразу потрясла Європу й була занесена до списку 12-ти кращих фільмів усіх часів і народів. Великий успіх та визнання мали й інші твори кінорежисера. Наприклад, кінокартина «Іван» була високо оцінена та відзначена призом на міжнародному кінофестивалі у Венеції. Кінострічка «Битва за Радянську Україну» дубльована та закуплена для прокату 25 країнами. В творчому доробку великого майстра – фільми «Щорс», «Аероград», «Звенигора».

Сильно ризикуючи найдорожчим, своїм життям, здоров’ям, докладаючи незвичайні для ситуації зусилля, він захищав українську націю, її окремих представників, які потребували допомоги та захисту, будучи неспроможними за винятковими обставинами зробити це самі.

Чого варта його кіноповість «Україна в огні» про невимовні страждання українців у роки Другої світової війни та сумні «здобутки» довоєнного періоду.

Свою геніальну «Україну в огні» Олександр Довженко писав на матеріалі народного горя. Фашисти та ті громадяни СРСР, що перейшли на їх бік чинили небачене до цього звірство. Такого масового знищення населення, як на Україні не було на жодній окупованій німцями території.

Про масштабне нищення України знали всі, але мовчали, і лише один Олександр Довженко на повний голос про це заявив. У своєму щоденнику за 26 листопада 1943 року він зробив запис: «Менi важко од свiдомостi, що «Україна в огнi» – це правда. Прикрита та замкнена моя правда про народ i його лихо».

Через те, що кіноповість з першого до останнього рядка пронизана правдою, її довго замовчували. Кіноповість уперше було надруковано лише 1966 року, і то після серйозного втручання цензури. У творчiй бiографiї Олександра Довженка вона посiдає особливе мiсце, це один з найкращих його творiв.

Тільки недавно з’явилися дані про те, що в роки війни було спалено 1377 українських сіл разом з їх населенням. За дні операції, що почалася 1 березня 1943 року, в Корюківці фашисти спалили близько 7000 наших земляків. Не менш жахливими були попелища в селі Козари Носівського району. Село було спалене каральним загоном, а майже всі люди, які на той час мешкали в селі, були знищені (за одними оцінками близько 3800 чоловік, за другими – 5000). У селі Піски того ж Носівського району, де народився Павло  Григорович Тичина, в церкві заживо спалили 300 жінок і дітей, а на майдані розстріляли їх чоловіків і батьків.

Не оминула така ж доля і Сосниччину Олександра Довженка. В самій Сосниці, селах Велике Устя, Змітнів та Купчичі Сосницького району протягом окупаційного періоду розстріляно та спалено живцем близько 1300 мирних жителів. Це лише кілька прикладів з 1377. Адже в роки війни тільки на Чернігівщині було спалено живцем майже 128 тис. чоловіків, жінок, дітей, знищено 32 тис. житлових будинків.

Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») його критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав.

Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому і розпинали Олександра Довженка.

Геніального режисера звинуватили у ста смертних гріхах, передусім – в ревізії ленінізму та політики Комуністичної партії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду про все, що відбувалося.

За, що був покараний Олександр Довженко можна зрозуміти з його слів:

«Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебували в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю..

Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був… на її пожарах сьогодні.

Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови… Прикрита і замкнена правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно… Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості…»

Олександр Довженко не став на коліна, не благав прощення ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. У щирому зверненні до Йосипа Сталіна Олександр Довженко 27 липня 1945 року писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»

Так згадує Тарас Миколайович Дудко про «Україну в огні»:

«Коли Сталін прочитав сценарій дядька до фільму «Україна в огні», то сказав: «Ось, товариш Довженко, ви говорите, що ми неправильно зробили, що знищили кулака. Але, якби ми його не знищили, тоді б ми у нього просили хліба, зерна. А так ми його знищили, і все тепер наше, державне». На що Довженко заперечив: «У важкі для держави часи людина, яка працює на землі, все і так віддасть своїй країні, знаючи, що країна захистить його в скрутну хвилину».

«Відомо, що на пропозицію Берії розстріляти Довженка Сталін відповів: «Нет, не трогай!»

На той час це був дійсно героїчний вчинок заради майбутнього України, який до цього дня не оцінено належним чином в нашій незалежній державі.

Таких героїчних сторінок у житті свідомого носія національної культури, менталітету, українського способу мислення і сприймання світу Олександра Довженка було багато, що є підставою для відзначення його найвищою нагородою української держави, яку він заслужив ще за часів радянської влади.

Піднімаючи завісу над «білими плямами» та над «затемненими місцями» біографії Олександра Петровича, стає зрозумілим – чому він не був удостоєний найвищої нагороди ні в СРСР, ні вже за часів незалежної Української держави. Особливо про це не важко зробити певний висновок після ознайомлення з архівними документами, спогадами тих, з ким ділився своєю інформацією Олександр Довженко ще за життя, а також з дослідженнями подій періоду війни 1941-1945 років, які були проведені вже за часів незалежності України.

Великий шок викликає в дослідників те, що «Україна в огні» в багатьох випадках була від рук російськомовних карателів з підрозділів СС та загонів спецпризначення НКВС СРСР. І за прикладами не довелось далеко ходити. Так було в селі Велике Устя рідного Олександра Довженка Сосницького району, в якому 04.02.1943 року карателі в колгоспній хаті заживо спали 24-х односельців. Злочинці були в формі СС, а між собою спілкувалися російською мовою.

