12 червня відбулося засідання Ради ГО «Товариство «Чернігівське земляцтво», на якому розглянули наступні питання порядку денного:
- Про наповнення земляцького часопису та сайту матеріалами від відділень
- Погодження графіку відвідувань святкових подій в районах області делегаціями від земляцтва.
- Про упорядкування присадибної ділянки Чернігівської хати у Пирогові.
- Про видання книги Миколи Ткача.
- Різне.
По першому питанню порядку денного слухали Віктора Ткаченка.
Він наголосив, що керівники відділень, організовуючи цікаві заходи у відділеннях, не завжди своєчасно надають матеріали до газети «Отчий поріг» та земляцького сайту. Якщо в «Отчий поріг» надають матеріали наші постійні дописувачі, то на сайт матеріали надають лише з окремих відділень, а майже 80 % наповнення сайту забезпечує Олексій Орєхович. Зокрема, у 2019 році взагалі не надали матеріалів на сайт Козелецьке, Семенівське, Сновське та відділення ветеранів. Лише по одному матеріалу надали Ріпкинське, Менське та Бобровицьке відділення. У двох матеріалах йшлося про заходи у Бахмацькому районі, однак автором одного був Олександр Пухкал, а другого – власкор газети «Голос України».
Доповідач також звернувся до членів Ради: «Хочу порадитись з вами, як нам бути в майбутньому з газетою «Отчий поріг». Адже передплата на 2019 рік, яка здійснена офісом земляцтва, складає понад 70 відсотків і адресована вона бібліотекам, школам та музеям на Чернігівщині. І лише близько 200 примірників передплатили земляки. То чи варто нам нести суттєві витрати на друковану версію (понад 11 000 гривень щомісячно, не рахуючи зарплати її творцям), чи перейти на створення електронної газети, зберігши традиційний підхід до її наповнення?»
В ході обговорення першого питання порядку денного виступили:
Олександр Пухкал, зауважив, що газета цікава та потрібна, що подібних в Україні не видають. Однак, є питання – чому не друкували матеріали Якова Гальченка? Також треба думати, яким чином газету оперативно наповнювати змістовно та забезпечувати фінансово;
Євген Клименко, просив уточнити, в які терміни завершується робота над випусковим номером, і коли газета надходить видавцю;
Сергій Кудін, запропонував до 20-річчя створення відділень у земляцтві в кожен наступний номер давати матеріали про історію створення і основні заходи впродовж 20 років існування відділення;
Тетяна Літошко, поінформувала, що чергове число газети завершується формуватись не пізніше 25 числа попереднього місяця та передається видавцю, запропонувала у кожному відділенні визначити відповідального за надання матеріалів до газети та сайту. Також звернулася до Олексія Орєховича, щоб на сторінці «про сайт» сайту земляцтва, з огляду на «оперативність» земляків, зробив зміну щодо подачі матеріалів про заходи не «впродовж 3-х днів», а «не пізніше 3-5 днів»;
Олексій Орєхович, зазначив, що серед присутніх на засіданні зовсім мало тих, хто щось пише для сайту. До тих, що пишуть і присутні на засіданні Ради, належать: голова молодіжного відділення Валерій Демченко, голова ветеранського відділення Сергій Кудін, голова Ріпкинського відділення Олександр Литвин, а також Людмила Тимофієва – координатор проекту Прилуцького відділення. Сновське та ветеранське відділення останнім часом надають перевагу надсилати свої матеріали до газети «Отчий поріг». Крім того, існувала установка надавати матеріали для газети, що зменшило надходження на сайт. Але ж і газета розміщується на сайті. Щодо матеріалу «Маршал Орлик повертається на Батьківщину…» – його автор член Сосницького відділення Василь Чепурний. Стосовно відповідальних – перш за все відповідальними мають бути голови відділень, котрі готують самі чи доручають іншим членам готувати матеріали про заходи чи події. Виправити на сайті «новини про події з життя відділення надсилаються не пізніше триденного терміну після дня, коли вони сталися» на «не пізніше 3-5 днів» дуже просто. Однак, матеріали для сайту треба надавати у найкоротші терміни, наприклад, так як це роблять Прилуцьке та молодіжне відділення: по принципу «сьогодні захід– вже сьогодні або, як виключення, завтра-післязавтра матеріал».
Заслухавши доповідь і виступи по першому питанню, вирішили:
- Керівникам відділень до 20 червня надати пропозиції щодо осіб, відповідальних за надання матеріалів до газети та сайту.
- Олексію Орєховичу внести зміни на сторінці «про сайт» сайту щодо надання матеріалів про проведені заходи не пізніше 3-5 днів.
По другому питанню порядку денного інформувала Тетяна Літошко.
