Підводимо перші підсумки

Вже справді можна зробити перші висновки після того, як були встановлені зображально-інформаційні стенди біля могили Василя Горленка. З того моменту цей об’єкт (комплекс) набув іншого статусу – статусу музею під відкритим небом. Але це поки що неофіційно. Хоча він і заслуговує на офіційне визнання. Для цього необхідні не лише особисті зусилля, а й колективні, скажімо, районних органів влади: звернення її до відділу розвитку туризму та музейної роботи Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про наданням цього статусу та включення музею в мережу туристичних об’єктів області. А також – домогтися, щоб Музей внесли в реєстр як об’єкт культурної спадщини України…

Спочатку здавалося, що впорядкування навколо надмогильного пам’ятника та прокладання доріжки до нього вже достатньо було, щоб вона «не заростала». Можливо, колись і цього було б достатньо. Але в нинішній надзвичайно інформативний час ця інформативність має кимось і чимось наповнюватися. Споживач потребує значно більшого. І ми його дали.

Насамперед було поміняно вказівники, на яких уже зроблено відповідно інший напис: «Пам’ятник-музей Василя Горленка» із зазначенням напрямку до пам’ятника та віддалі. Прикріплено їх на значно вищих стовпах. Сподіваємося, що цього разу вже не буде їх ні пошкоджено, ні знищено якимось невігласом.

Одна справа, коли стенд світиться на екрані комп’ютера, навіть коли уже видрукуваний на спеціальному матеріалі та стоїть замотаний у плівку поруч з іншими, і зовсім інша, – коли всі стенди прикріплені один за одним хронологічно-тематичним ланцюжком на спеціальних металевих конструкціях, і їх можна побачити всі разом та кожен окремо. Навіть авторові це було в дивовижу. Місце набуло зовсім іншого виду та змісту. Воно заграло. Воно справді стало музеєм під відкритим небом.

Першим, кому було проведено екскурсію, – це співзасновникам Благодійного фонду «Бібліотека альманаху «Вітряк» імені Василя Горленка» Володимиру Киричку з дружиною Тетяною та Сергію Копилову. Адже завдяки їм, їхньої конкретної допомоги й роботи і було засновано Фонд. І хто-хто, а вони мали право на цю першість.

До комплексу потяглися й місцеві жителі села Українське. Ходили поодинці, сім’ями, родинами. До мене дійшов лише один відгук від односельчан, почутий особисто від людини, яка спочатку, враховуючи стан, часто вживала лайливі слові, обурювалася, що діти весною виполювали бур’ян. А коли ми все-таки розговорилися, сказала: «Красіво, дядьку». І для мене це була найвища оцінка. До цього вона спеціально приходила з чоловіком, дивилася й читала стенди. Правда, сестер Василя Горленка, які народилися понад 150 років тому, чомусь приписала, що це мої сестри. Буває…

А взагалі відгуків було багато. І хоча майже одноманітні, але позитивні.

В оголошенні про святкування Дня села Українське 17 серпня з’явилося повідомлення, що перед початком свята буде проведена «екскурсія по музею Василя Горленка». І вона відбулася – за участю керівництва району: заступника голови Талалаївської районної адміністрації Лариси Шевченко та голови Талалаївської районної ради Юрія Дзюбана, мешканців села і приїжджих з інших населених пунктів. Скажімо, з села Займище за добрий десяток кілометрів на велосипеді приїхав Володимир Кобзистий, маючи за плечима досить-таки солідний вік – повних 82 роки. Місцеві люди підходили та відходили, бажаючи не запізнитися на початок урочистостей, які все одно почалися після закінчення екскурсії. За словами Юрія Дзюбана, всього відвідало понад 20 чоловік. Приємно було бачити й кілька немісцевих авто, що паркувалися біля місця проведення заходу. Отже, комочок покотився.

Наступна екскурсія проведена 23 серпня до Дня Прапора та Дня Незалежності України на прохання директора Української ЗОШ Тетяни Борейко для вчителів та учнів школи. Звичайно, не всі прийшли. Тут є про що поговорити. Але також було понад 20 чоловік.

Чи не найприємніше в цій екскурсії було те, що кілька учнів одягнули вишиванки, принесли квіти, які поклали до могили Горленка. Це надзвичайно зворушливо та обнадійливо. І ще, – що рідна школа першою педагогічним та учнівським колективом відвідала могилу.

У моїй пам’яті зберігаються практично всі екскурсії, на яких доводилося бути ще з дитинства й по сьогодні в містах України та багатьох країн Європи. Переконаний, що й екскурсії в Музеї Василя Горленка також збережуться у пам’яті відвідувачів протягом усього їхнього життя і стануть приємним чи спонукальним спогадом.

Правда, не обійшлося й без ложки дьогтю: хтось перед входом до Музею висипав сміття, серед якого – й битий посуд. Ніхто не посмів прибрати, жахалися від нього, бо, напевно, думають, що це зробила якась нечиста сила в образі конкретної особи…

Віктор Шовкошитний, очільник Української духовної академії просвітлення, пише, що «людина розумна не повинна бути пасивним об’єктом еволюції», адже їй «доступні три світи: матерії, тонкий світ і світ творчої думки» (https://www.facebook.com/prosvitleni?fref=profile_friend_list&hc_location=friends_tab).

Світ матерії доступний практично всім людям. І в цьому є природна закономірність і трагічність. Віддаючи перевагу світу матеріальному, люди атрофуються, втрачають баланс або й зовсім нівелюються в двох інших світах: тонкого світу й творчої думки. Через матеріальний світ ігнорують доступність до тонкого та творчого.

Саме для пробудження цієї доступності, просвітлення й робляться справи як, скажімо, біля могили Василя Горленка, багато інших заходів школами, бібліотеками, закладами культури як в адміністративному порядку, так і за покликом серця. І все це має працювати спільно, скоординовано. Проте, хто візьме на себе цю координацію. Адже народне прислів’я свідчить: «Гуртом і батька легше бити». Хоча навіщо його бити, можливо, хай би саме він і взяв на себе цю координацію?

Нове в багатьох викликає спочатку або спротив, або прихований чи неприхований інтерес. Однак із часом і перше і друге затухає. Ми свідомі цього. Проте інколи достатньо незначного, малопомітного імпульсу, щоб доступність цих трьох світів прокинулася, почала діяти.

Попри всього статус Музею Василя Горленка вкрай необхідний.

На завершення хочеться ще процитувати Віктора Шовкошитного: «Взагалі, думка людини – найважливіший фактор цього світу… Справедливим є твердження, що коли ти сам змінюєшся, то змінюється і світ, в якому ти живеш, бо саме зміни на духовному рівні змінюють наш світ».

Переходьмо на рівень духовний!

Іван ЗАБІЯКА, голова Благодійного фонду імені Василя Горленка

Фото Андрія ЗАБІЯКИ, Тетяни КИРИЧОК, Станіслава СОЛОВ’Я