У березні 1943 року загоном карателів вщент спалене село Зелений Гай Новгород-Сіверського району. Тоді було знищено 168 жителів, половина з них діти до 12-ти років. Німецькі солдати, які квартирувались у сусідньому (через ліс) селі Авдіївка Сосницького району, були вражені жорстокістю карателів СС. Щойно повернувшись із хутора Боєць (так раніше називалося село Зелений Гай), де вони перебували в кільці оточення, квартиранти одного з авдіївських помешкань бралися обома руками за голову та вголос, про побачене, хвалилися господині помешкання: «О матка! О русіш!». Господиня–мати здогадалася, про що німці їй хотіли повідомити – вчинили злочин людиноподібні звірі з числа громадян СРСР.

Предметом багаторічних досліджень є Корюківська трагедія – масове вбивство близько 7000 жителів міста Корюківка Чернігівської області, яке здійснене 1-2 березня 1943 року підрозділом СС.

Масштаби трагедії – виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів перебільшують білоруську Хатинь, в 41 – чехословацьке Лідице, в 12 – французький Орадур.

Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанські загони, які базувались в лісах неподалік міста, переважали карателів за кількістю вояків майже в 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку жителів Корюківки.

Чернігівські історики Сергій Павленко та Сергій Бутко вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від смерті, однак зумисне не зробили цього.

Історія питання про клопотання щодо удостоєння Олександра Довженка державної нагороди вищого ступеня відзнаки

Олександр Петрович неодноразово отримував нагороди за свою митецьку діяльність за життя. Уже після смерті, в 1959 році його нагороджено посмертно Ленінською премією, а також в 1970 році посмертно присвоєно звання заслуженого артиста РСФСР.

Але за спроби засобами пера та кіно захистити Україну, український народ, він лише піддавався переслідуванням і гонінням. Прикладом є доля вже згаданої кіноповісті «Україна в огні» – лише однієї з яскравих сторінок його героїчного життя, служіння рідному народу.

23 серпня 1998 року Указом Президента України Леоніда Даниловича Кучми №944/98 була встановлена відзнака Президента України «Герой України». 16 березня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державні нагороди України», у якому було передбачено, що державною нагородою України- вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України.

За визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність указом Президента України від 21 серпня 2000 року №997/2000 звання Герой України присвоєно народному депутату України В’ячеславу Максимовичу Чорноволу (посмертно). Цим указом було започатковане посмертне присвоєння звання Герой України.

У 2004 році відзначали 110-річчя від дня народження Олександра Довженка. Однак питання про відзначення його заслуг перед Українською державою та її народом не порушувалося. Будь-яка ініціатива могла не знайти підтримки, оскільки на той час залишалися не розсекреченими архіви Олександра Петровича і багато було розмов з приводу того, що він начебто був агентом ОДПУ-НКВС-МДБ. І було б важко без документів переконати будь-кого в тому, що за самим Олександром Довженком весь час слідкували агенти ОДПУ-НКВС-МДБ, а його воля та, навіть, життя висіли на волосині.

Зважаючи на значний особистий внесок нашого геніального земляка до золотого фонду світового кіно, чим прославив Україну, в захист української нації та її окремих представників, 10 червня 2009 року група земляків у складі Олексія Федоровича Орєховича, Миколи Федоровича Волощука та Петра Миколайовича Пархоменка звернулася до Сосницької районної ради Чернігівської області з проханням у встановленому порядку порушити клопотання про присвоєння Олександру Петровичу Довженку звання Герой України (посмертно).

При підготовці даного звернення були враховані вимоги Закону України «Про державні нагороди» від 16.03.2000 р. №1549-ІІІ, а також те, що на той час звання Герой України посмертно удостоєні 26 осіб, з них 17 осіб за заслуги ще до проголошення незалежності України, в тому числі в далекому минулому – 12, а саме:

– президент Карпатської України у 1939 році Августин Іванович Волошин  (*17 березня 1874 —†19 липня 1945)  указом від 15.03.2002 р.;

– лейтенант Червоної Армії, що встановив, разом з Михайлом Єгоровим та Мелітоном Кантарією, Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу о 21.50 30 квітня  1945 року, уродженець села Горяйстівка Охтирського району Сумської області Олексій Прокопович Берест (*9 березня 1921 – †4 листопада 1970) указом від 06.05.2005 р.;

– український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник Василь Семенович Стус  (*6 січня 1938 -†4 вересня 1985) указом від 26.11.2005 р.;

– воїн-кулеметник, уродженець села Спас Рожнятівського району Івано-Франківської областіМихайло Іванович Василишин (27 березня 1910 – 20 березня 1945)  указом від 03.05.2006 р.;

– учасниця антифашистського підпілля у місті Києві у 1941 – 1943 роках Тетяна Йосипівна Маркус  (*21 вересня 1921 – †29 січня 194) указом від 21.09.2006 р.;

– командир окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, учасник визволення концентраційного табору Аушвіц 27 січня 1945  року Анатолій Павлович Шапіро  (*18 січня 1913 – †8 жовтня 2005) указом від 21.09.2006 р.;

– український дисидент, політв’язень Олекса Миколайович Гірник (*28 березня 1912 -†21 січня 1978) указом від 18.01.2007 р.;

– український радянський військовий діяч, генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко  (*14 листопада 1904 – †30 грудня 1954) указом від 7.05.2007 р.;

– головний командир Української повстанської армії у 1942 – 1950  роках, генерал-хорунжий Роман Йосипович Шухевич  (*30 червня 1907 – †5 березня 1950) указом від 12.10.2007 р.;

– рятівник людей від Голодомору 1932-1932 років, директор школи в селі Дударків Бориспільського району Київської області у 1932 – 1938 роках Василь Якович Івчук (*21 листопада 1902  —†2 жовтня 1938) указом від 21.11.2007 р.;

– композитор, диригент, бундурист Григорій Трохимович Китастий (*17 січня 1907 – †6 квітня 1984) указом від 25.11.2008 р.;

– поет, композитор, співак Володимир Михайлович Івасюк  указом від 01.03.2009 р.