Посилаючись на визначені Меморандумом на 2019 рік та планами відділень культурно-мистецькі заходи у районах області, відзначила, що більшість заходів відбуваються без широкої участі земляків, не висвітлюються у газеті та на сайті, хоча окремі земляки на цих заходах бувають присутніми. Звернулась до керівників відділень з проханням надати відомості про такі заплановані заходи по жовтень включно.
В ході обговорення другого питання порядку денного виступили:
Григорій Шкребель, запропонував щоб на заходи, які проводяться у районах області, запрошувалися земляки з інших, зокрема, сусідніх відділень;
Олександр Пухкал, запросив керівників відділень разом з земляками 15-16 червня відвідати культурно-мистецький фестиваль у Батурині «Батурин-фест «Шабля» та 22 червня Всеукраїнський фестиваль «Відродження українського села, його духовності і культури» у селі Піски;
Лариса Моцар, запросила земляків відвідати традиційний «Троїцький ярмарок» у Мені, який відбудеться 16 червня та ІХ обласний фольклорний фестиваль-конкурс імені Василя Полевика у селі Займище Сновського району;
Сергій Кудін, запросив земляків-рибалок 15 червня у місто Борзну на Х міжобласний конкурс рибалок.
Заслухавши доповідь і виступи по другому питанню, вирішили
- Олексію Орєховичу запрошення про означені заходи розмістити на сайті.
- Керівникам відділень земляцтва до 20 червня надати відомості про культурно-мистецькі заходи, які будуть проводитись у районах області, по жовтень включно.
По третьому питанню порядку денного слухали Валерія Демченка.
Він зазначив, що за домовленість з керівництвом музею всі роботи по упорядкуванню газонів, живої огорожі, квітників будуть проведені молодіжним відділенням до кінця цього тижня. На наступному тижні будуть политі всі насадження і квітники, замульчовані дерева, знесена суха трава.
Заслухавши інформацію по третьому питанню, вирішили:
Інформацію взяти до відома.
По четвертому питанню порядку денного слухали Віктора Ткаченка.
Він проінформував, що до останніх днів свого життя Микола Михайлович Ткач працював над завершенням упорядкування книги «Словник маловживаних застарілих і маловживаних слів». На прощанні з ним я пообіцяв видати цю книгу. Попередніми розрахунками передбачається, що загальна вартість видання 100 примірників книги буде коштувати 83 100 гривень.
Калькуляція на виготовлення книги передбачає:
Формат 60×84 1/8 (А4)
Блок – 125 ум. друк. арк. (1000 епюр.):
160 стор., 1 + 1, папір офсетний 70 г/м2. Друк офсетний.
Обкладинка кольорова (4+0 + ламінування глянець).
Обкладинка – тверда палітурка. Форзаци 0,0.
Наклад 100 прим.
Підготовка до друку (верстка + дизайн обкладинки) = 4200,00 грн.
Надання І8ВМ – 85,00 грн.
Папір для блоку книги = 13360,00 грн.
Виготовлення тиражних форм для блоку книги = 21250,00 грн.
Матеріали для друку = 2502,00 грн.
Виготовлення обкладинки + ламінування = 802,00 грн.
Матеріали для виготовлення твердої палітурки
(картон, форзац, марля, каптал, клей) = 1052,00 грн.
Поліграфічні послуги = 39849,00 грн.
Якщо ми знайдемо можливість реалізувати це видання серед земляків, фахівців українського слова та педагогів – колег Миколи Ткача з Вишів, де викладають українську філологію, то вартість одного примірника може бути суттєво здешевлена, а якість поліпшена.
Слушну пропозицію також вніс Володимир Зуб.
Заслухавши інформацію по четвертому питанню, вирішили:
Керівникам відділень попрацювати щодо можливих варіантів видання книги «Словник маловживаних застарілих і маловживаних слів» та до 21 червня надати пропозиції.
По п’ятому питанню слухали повідомлення Володимира Поповича – голову Всеукраїнської спілки ветеранів війни.
Він розповів про роботу Спілки та участь у ній Чернігівського земляцтва.
Володимир Попович вручив земляцтву грамоту Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (за вагомий внесок у роботу щодо становлення громадянського суспільства, всебічну підтримку розвитку ветеранського руху в Україні, постійну турботу про соціальних захист ветеранів, активну пропаганду славетної історії Чернігівщини та традицій українського народу) і відповідний настінний знак.
Віктор Вікторович подякував Володимиру Васильовичу за цю відзнаку.
Олексій ОРЄХОВИЧ
Фото автора
Читати також Протокол №3/19 засідання Ради «Товариство «Чернігівське земляцтво», що надійшов до редакції сайту 14.06.2019:
Єдина справжня помилка — не виправляти своїх минулих помилок.
КОНФУЦІЙ
Крига скресла. Ще так можна назвати дану публікацію. Адже 16 травня поточного року сайту земляцтва виповнилося 10 років. І 12 червня заговорили про його важливе значення.
