Над цим питанням замислились краєзнавці Чернігівського району. Взяти хоча б Киїнку і прилеглі до неї Жавинку і Гущин, що входять до даної сільради. Під час Другої світової війни у вересні 1943 року тут точилися запеклі бої за визволення Чернігівщини. Немеркнучою славою крили себе і самі місцеві жителі, які воювали на фронтах. Нові дані з’явились і про діяльність киїнського підпілля. Пропозицію краєзнавців обговорювали представники Киїнської територіальної громади на громадських слуханнях.
Місце, священне для кожного мешканця Киїнки: меморіал пам’яті на честь земляків, загиблих на фронтах Другої світової війни. Зараз тут 206 імен, згодом до них додасться ще 60, встановлених місцевими пошуковцями. Також в процесі вивчення архівів Служби безпеки України в Чернігівській області вдалося встановити нові дані про діяльність місцевої підпільної групи. Районна організація краєзнавців у своєму листі до територіальної громади не лише повідомила результати останніх досліджень, а й внесла свої пропозиції щодо увічнення героїзму земляків. Саме це і стало предметом громадського обговорення за участю депутатів сільської ради, місцевих активістів, та й просто людей, небайдужих до історії свого краю. Серед них було багато молоді.
Незабаром ми відзначатимемо 70-річчя Перемоги над нацизмом у Європі. І це зайвий привід замислитися про звичайні людські цінності: мир і злагоду, добро та добробут. І необхідність згадувати про ветеранів не лише під час свят. Тим більше, їх залишилися вже одиниці. У самій Киїнці лише двоє учасників бойових дій. Це Іван Самойленко і Валентина Британ. Іван Григорович щоправда переселенець з Чорнобильської зони, а ось Валентина Дем’янівна на сто відсотків своя, рідна. Людмила Хомазюк, Киїнський сільський голова, нагадує: «Вона була в артилерійській роті. Дуже часто до неї заходять учні нашої школи, слухають її спогади».
Як і будь-які спогади про той буремний час. На зустрічі йшлося і про діяльність Киїнської підпільної групи. Світлана Семенець, бібліотекар, зазначає: «До цієї групи входило багато киїнців. Коли тут точилися запеклі бої, вони багато чим допомагали нашим воїнам і разом з ними плекали перемогу».
Підпільники встановили зв’язки з розвідувально-диверсійною групою Кузьми Гнідаша і виконували її завдання. Очолював киїнських месників тодішній директор школи Віктор Ткаченко. З непідробним інтересом слухали присутні спогади його рідних: дочки Тамари Русанової та онука доцента Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Юрія Русанова. Останній відзначив, яке незабутнє враження завжди справляло спілкування з Віктором Тимофійовичем, згадав дещо з дідусевих розповідей про підпілля. Не оминув увагою і постать свого дядька Михайла Ткаченка, який у повоєнний час очолював райвідділ освіти і загинув від рук бандитів. Емоційною була і розповідь Тамари Русанової, адже хоча і була у воєнні роки ще зовсім дитиною, та добре пам’ятає батька і його побратимів, які сміливо та рішуче діяли, як кажуть, під самим носом у ворогів.
Зліва направо – Ткаченко Віктор Тимофійович, Русанова (Ткаченко) Тамара Вікторівна, Ткаченко Михайло Тимофійович
Центр села Киїнка. Пам’ятник загиблим односельцям на фронтах війни та воїнам, які загинули у вересні 1943 року під час визволення сіл Киїнської сільради (Киїнка, Гущин, Жовинка)
Андрій КУРДАНОВ
Фото з сімейного архіву Тамари Русанової