Сосницька районна рада (голова Василь Євгенович Волошко) п’ятого скликання на своїй двадцятій сесії 7 липня 2009 року заслухала питання про хід підготовки до відзначення 115-ї річниці від дня народження Олександра Довженка та вирішила:

«3. З метою вшанування пам’яті О.П. Довженка, його заслуг перед Україною:

3.1. Підтримати ініціативу щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно).

3.2. Доручити районній державній адміністрації порушити відповідне клопотання перед Чернігівською обласною державною адміністрацією.

3.3. Звернутись до голови Чернігівської обласної ради Н.А. Романової, голови Чернігівської обласної державної адміністрації В.М. Хоменка, голови товариства «Чернігівське земляцтво» в місті Києві В.В. Ткаченка з проханням підтримати ініціативу щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно).»

Рада Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві (протокол №4 від 04.08.2009 р.) підтримала ініціативу щодо присвоєння звання Олександру Довженку  Герой України (посмертно) та звернулася з листом №52 від 10.08.2009 р. до голови Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просила порушити відповідне клопотання перед Президентом України.

Олексій Орєхович 11 серпня 2009 року особисто, в присутності члена Ради земляцтва Миколи Прокоповича Компанця передав, голові облдержадміністрації Володимиру Миколайовичу Хоменку лист з доданим витягом з протоколу засідання Ради для приєднання до нагородних документів, що вже надійшли з Сосницької районної державної адміністрації та районної ради.

У ході обговорення нагородного питання Володимир Хоменко висловив побажання про те, що «було б не зайвим, якби Національна спілка кінематографістів України також зробила відповідне клопотання щодо підтримки ініціативи».

Того ж дня Олексій Орєхович зустрівся і з головою правління НСКУ Сергієм Васильовичем Тримбачем, який категорично відмовився підтримувати ініціативу щодо присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно), мотивуючи тим, що він заслуговує на більше – на звання Герой Всесвіту.

Однак це не вплинуло на прийняття позитивного рішення комісією з питань нагороджень облдержадміністрації.

«Ложку дьогтю в бочку з медом» вніс власний кореспондент «Голосу України» в Чернігівській області Сергій Павленко, розмістивши в ЗМІ свою публікацію під заголовком «Олександру Довженку – Героя України, а Тарасу Шевченку – ні?» За цією публікацією з’явилися коментарі – людей або зовсім не обізнаних в існуванні ще не оцінених заслуг Олександра Довженка, які не мають терміну давності, або просто ворогів Української державності. Тим більше, що присвоєнням рятівнику людей від Голодомору 1932-1932 років, директору школи в селі Дударків Бориспільського району Київської області у 1932 1938 роках Василю Яковичу Івчуку  та президенту Карпатської України у 1939 році Августину Івановичу Волошину звання Герой України (посмертно) була встановлена певна межа, за яку не виходять за часом заслуги Олександра Довженка, які потребують відзначення.

Після публікації Сергія Павленка подальший рух нагородної справи був тимчасово зупинений. Не вплинуло на зрушення її з точки стояння й звернення голови Сосницької районної ради Василя Волошка від 18.12.2009 р. № 01-02/288 до Президента України Віктора Ющенка, бо скоріш за все воно до глави держави просто не потрапило. Тим часом противники заслуг Олександра Довженка не дрімали. В газеті «Тайни прошлого» (№1(21), 2010) була розміщена публікація Євгенія Лиманова «Земля Олександра Довженка» від 2006 року, яка була черговою «ложкою дьогтю в бочку з медом».

Але й учасники ініціативної групи також не сиділи склавши руки та шукали вихід із ситуації, в яку противники Української державності штовхали нагородну справу Олександра Довженка. В день сесії Чернігівської обласної ради 24 грудня 2009 року відбулася зустріч Олексія Орєховича з Сергієм Павленком. При зустрічі Сергій Павленко в присутності голови обласної організації «Просвіта» Василя Чепурного зізнався Олексію Орєховичу про те, що таке, яке він виклав у своїй публікації «Олександру Довженку – Героя України, а Тарасу Шевченку – ні?», йому – людині творчій – «просто прийшло в голову». Сергій Олегович щиро вибачився за те, що не розібрався з глибиною питання відзначення саме Олександра Довженка, а не «Тараса Шевченка чи когось іншого» та запевнив більш не заважати руху нагородної справи.

З врахуванням ситуації, що склалася навколо відзначення заслуг Олександра Довженка, у Чернігові до активної роботи була залучена Ніна Дмитрівна Грицай. Вона продовж тривалого часу працювала в Сосницькому районі та не з чуток знає про заслуги Олександра Довженка перед сучасною Україною і її народом. Адже саме в період її роботи на посаді голови Сосницького райвиконкому до 85-річчя від дня народження Олександра Петровича в Сосниці, без зайвого галасу, в короткі терміни було споруджено кінотеатр, який до сьогодні носить його ім’я.