Прикро, що не включили презентаційної апаратури та не показали присутнім, які чудові публікації вже чимало років чекають на увагу тих, хто ще не відвідував цей електронний ресурс, до речі, над розвитком якого, на відміну від газети «Отчий поріг», працюють люди безкоштовно – не за платню та премії.
Чудова новина про позитивне в земляцтві.
Чергове засідання Ради ГО «Товариство «Чернігівське земляцтво» 12 червня 2019 року. На порядку денному кілька поточних питань. Вони справді важливі. Здавалося б нічого тривожного. Звичайна буденщина.
Але в протоколі є один абзац, який все-таки насторожує найбільше, – це бажання голови Віктора Ткаченка порадитися «як нам бути в майбутньому з газетою».
В чому справа?
Свого часу, коли я був членом редакційної ради газети «Отчий поріг», подібні питання обговорювалися та вирішувалися на її засіданнях. Таким чином газета поміняла формат з А3 на А4 – чим стала зручнішою у користуванні, – в неї з’явилася електронна пошта – стало зручніше комунікуватися з редакцією, – пізніше з’явився й сайт земляцтва, завдяки якому Товариство формально стало міжнародним, до якого прагнуло офіційно. Ще й досі у своєму архіві натрапляю на списки цих та інших пропозицій. Можливо, останнє слово у цих питаннях було все-таки за Радою земляцтва, але, швидше всього – за шеф-редактором. Та це вже інше питання. Правда, здається, я тільки рік і був членом редакційної ради, мабуть, набрид порадами/пропозиціями.
А зараз обговорюється доля газети «Отчий поріг» і серед присутніх/запрошених не всі члени редакційної ради, не кажучи вже їхнє обговорення. Фактично редакційна рада номінально бере участь. Які тоді претензії до роботи редакції?
Найболючіше питання кожного періодичного видання – це передплата, точніше, кількість передплачених примірників газети, тираж. Скажімо (беремо дані спорадично), в січні 2006 р. тираж був 1500 прим., у січні 2009 р. – 3000 прим., у січні 2010 р. – 1500 прим., у січні 2014 р. – 2000 прим., у січні 2018 р. – 1400 прим., у січні 2019 р. – 1100, а в червні цього року – 800. Щось однозначно сказати про тиражну політику газети важко. Її найкраще знає голова Ради земляцтва. Тому й цілком справедливо «забив» тривогу.
Було б надзвичайно цікаво, якби знати статистику реальних передплатників з 2009 по 2019 рік, їхній віковий склад. Це надзвичайно важливо.
За останній рік з протоколу відомо, що передплачено «лише близько 200 примірників». Це катастрофічно мало. Якщо передплатна ціна 120 грн. помножити на «близько 200», то виходить – близько 24 000. Навіть не покривається друк газети за кілька місяців. З цим голова миритися не хоче. І правильно робить.
Але Віктор Ткаченко або замовчує, або не знає, чому кількість передплатників все-таки падає. Олександр Пухкал говорить, «що газета цікава…». Це його особиста думка. Чомусь здається, що не зовсім відверта. Якщо цікава, то чого стільки мало передплатників? Фактично – 1 до 15 чи 20! На мою думку, газета «Отчий поріг» не більше й не менше є відомча СТІННІВКА, які були практично в кожному відомстві, установі за совєтських часів. Спробуйте розшити земляцьку газету й розвісьте на стіні. Красива, дорога (діамантова для земляцтва), але СТІННІВКА. Є в ній хороші окремо взяті матеріали, але в цілому – НЕ ЦІКАВА. Вона навіть не дотягує до заводських чи колгоспних багатотиражок.
А от із тим, що газета «потрібна», з Олександром Пухкалом я абсолютно погоджуюся. Так само як із тим, що, очевидно, «подібних в Україні не видають». І тому газету ОБОВ’ЯЗКОВО треба зберегти.
Її треба зберегти ще й тому, що земляцтво продукує інформацію в друкованому вигляді, яка розповсюджується по бібліотеках (цікаво, а в Парламентську бібліотеку, Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського та інші книгозбірні передаються примірники, адже ж газета має державну реєстрацію?). Тобто газета поруч з іншими зберігатиметься не одне десятиліття чи й століття, цим самим зберігаючи й історію громадської установи.
З іншого боку має електронний ресурс, який поступається надійності друкованому органу.
Цими двома інформаційними платформами земляцтво фактично займає певне інформаційне місце в світовому медійному просторі. Не рахуватися з цим не можна.
І хоча ця подвійність є своєрідною, правда, умовною, але унікальною (про це я писав у коментарях раніше). Її треба зберегти.
