Їх спростовують чернігівські дослідники героїчної української історії — представники Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко та кандидат історичних наук Сергій Горобець.
Передумови
«Це відверта російська агресія, – каже Сергій Горобець. – 17 грудня 1917 року більшовицький Раднарком на чолі з Леніним оголосив ультиматум Українській Центральній Раді. 20 грудня він був відхилений Центральною Радою. Цікаво, як у протоколі засідань Раднаркому сформульовано початок агресії: «Признать ответ Рады неудовлетворительным. Считать Раду в состоянии войны с нами». Тобто, бачте, викрутаси в стилі сьогоднішньої російської пропаганди».
Дії Росії пришвидшили наміри українців – 22 січня було проголошено Четвертий Універсал, за яким Україна ставала повністю незалежною. На картах початку російської агресії цікаво бачити Стародубщину в складі України.
Але більшість військових частин воювати не хотіло – і були втомлені Першою світовою війною, і лозунги більшовиків про землю і мир зваблювали, та й українське керівництво було наївним, вірячи, що можна обійтися не армією, а міліцією.
Важливим моментом було те, що, наприклад, у Конотопі – важливому залізничному вузлі – більшість робітників становили росіяни, як і на київському «Арсеналі», де згодом вибухне антиукраїнське повстання. У Конотопі більшовики підняли заколот, озброїли робітників-росіян, і українська залога відступила. А це була фактично залізнична війна.
Бої 25-27 січня за Бахмач і бій під Крутами – це, на думку моїх співрозмовників, єдине ціле. Перевага росіян була значною, але триденне протистояння засвідчило, що Україна все ж має свою армію. Оборону тримали дорошенківці – український полк, сформований у Чернігові. Перевагу росіян підсилила група підполковника Муравйова, що несподівано прибула з третього боку Бахмача. Наші мусили відступити до Крут. Підсумки боїв за Бахмач: було знищено 300 окупантів, майже 300 поранено, українців загинуло 120. Росіяни спробували, як то кажуть, на плечах відступаючих увірватися в Крути, але на станції Плиски курінь Смерті та загін Лощенка зупинили нападників.
Міф 1.
«Центральна Рада кинула в бій 300 студентів, ненавчених юнаків»
Звідки взявся цей міф? «Після Грушевського, під час поховання юнаків-крутянців на Аскольдовій могилі у Києві, виступив учитель, майбутній неокласик Микола Зеров і порівняв їх із 300 спартанцями, – розповідає Сергій Бутко. – Знаєте, інколи генії як щось скажуть – ми, історики, плачемо. У свідомості суспільства закріпилася думка про 300 неозброєних студентів, кинутих проти досвідчених російських вояків. Ми пишемо монографії, публікуємо статті, а міф живе!».
Насправді з українського боку під Крутами воювали не більш як 117 студентів-добровольців, але основний удар тримали майже 400 досвідчених, професійних військових – фронтовиків Першої світової війни. А їх фактично на довгі десятиліття викреслили з історії. Це були і 60 вояків куреня Смерті, і 80 бійців чернігівського Вільного козацтва, і приблизно 250 старшин і курсантів Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького. Боєм керував досвідчений тактик сотник Аверкій Гончаренко, якому вже в еміграції було присвоєно звання полковника. Розстріляли ж росіяни 27 юнаків, які заблукали після бою. Українці ж, до речі, не кинули своїх поранених, а всіх забрали, пошкодили колії і організовано відступили. До речі, Митрофан Шведун, уродженець села Монастирище нині Ічнянського району, був поранений у тому бою. Його вивезли і вже в еміграції він став професором Оксфордського університету.
Сили були нерівними: з російського боку воювали 400 балтійських матросів, загони підмосковних червоногвардійців – загалом понад 3000 осіб. З українського – майже 600 вояків.
Тому і меморіал у Крутах, створений Андрієм Гайдамакою та Борисом Дєдовим, в основу якого покладено розстріл студентів Київського університету імені святого Володимира (звідси червона колона), не відповідає історичній дійсності.
Міф 2.
«Українці воювали з українцями»
І в Крутах, і в Бахмачі проти українців, які захищали свою землю, воювали винятково загони, сформовані з російських, єврейських та латиських підрозділів. Російською стороною керував підполковник царської армії Михайло Муравйов. Незважаючи на те, що уряд був більшовицьким, бої проти України очолював лівий есер. «Тобто всі російські діячі, незважаючи на політичні орієнтири, об’єднуються що тоді, що тепер на ґрунті великодержавного шовінізму та імперіалізму проти України», – наголошує історик Сергій Бутко.
Міф 3.
«Зрада офіцерів»
«Це взагалі смішно, – коментує Сергій Бутко. – Боєм успішно керували офіцери. Коли Аверкій Гончаренко відчув, що їх оточують, наказав відступати. Це був успішний відступ, під час якого українці розібрали залізничну колію, на що треба кілька годин. Керували боєм 20 офіцерів, з яких більшість загинули. Яка зрада?!».
Бій тривав шість годин, і росіяни не змогли прорвати оборону. Невже це могло бути без офіцерського керування?
Міф 4.
«Велика українська поразка»
Україні вдалося завдяки бою під Крутами домогтися підписання Брест-Литовського договору, нас визнали чотири держави. До речі, військову допомогу пообіцяли Німеччина та Австро-Угорщина. Яка ж це поразка? У бою під Крутами наші загальні втрати становлять 250 осіб, у тому числі 27 розстріляних зі злості росіянами студентів. А втрати росіян сягають вбитими 300 чоловік, майже 1 300 були поранені.
Звідки взялися міфи?
Від батьків загиблих, адже це були діти київської професури, членів Центральної ради – батьків зрозуміти можна. Але тут ще додалося і наше українське самоїдство, коли ми будь-яку свою владу гриземо. Звісно, це наслідок довгих століть бездержавності, але від того не легше. І, звичайно, міфи про Крути підхопила російська пропаганда.
Тож загалом треба сказати, що подвиг під Крутами – це успішний оборонний бій захисників УНР проти переважаючої сили російського комуністичного агресора.
Василь ЧЕПУРНИЙ, “Голос України”