Наслідком докладених зусиль було те, що Чернігівська обласна державна адміністрація порушила перед Президентом України клопотання від 17.02.2010 р. №05-29/270 про присвоєння звання Герой України (посмертно) Олександру Петровичу Довженку.Міністерство культури і туризму України листом від 15.02.2010р. №248/11-1/10-10 підтримало клопотання Чернігівської обласної державної адміністрації. 17 лютого 2010 року Олексій Орєхович особисто передав всі ці документи керівнику Канцелярії Секретаріату Президента України, де перший отримав вхідний №334/8833-01, а другий – №018/8826-19. Всі почали чекати указу Президента, який мав з’явитися 20 лютого. Однак указом від 20.02.2010 р. звання Герой України (посмертно) було присвоєне провіднику Організації українських націоналістів Степану Андрійовичу Бандері (*1 січня 1909  —†15 жовтня 1959).

Після обранням нового Президента України на його ім’я надсилався лист голови Сосницької районної ради Василя Волошки від 01.03.2010 р. №01-02/42, в якому йшла мова про те, щоб він не залишив поза увагою питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно). Однак подальше просування даного питання було призупинено, оскільки розпочався судовий розгляд справи щодо скасування указу від 20.02.2010 р. про присвоєння Степану Бандері звання Герой України (посмертно).

За два роки потому питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) знову було реанімоване за участю народного депутата України, представника Президента у Верховній Раді Юрія Романовича Мірошниченка.

До початку загальних зборів Чернігівського земляцтва в м. Києві, що відбулися 10 лютого 2012 року, земляки та чисельні гості при огляді виставки мали можливість ознайомитися з експозицією Сосницького літературно-меморіального музею Олександра Довженка та отримати необхідні пояснення особисто від директора цього закладу Любові Миколаївни Наконечної.

Оглядачем експозиції був і Юрій Романович. Він ознайомився з фотокопіями нагородних документів і не тільки підтримав питання щодо належного вшанування пам’яті Олександра Довженка з присвоєнням йому звання Герой України (посмертно), а й висловив готовність активно включитися до роботи, щоб прискорити їх вирішення. Проблемні питання були викладені в листі Сосницького відділення земляцтва від 09.04.2012 р. №03-СО, після вивчення яких Юрій Мірошниченко порадив терміново «піднімати громадськість».

На дванадцятій сесії шостого скликання Сосницька районна рада (голова Трамана Олег Анатолійович) 15 червня 2012 року схвалила текст звернення депутатів Сосницької районної ради до Президента України щодо присвоєння Олександру  Довженку звання Герой України (посмертно). З листом районної ради від 18.06.2012 р. №01-02/133 рішення та звернення були направлені Президенту України.

На прохання Олексія Орєховича звернення депутатів Сосницької районної ради від 15 червня 2012 року до Президента України щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) підтримали :

– Всеукраїнська громадська організація «Селянське козацтво України» (лист від 04.07.2012 р. №411-26) – налічує більше 5 500 осіб, серед яких багато докторів і кандидатів наук, професорів і доцентів, педагогічних працівників, істориків, інженерів, економістів, офіцерів, заслужених працівників різних галузей народного господарства України. Голова – Леонід Григорович Шморгун – доктор економічних наук, професор, академік Академії наук України, головний редактор наукового журналу «Проблеми інноваційно – інвестиційного розвитку»;

– Український фонд культури (лист від 25.07.2012 р. №1/69). Голова – Борис Ілліч Олійник – державний і громадський діяч, український поет, перекладач,  академік Національної академії наук України, почесний академік Академії мистецтв України, лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Тараса Шевченка, міжнародних премій «Сад божественних пісень» ім. Григорія Сковороди та «Дружба», Герой України;

– Національна спілка письменників України (лист від 03.08.2012 р. №.298/01-12) – добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Голова – Віктор Федорович Баранов – український письменник (поет, прозаїк, перекладач), головний редактор літературного журналу «Київ», віце-президент Товариства «Україна-Румунія», лауреат мистецької премії «Київ» у галузі художньої літератури ім. Євгена Плужника, міжнародних літературних премій «Тріумф»  та «Сад божественних пісень» ім. Григорія Сковороди, літературно-мистецької премії ім. Михайла Коцюбинського;

– Національна спілка художників України (лист від 08.08.2012 р. №01-294-12)– всеукраїнська громадська творча організація професійних митців і мистецтвознавців – добровільне творче об’єднання талановитих особистостей – живописців, графіків, скульпторів, майстрів декоративного мистецтва, мистецтвознавців, що генерують нові художні ідеї та проекти, осмислюють і сприяють творенню нашого життя за законами гармонії і краси. Голова – Володимир Андрійович Чепелик – український скульптор, педагог, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, академік Національної академії мистецтв України, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка;

– Спілка громадських організацій «Асоціація земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України» (лист від 27.08.2012 р. №58). Голова Асоціації– Віктор Вікторович Ткаченко – голова ГО Товариство «Чернігівське земляцтво в м. Києві.