Поставлене питання на Раді «Про наповнення земляцького часопису та сайту матеріалами від відділень» не набрало повного розкриття насамперед з боку голови Ради. Аналізу питання наповнення матеріалами двох видань немає. Є лише первинна інформація. Фактично одне записано, а вирішувалося інше. В інформаційній публікації на сайті розкрито стисло, а в протоколі – поверхово. Значить так поверхово проговорено й на Раді.
Що таке «наповнення»? Це різноманітна інформація, яку одержують редакції газети та сайту від відділень, окремих авторів про події, що відбулися на Чернігівщині, в Києві зусиллями чернігівчан, це комплекс взаємостосунків, гармонії вихідців із Чернігівщини зі своїм краєм, це духовне життя земляцтва в конкретних справах, відображені на сторінках газети і сайті.
І якщо з розміщенням на сайті немає проблем, то в газеті – це не проблема, а тенденція, ігнорування, користування загальним як особистим.
Згідно інформаційної публікації на сайті Олександр Пухкал нарікає – «чому не друкували матеріали Якова Гальченка?» А в протоколі цієї фрази немає. Не думаю, що в публікації її придумав Олексій Орєхович. Отже, є тенденція не лише до замовчування чи не найболючіших питань, а й маніпуляції, які характерні саме редакції газети «Отчий поріг».
Минулого року виповнилося 165 років від дня народження Василя Горленка, одного з найпотужніших українських культурологів, журналістів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Мною в редакцію було подано два матеріали.
Газета не надрукувала жодного і навіть не згадала про цю подію.
Цього року Миколою Терещенком надіслано інформацію про продовження реконструкції могили Василя Горленка, презентації шести видань в місті Ічні, здійснених Благодійним фондом «Бібліотека альманаху «Вітряк» імені Василя Горленка». Ніби в земляцтві десятки діючих Благодійних фондів, які завалюють «Отчий поріг» матеріалами про свою діяльність.
Газета проігнорувала! От вам і наповнення.
Чому проігнорувала? Відповідь тут очевидна: все залежить від особистих уподобань когось із редакції.
Чому це залежить від когось, а не від думки редакційної ради, від редакційної політики? Чому це духовне життя хтось збіднює, ігноруючи його.
Ці матеріали були розміщені на сайті та мали позитивні відгуки від читачів, яких ніхто не організовував, не розшуковував ні по херсонських степах, ні по Ірпеню.
Газета «Отчий поріг» потребує суттєвих, якщо не радикальних, насамперед кадрових змін. Ці зміни мають вплинути на її зміст, на її структуру, а значить – і на тираж. Журналістські традиції та методи, перенесені з відомчої газети «Водник» з минулого століття хоча й також до відомчої газети «Отчий поріг», на сьогодні не лише застарілі, а й шкідливі для неї. І шкідливі не лише цим, а й схильністю до використання в особистих інтересах площу газети, до аморальних вчинків і дій. У газети може бути інше майбутнє. І воно повинно бути! Та питання «бути чи не бути» залежить від того, чи відважиться на це інше майбутнє сам шеф-редактор Віктор Ткаченко?
P. S. Мені закидають, що, мовляв, своїми дописами, коментарями я переслідую якісь особисті амбіції. Жодних!!! І ніколи не мав! Мені достатньо Благодійного фонду імені Василя Горленка, роботи в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, власних проектів.
З цікавістю прочитав високопрофесійний відгук, який є цілком повноцінною статтею, Івана Забіяки про майбутнє нашої земляцької газети “Отчий поріг”. Думаю, редакцію та редакційну раду теж зацікавлять його пропозиції, і будуть зроблені відповідні висновки. Але, скоріше за все, ми про це не дізнаємось – редакція газети і офіс (виконавча дирекція) Товариства не розміщують свої відгуки на сайті.
Мої роздуми про минуле та сьогодення газети були опубліковані на сайті 06.02.2019 р. під заголовком “Серйозній хворобі діагноз мають поставити читачі” (http://chz.org.ua/seryozniy-khvorobi-diahnoz-maiut-postavyty-chytachi/) та 06.03.2019 р. під заголовком “Ще раз про серйозну хворобу” (http://chz.org.ua/shche-raz-pro-seryoznu-khvorobu/). Після них, з’явилось кілька коментарів небайдужих земляків і гнівне обурення головного редактора в газеті. А проблеми залишились…
З увагою прочитав протокол №3/19 від 12 червня 2019 року (він з’явився на сайті вже опісля мого першого відгуку). У ВИРІШИЛИ: прочитав про особисту подяку Кудіну С. М. «за значний особистий внесок у підтримку ветеранів та патріотичне виховання молоді». Це дуже добре, але чому про цю його важливу роботу, зроблену у Всеукраїнській спілці ветеранів воєн на території інших держав, не згадали свого часу в публікаціях в газеті за 2019 рік та на сайті? Невже це так секретно?