Від імені Чернігівського земляцтва і його Носівського відділення привітали з Днем Перемоги наших славних земляків, людей, які не тільки бачили війну на власні очі, а ще й наближали час перемоги, ризикуючи власним життям, – Владислава Степановича Рейського та Марію Іванівну Ракитянську-Нечаєву .
Скільки всього випало на долю цих людей! Про обпалені війною дитинство і юність розповідають з болем.
Владиславу Степановичу було лише дев’ять років, коли почалася війна. З мамою Тамарою допомагав батьку Степану, який на той час був членом підпільної організації.
– Все робив: і міни носив у сітках з картоплею, і на чергування ходив, – згадує.
Працюючи кінооператором довелося знімати аварію на ЧАЕС. В результаті – інвалідність і безліч хвороб. Але не здається, воює з ними в гурті з дружиною.
Марію Іванівну Ракитянську-Нечаєву у партизанському загоні «За Батьківщину» звали розвідниця Маня. До війни працювала на тракторі. Прийшов ворог – взяла до рук зброю, щоб вигнати його з рідної землі. Брала участь у визволенні Києва.
– Важко згадувати ті часи, – говорить. – Але пам’ять береже всі моменти. Тяжко було. У нас в родині всі воювали. Троє братів пішли на фронт. Я, вітчим і мама – у партизани. Сміливою була, нічого не боялась…
Багато спогадів пов’язують із пам’ятними зустрічами в Чернігівскому земляцтві. Жаліють, що так непомітно промайнули роки, що ноги не дають
можливості знову зустрітися з друзями-земляками, хіба що спілкуються телефоном. День Перемоги, це те свято, яке вкотре вертає їх думками в пережиту війну, тому і зустрічають його ветерани зі сльозами на очах.
Юрій ПЕРОГАНИЧ, голова Носівського відділення