У зборах Асоціації, що відбулися 9 серпня та підтримали звернення депутатів-сосничан, взяли участь представники 14 земляцтв областей України, які є членами Асоціації, а саме: Міжнародних громадських організацій – «Волинське братство», «Закарпатці в м. Києві», «Земляцтво Запоріжжя», «Рівненське земляцтво», «Слобожанщина», «Харківське земляцтво», «Земляцтво Херсонщини», Черкаське земляцтво «Шевченків край»; Громадських організацій – «Земляцтво буковинців в м. Києві «Буковина», «Земляцтво Івано-Франківців у м. Києві», «Земляцтво Кіровоградщини», «Львівське товариство», «Хмельницьке земляцтво «Хмельниччина», Товариство «Чернігівське земляцтво» в м. Києві;

– Всеукраїнська громадська організація «Інноваційна палата України» (лист від 29.08.2012 р. №418-1). Президент – Василь Іванович Шепель;

– члени Національної спілки кінематографістів України (лист від 30.08.2012р.): кінорежисер, лауреат Республіканської премії УРСР ім. Миколи Островського, народний артист України Микола Серафимович Ільїнський; кінорежисер, кіносценарист, поет, заслужений діяч мистецтв України Олександр Ігоревич Муратов; кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України Михайло Герасимович Іллєнко; актор, заслужений артист України Олексій Антонович Колесник; кінорежисер, кінодраматург, заслужений працівник культури України Михайло Абрамович Шаєвич; кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Володимирович Вишневський; актор Михайло Якович Ігнатов; режисер-кінодокументаліст, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка Михайло Петрович Ткачук; кінорежисер, народний артист України Олександр Спиридонович Янчук; оператор-постановник Володимир Галицький та інші;

– члени Національної спілки театральних діячів України (лист від 14.09.2012р.): генеральний директор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, народний артист України Михайло Васильович Захаревич; доцент Київського Національного університету культури і мистецтв, заслужений артист України Володимир Іванович Ніколаєнко; актор театру і кіно, народний артист України Богдан Михайлович Бенюк; актриса, народна артистка України Лариса Миколаївна Кадирова; заслужений артист України Олександр Іванович Форманчук; заслужений діяч мистецтв України Олександр Сергійович Білозуб; народна артистка України Ніна Василівна Гіляровська; заслужений артист України Назар Олександрович Задніпровський; актор, режисер, драматург, письменник і сценарист, заслужений діяч мистецтв України Ігор Якович Афанасьєв; актор, народний артист України Володимир Макарович Нечипоренко; актриса, народна артистка України Людмила Геннадіївна Смородина; заслужений артист України Анатолій Навроцький; заслужений діяч мистецтв України Наталія Пономаренко; заслужена артистка України Валентина Ілляшенко; народний артист України Олександр Михайлович Задніпровський та інші.

У своєму листі до Президента України театральні діячі по-справедливості назвали заслуги Олександра Довженка перед Україною та її народом такими, що не мають терміну давності.

12 липня 2012 року Олексій Орєхович також зустрівся з керівником Міжнародної громадської організації «Асоціація «Донеччина», народним депутатом України 1-го скликання, заслуженим працівником сфери послуг України Віктором Івановичем Ляшком та обговорив з ним питання щодо можливої підтримки їхньою організацією звернення щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно). На це Віктор Іванович повідомив, що вони зараз не займаються подібними питаннями, але якби Олександр Довженко був донецьким, то йому би давно присвоїли звання Герой України (посмертно), а в центрі Донецька поставили пам’ятник на повний зріст.

Таким чином, найбільші та найавторитетніші громадські організації України, найвідоміші діячі культури, театру та кіно розділили думку сосницьких депутатів щодо відсутності строку давності заслуг Олександра Довженка, а також те, що вони не підпадають під кваліфікацію «заслуги, які мали місце в минулому», як те передбачене пунктом 7 Статуту звання Герой України, затвердженого Указом Президента України від 02.12.2002 р. №1114. Для більшого переконання в цьому у зверненні пропонувалося уважно ознайомитися з кіноповістю «Україна в огні» та з долею твору і його автора після написання, а також з даними про кількість знищених українських міст і сіл разом з їх мирним населенням у 1941-1943 рр., з рішеннями прийнятими тогочасним політичним і військовим керівництвом СРСР.

Тим часом, поки тривав розгляд звернення та процес його підтримки, депутати Сосницької районної ради пішли далі – на сесії 4 вересня 2012 року вони присвоїли Олександру Довженку звання «Почесний громадянин Сосниччини» (посмертно).

На звернення депутатів Сосницької районної ради від 15 червня 2012 року та листи – підтримки громадських організацій з Адміністрації Президента України (за підписом Радника Президента України – Керівника Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Ганни Миколаївни Герман) відповідь від 17.10.2012 р. №24-01/434 надійшла тільки на адресу Українського фонду культури, яка не задовольнила ні депутатів Сосницької районної ради, ні тих, хто підтримав їх звернення до Президента України. Головним чином відмова базувалася на тому, що є Указ Президента України «Про відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка» від 3.07.2012 р. №430, який передбачає відзначення ювілею основоположника українського поетичного кіно на державному рівні, і цього достатньо.

Борис Ілліч Олійник, якому єдиному була надана перевага відстоювати подальшу долю звернення щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), не наважився ні з власної ініціативи, ні на прохання викладене в листі Чернігівського земляцтва в м. Києві від 30.09.2013 р. №27. Ініціатори та їх чисельні прихильники розраховували на те, що Борис Ілліч особисто не тільки зможе ознайомити Президента України із зверненням депутатів-сосничан, листами-підтримки тих громадських організацій і відомих діячів культури та мистецтва, які його підтримали, а й переконати в необхідності прийняття правильного рішення.

Оскільки цього не сталося, ініціативна група продовжувала пошуки відповіді на запитання – чому Віктор Андрійович Ющенко не підписав указ про присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) та пошук шляхів ознайомлення діючого Президента України з нагородними документами.

2 лютого 2013 року Микола Волощук зустрівся з Президентом України в 2005-2010 роках Віктором  Ющенком. Під час зустрічі Микола Федорович запитав у Віктора Андрійовича про те: чому він в лютому 2010 року не підписав указ про присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно)?

