23 січня 2024 року виповнюється рік, як завершила свій життєвий шлях Діна Максимівна Марущенко – її серце зупинилося на 80 році життя.
Вона народилася 11 вересня 1943 року в селі Нові Яриловичі Добрянського (нині Чернігівського) району в родині ветеринарного лікаря Максима Омеляновича Шорстких та сільського фельдшера Віри Василівни – добрих, порядних і глибоко шанованих у селі людей.
Після закінчення Ново-Яриловицької загальноосвітньої середньої школи Діна Максимівна поступила на навчання в Гомельський державний університет «Поліський». Здобувши освіту хіміка-аналітика, п’ять років працювала у Семенівському районі шкільним вчителем хімії та завучем школи. За цей час вона обиралась депутатом районної ради, членом райкому комсомолу. Вже тоді здобула славу авторитетної та мудрої людини.
У період трудової діяльності в Семенівському районі Діна Максимівна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Миколою Григоровичем Марущенком, який працював інженером на суднобудівному заводі «Ленінська кузня» в Києві (нині – Приватне акціонерне товариство «Завод „Кузня на Рибальському“») і періодично приїжджав до своїх батьків. Невдовзі вони побралися. А далі – переїзд Діни Максимівни на постійне місце проживання до Києва та її нове захоплення.
Протягом 1972–1984 років вона працювала контролером-ревізором у Київській інспекції пробірного нагляду Мінфіну СРСР, начальником ювелірного цеху Київського заводу «Ремточмеханіка», потім – провідним науковим співробітником у конструкторському бюро Київського виробничого об’єднання «Ювелірпром».
У 1991 році, який став для Діни Максимівни знаковим, вона заснувала приватне акціонерне підприємство «Соляріс» з метою збору, переробки металобрухту та видобутку з нього дорогоцінних металів. Співзасновниками цього підприємства були фахівці з інших міст країни, а його керівником було обрано Діну Максимівну Марущенко. Діяльність цього підприємства починалася з кількох десятків квадратних метрів виробничої площі та чотирьох штатних співробітників. Згодом воно стає потужним – має виробничі цехи, хімічні лабораторії, склади, достатній штат фахівців, значну кількість солідних партнерів. Дорогоцінні метали, вироблені цим підприємством, поповнювали державні запаси, а в руках умілих майстрів перетворювалися на ювелірні вироби.
З метою розширення поля виробничої діяльності у 1998 році Діна Максимівна заснувала дочірнє підприємство ТОВ «Соляріс-Ю», яке з дорогоцінних металів, отриманих шляхом переплавки металобрухту, виготовляло справжні твори ювелірного мистецтва: пам’ятні знаки, медалі, призи, мініатюри, ювелірні прикраси тощо.
За порівняно короткий термін підприємство «Соляріс» зайняло гідне місце серед кращих не тільки українських, а й світових виробників ювелірних виробів і стало членом Асоціації ювелірів України – професійного об’єднання підприємств ювелірної галузі, заснованого в 2000 році.
Наполегливість, працелюбність та лідерські якості Діни Максимівни у творчій співпраці з її колегами дозволили обом підприємствам з гідністю подолати всі труднощі й отримати визнання провідних підприємств переробної галузі на теренах України. Зазначені підприємства неодноразово брали активну участь у роботі вітчизняних і зарубіжних виставок ювелірного мистецтва, є їх лауреатами і нагороджені численними призами та дипломами.
Керуючись життєвим кредо – дарувати добро, красу та радість людям, Діна Максимівна поєднувала успішну діяльність керівника підприємства з громадською та благодійною діяльністю. Будучи активним членом Ріпкинського відділення Товариства «Чернігівське земляцтво», вона, зокрема, замовила виготовлення іконостасу для Свято- Михайлівського храму в селищі Ріпки, фінансово допомогла в облаштуванні печери Антонія Печерського в селищі Любеч та реставрації ікони його імені для місцевої церкви, надала фінансову допомогу в будівництві церкви та оснащенні комп’ютерами школи в її рідному селі Нові Яриловичі, профінансувала виготовлення ювілейних значків для відзначення 60-річчя Ріпкинського району.
За ініціативи Діни Максимівни та її безпосередньої участі було перераховано значну суму коштів на підтримку родин героїв Небесної сотні, придбано дороге імпортне медичне обладнання для Київського військового госпіталя з метою успішного лікування та проведення медичної реабілітації українських воїнів, які зазнали тяжких поранень під час Антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил, спрямованих на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України.
За значний особистий внесок у розвиток національної економіки, інтеграційних виробничих зв’язків із зарубіжними партнерами, а також здійснення благодійної діяльності Діну Максимівну було нагороджено орденом Миколи Чудотворця III ступеня, міжнародною відзнакою «Золотий Меркурій», відзнакою Чернігівської обласної державної адміністрації «Джерела добра», а також медалями та багатьма грамотами.
Перебуваючи на пенсії, Діна Максимівна не відійшла від конкретних виробничих справ, цікавилася результатами діяльності підприємства, допомагала порадами та слушними рекомендаціями пережити труднощі та успішно боротися з проблемами, що виникали у виробництві. Не полишала вона зв’язків і з її рідним Ріпкинським відділенням Товариства «Чернігівське земляцтво», цікавилась також діяльністю Семенівського відділення – як такого, що було близьким для неї, бо в колишньому Семенівському районі вона розпочинала свою трудову діяльність. Продовжувала приділяти увагу благодійній діяльності. Наприклад, мешкаючи в останні роки свого життя у теплий період року в селі Горохове Обухівського району Київської області, вона запропонувала, а жителі села підтримали, збудувати прекрасну архітектурну споруду – Храм Природи. Нині цей Храм функціонує і є надбанням сільської громади. Його метою є виховання у населення бережного ставлення до розмаїття краси та багатства довкілля, а відтак, виховання національно свідомих громадян країни.
Діна Максимівна народила та разом з Миколою Григоровичем виховала доньку Людмилу – людину високих інтелектуальних та моральних якостей (вона закінчила музичне училище імені Глієра, столичну консерваторію по класу фортепіано, брала участь у багатьох міжнародних конкурсах).
До останнього дня свого життя Діна Максимівна зберігала свіжість думки, пам’ять та серцеву чуйність. Поховано Діну Максимівну на кладовищі в селі Козин, що на Київщині, поряд з чоловіком Миколою Григоровичем Марущенком.
У ці пам’ятні дні колеги Діни Максимівни по земляцькій діяльності розділяють невимовний сум і тугу її рідних та близьких, висловлюють їм найщиріше і глибоке співчуття та моральну підтримку.
Царство Небесне Діні Максимівні. Світла пам’ять про добрі справи Діни Максимівни у земному житті назавжди збережуться в серцях тих, хто знав, поважав і любив.
Від Ріпкинського відділення земляцтва:
Сергій Граб;
Олександр Асадчев;
Надія Мурашко;
Володимир Пінчук;
Володимир Федяй.
Від Семенівського
відділення земляцтва:
Сергій Марущенко;
Євген Клименко.