Запитання викликало у Віктора Ющенка цікавість, а тому Миколі Волощуку довелося пояснити про те, як впродовж серпня 2009 – лютого 2010 років відповідав за телефонний зв’язок з Керівником Служби забезпечення діяльності Комісії державних нагород та геральдики Секретаріату Президента України, відповідальним секретарем Комісії Володимиром Федоровичем Репринцевим.

Зокрема, в останній телефонній розмові Володимир Федорович повідомив Миколі Волощуку про те, що «оскільки Олександр Довженко ще за радянських часів був обласканий всілякими нагородами, недоцільно присвоювати йому високе звання Герой України та ще й посмертно».

Вислухавши всі пояснення Миколи Волощука, Віктор Андрійович зізнався, що йому зі Служби не доповідали про існування в Секретаріаті Президента нагородних документів щодо присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно). Віктор Ющенко також поцікавився в Миколи Волощука: чому тоді до нього особисто з нагородними документами не зайшли керівники області або хтось із відомих земляків-чернігівців? Але трохи згодом він згадав про розмову, яку вів з ним відомий український бандурист, народний артист України Василь Григорович Нечепа, який говорив про те, що «земляки Олександра Довженка хочуть відзначити геніального митця найвищою державною нагородою посмертно».

На завершення цієї зустрічі Віктор Андрійович пообіцяв Миколі Волощуку розібратися та зробити все, щоб виправити ситуацію з присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), але за кілька днів повідомив про те, що з Віктором Януковичем не вдасться вирішити це питання.

Час невпинно спливав і під загрозою зриву опинилось виконанняУказу Президента «Про відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка» від 03.07.2012 р. №430, розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013р. №144-р., яким затверджено План заходів з підготовки та відзначення у 2014 році 120-річчя від дня народження Олександра Довженка.

Законом України від 6 грудня 2012 року № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачалася субвенція з державного бюджету на проведення заходів з відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка, але роботи не були виконані згідно Плану заходів, а, оскільки, Держказначейство не фінансує авансові платежі підрядним організаціям, фінансові зобов’язання було знято 27.12.2013 року.Таким чином, обіцяна в листі АПУ від 17.10.2012 р. №24-01/434, замість присвоєння звання Герой України (посмертно), підготовка до належного відзначення на державному рівні 120-річчя від дня народження Олександра Довженка  була провалена ще в 2013 році.

Усвідомлюючи всю складність суспільно-політичної, економічної ситуації в нашій державі, з переконанням в тому, що жоден сильний народ в найскрутніші часи ніколи не забував про власну духовність і ніколи не дозволяв собі економити на цьому, бо у високій духовності вся його сила, з метою привернення уваги органів влади та громадськості до вирішення питань підготовки до відзначення 120-ї річниці від дня народження Олександра Довженка двадцять третя сесія шостого скликання Сосницької районної ради (голова Смаглюк Геннадій Анатолійович) 29 квітня 2014 року прийняла звернення, яке було надіслане керівництву держави, Чернігівської області, політичних партій, громадських організацій. Зокрема, листи райради від 12.05.2014 р. з доданим зверненням були надіслані в. о. Президента, Голові Верховної Ради України Олександру Валентиновичу Турчинову (№01-02/144), народному депутату України Петру Олексійовичу Порошенку (№01-02/148).

Депутати Сосницької райради в своєму зверненні від 29 квітня 2014 року також висловили віру в те, що до цієї знаменної дати нарешті буде вирішено питання про присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно).

Станом на сьогодні на листи із зверненням вже відреагували: Голова депутатської фракції політичної партії «Удар» Віталій Володимирович Кличко; Міністерство культури України; народний депутат України Юрій Романович Мірошниченко; народний депутат України Ірина Дмитрівна Фаріон; Чернігівська обласна рада; Чернігівська обласна державна адміністрація; Державне агентство України з питань кіно; Національна спілка письменників України; ВГО «Селянське козацтво України»; Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації.

Національна спілка письменників України у своєму листі від 28.05.2014 р. 3144/01-07 ще раз висловилася за підтримку ініціативи щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно).

Постійна комісія з питань освіти, науки, культури та інформаційної сфери Чернігівської обласної ради 12 червня 2014 року розробила рекомендації для Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, які передбачають з’ясування, на якій стадії знаходяться питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), та сприяти у його вирішенні.

27 червня 2014 року Олексій Орєхович обговорив питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно) з головою Чернігівської обласної державної адміністрації Володимиром Олександровичем Івашком і директором Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації Сергієм Михайловичем Мойсієнком. У обговоренні також взяли участь Ніна Дмитрівна Грицай і генеральний директор Ніжинського українського драматичного театру ім. Михайла Коцюбинського, заслужений працівник культури України Юрій Миколайович Муквич. Всі вони за присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно).

Політична доцільність удостоєння Олександра Довженка державної нагороди вищого ступеня відзнаки

Присвоєння звання Герой України Олександру Довженку (посмертно) буде підтвердженням того, що Україна йде курсом незалежності та прикладом виховання в українському суспільстві шанобливого ставлення до подвигу й жертовності попередніх поколінь.

Олександр Довженко належить усьому українському народу, бо творив в ім’я всієї України, працював у різних її куточках. Його велична постать є однією із значущих ланок, які поєднують схід і захід, північ і південь нашої України.

За обставин, в яких Україна опинилася – це буде найкращим подарунком українцям до 120-річчя від дня народження Олександра Довженка.

Слава Україні!

За дорученням земляків-сосничан.

З повагою Олексій Орєхович, голова Сосницького відділення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, член Національної спілки журналістів України

18 липня 2014 року»

До цього звернення додані кольорові фотокопії документів з нагородної справи для того, щоб легше було розшукати їх оригінали в Адміністрації Президента. Серед доданих фотокопій є також клопотання облдержадміністрації, погодження Мінкультури України та нагородний лист для представлення до відзначення державною нагородою України (посмертно), які можуть бути використані облдержадміністрацією при потребі оновлення нагородної справи.

 

До благородної справи турботи про долю належного відзначення заслуг Олександра Довженка перед українським народом останнім часом долучилася найстаріша в Україні Міжнародна спілка громадських організацій постраждалих «Союз робочих Чорнобиля», яка вже зареєструвала в Адміністрації Президента наше звернення разом із своїм листом №2014.07.21-1 від 21.07.2014 р.

Президентом цієї організації є Анатолій Антонович Тишкевич – учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986, 1987, 1988 роках, нащадок відомого  графського роду, герба Леліва, русько-литовського походження, що прийняв прізвище від імені свого родоначальника Тишки (Тимофія) Каленковича Мішковича, який жив у першій половині XV століття.

Серед роду Тишкевичів були воєвода та генеральний староста київського краю, воєвода підляський, смоленський, брестський, мстиславський і берестейський, каштелян смоленський, посол в Римі, єпископ віленський і жмудський, відомий польський археолог, письменник з історії, археології, географії та етнографії, засновник віленського археологічного музею, діяч УНР. Рід графів Тишкевичів занесений в V частину книг родоводу Віленської, Київської та Мінської губерній.

Тишкевичі володіли численними земельними володіннями на території сучасної Литви і Білорусі. Збереглися їх міські резиденції, переважно витримані в стилі класицизму, у Варшаві, Кракові та Вільнюсі. Заміські палаци були зведені Тишкевичами в Логійську (зруйнований під час Другої світової війни), Паланзі, Троках і Біржах.В Україні у с.Спичинці Погребищенського району Вінницької області залишився Палац Тишкевичів ХІХ ст., який називають «замок французької Луари».

Сам Анатолій Антонович весь у громадській роботі, в турботах про долю України та її народу. У нього, навіть, є своя клятва:

Залишок Життя малий …

Тобі віддам – Народ,

Щоб Чорнобиль чорний

Не коротив Наш Рід!

Всі Знання та Сили

На Плаху покладу …,

Щоб наші Діти жили,

Земля була в Цвіту …

Клянуся, що я не злякаюсь

І навіть у Смертний час

Не зраджу я ЧОРНОБИЛЬ!,

А … ВІН, …

Ховає Нас …

Мої слабшають сили,

Але я не лякаюсь. Ні!

Нехай я згорю Скіпою …,

Нехай буде Життя і Світло!

Після спілкування з Анатолієм Тишкевичем, іншими громадськими та політичними діячами, вкотре переконуєшся, що люди, які з великою самовіддачею працювали та працюють на Україну чітко розуміють і усвідомлюють доцільність удостоєння Олександра Довженка державної нагороди вищого ступеня відзнаки.

З врахуванням долі попередніх звернень Сосницької районної ради, та тих громадських організацій і діячів культури, що ці звернення підтримували, наше відповідне звернення було також направлене народному депутату України Олегу Валерійовичу Ляшку, який добре обізнаний з проблемами належного вшанування пам’яті геніального митця, як того він заслужив.

22.07.2014    №4-СО

Народному депутату України

О. В. Ляшку

Шановний Олеже Валерійовичу!

10 вересня 2014 року виповнюється 120 років з дня народження кінорежисера, кінодраматурга, класика світового кінематографа, письменника Олександра Петровича Довженка.

Указом Президента від 3 липня 2012 року № 430/2012 та Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 2013 року № 574-VII були прийняті рішення про урочисте відзначення цієї дати на державному рівні.

Однак за обставин, в яких опинилась наша країна, під загрозою невиконання залишаються практично всі пункти, що передбачалися Указом і Постановою, а тому найкращим подарунком до 120-річчя з дня народження Олександра Петровича Довженка буде присвоєння йому звання Герой України (посмертно), як того бажають чисельні земляки, письменники, художники, кінематографісти, театральні та громадські діячі, а також мільйони простих українців.

Прошу Вашої допомоги щодо неупередженого розгляду нашого звернення від 18 липня 2014 року з цього приводу до Президента України Петра Олексійовича Порошенка, яке з листом Міжнародної спілки громадських організацій постраждалих «Союз робочих Чорнобиля» №2014.07.21-1 від 21 липня 2014 р. знаходиться в Адміністрації Президента України (вхідний №439/34175-01 від 21.07.2014).

Звернення та фотокопії документів з нагородної справи додаються.

Додаток: на 33-х арк. в 1-му прим.

З повагою

голова Сосницького відділення

Товариства «Чернігівське

земляцтво»в м. Києві                                                                            О.Ф. Орєхович

Не зайвою буде також підтримка від Чернігівської обласної ради та облдержадміністрації. Адже 12 червня 2014 року Постійна комісія з питань освіти, науки, культури та інформаційної сфери обласної ради на своєму засіданні рекомендувала Департаменту культури і туризму, національностей та релігій обласної державної адміністрації з’ясувати, на якій стадії знаходиться питання щодо присвоєння Олександру Довженку звання Герой України (посмертно), та сприяти у його вирішенні.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Додаткові матеріали:

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

Документи Державного архіву СБУ

Док. № 006. Ф. 65, спр. 836, т. 1, арк. 239

Док. № 007. Ф. 65, спр. 836, т. 1, арк. 285

Документи Центрального державного архіву громадських організацій України

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.200

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.201

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.202

30 січня 1944 р. Інформація про прийом Й. Сталіним Д. Коротченка, В. Старченка, О.Богомольця, М. Гречухи, М. Бажана, О. Корнійчука, М. Рильського, О. Довженка, на якому обговорювався сценарій О. Довженка «Україна в огні». Ф. 1, оп. 70, спр. 282, арк.203

Протокол Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про Довженка О. П.» від 12 лютого 1944 року. Ф. 1, оп. 6, спр. 715, арк. 1

Протокол Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про Довженка О. П.» від 12 лютого 1944 року. Ф. 1, оп. 6, спр. 715, арк. 34

Протокол Постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про Довженка О. П.» від 12 лютого 1944 року. Ф. 1, оп. 6, спр. 715, арк. 62

Документи Російського державного архіву соціально-політичної історії

8 лютого 1944 р. Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С. Щербакова відповідальному секретарю редакції журналу «Новий світ» В. Р. Щербині про заборону публікувати твори О.П. Довженка без дозволу Агітпропу ЦК ВКП (б). Ф. 17, оп. 125, д. 293, л. 1. Оригінал.

8 лютого 1944 р. Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С.Щербакова секретарю ЦК КП (б)У М. С. Хрущову, секретарям обкомів України, редакторам центральних газет, журналів, директорам видавництв про заборону публікувати твори А.П. Довженко без дозволу Агітпропу ЦК ВКП(б). Ф. 17, оп. 125, д. 293, л. 2. Оригінал.

22 лютого 1944 р. Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С. Щербакова начальнику Головліту М.Г.Садчикову про заборону публікувати твори О.П. Довженко без дозволу Агітпропу ЦК ВКП (б) і резолюція М.Г. Садчикова про відповідні вказівках органам цензури. Ф. 17, оп. 125, буд. 293, л. 3. Оригінал.

23 лютого 1944 р. Циркуляр начальника Головліту М.Г. Садчикова всім органам цензури про заборону публікацій в цивільній і військовій пресі творів О.П. Довженка без особливого дозволу Головліту. Ф. 17, оп. 125, буд. 293. л. 4. Машинописний текст.

[Лютий 1944] Записка секретаря ЦК ВКП (б) О.С. Щербакова члену редколегії газети «Комсомольська правда» Б.С. Буркову про заборону публікувати твори О.П. Довженка в усіх друкованих органах Союзу радянських письменників без дозволу Агітпропу ЦК ВКП (б). Ф. 17, оп. 125, буд. 293, л. 5. Оригінал.

Документи Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві

 

10 червня 2009 р.  Звернення земляків-сосничан до голови Сосницької районної ради Волошка В.Є. про порушення клопотання щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно), л.1.

 

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.1.

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.2.

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.3.

Витяг  з протоколу №4 від 04.08.2009 р. засідання Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, л.1.

10.08.2009 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови Чернігівської облдержадміністрації В.М. Хоменка щодо порушення відповідного клопотання перед Президентом України Віктором Андрійовичем Ющенком, л.5.

27.08.2012 р. Звернення Спілки громадських організацій «Асоціація земляцьких організацій  «Рада земляцтв областей та регіонів України» до Президента України В.Ф. Януковича про підтримку Звернення депутатів Сосницької районної ради Чернігівської області від 15 червня 2012 року до Президента України щодо присвоєння О.П. Довженку звання Герой України (посмертно), л.1.

30.09.2013 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови правління Українського фонду культури, академіку НАНУ, Герою України Б.І.Олійнику, л.1.

30.09.2013 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови правління Українського фонду культури, академіку НАНУ, Герою України Б.І.Олійнику, л.2.

30.09.2013 р. Звернення Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві до голови правління Українського фонду культури, академіку НАНУ, Герою України Б.І.Олійнику, л.3.

https://chz.org.ua/zvernennya-deputativ-sosnytskoji-rajonnoji-rady/#more-947

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0_%D0%B2_%D0%BE%D0%B3%D0%BD%D1%96

http://www.ukrclassic.com.ua/katalog/d/dovzhenko-oleksandr/197-oleksandr-dovzhenko-ukrajina-u-vogni

http://www.day.kiev.ua/uk/library/books/marshrut-no1-vipusk-22-olviya

http://ridna.ua/2014/06/oleksandr-dovzhenko-proty-volodymyra-putina-abo-istorychni-uroky-ukrajiny-v-ohni/

http://gk-press.if.ua/node/2075

http://lalak.org.ua/files/ДОВІДНИК-colaborants-Махно.doc

http://levoradikal.ru/archives/11057

www.youtube.com/watch?v=eGHsbeRJjJg

http://www.politua.su/humanitarian/1019.html

https://chz.org.ua/na-hostynah-u-dovzhenkivtsiv/#more-197

https://chz.org.ua/konkurs-do-yuvileyu-oleksandra-dovzhenka/#more-867

https://chz.org.ua/zacharovana-tyha-desna/#more-905

https://chz.org.ua/poemu-pro-more-pokazhut-u-kozhnij-shkoli/#more-985

https://chz.org.ua/etnichna-psyholohichna-ta-movna-sosnytska-styhiya-u-zacharovanij-desni-oleksandra-dovzhenka/#more-1023

https://chz.org.ua/oleksandr-dovzhenko-i-hluhiv/#more-1059