Антонівці завжди були гордими і самодостатніми, працювали на совість на землі, навчали дітей у школі, лікували людей та виконували ряд інших робіт, тому ніколи, як кажуть «не пасли задніх», тому і пишалося село майстрами-умільцями, які щось створювали власноруч: ткали, вишивали, майстрували.
Нині, через багато років, я, переглядаючи мамині вишиті рушники, серветки, наволочки, сорочки та килими, пригадую ті давні щасливі дні свого дитинства та юності у отчому домі на Чернігівщині. Квіти в дворі, квіти в хаті на рушниках, наволочках, килимах, серветках. Краса, яку я споглядала щоденно ще з дитинства, – усе було таким барвистим, яскравим, привабливим. А як подумаю зараз – це ж усе недоспані мамині ночі після роботи у школі в дві зміни, після того, як нагодувала і повкладала трьох дітей, прибрала у хаті, випрала одяг для всієї сім’ї і ще багато чого зробили невтомні неньчині руки перед тим, як сісти і зайнятися улюбленою справою.
Всього мама виготовила 18 килимів, шість із них зберігаються у мене, по два у моїх доньок, решта – у інших родичів. Оці вишиті речі не лежать мертвим багажем усі ці роки. Разом із мамою вони переїхали на Броварщину 27 років тому і неодноразово прикрашали наш сільський намет на День Броварського району та міста Бровари, на районному семінарі бібліотекарів, демонструвалися на виставці в Будинку культури села Калинівка до районного свята 8 Березня, красувалися на вечорницях у Требухівській сільській бібліотеці, де я працювала 16 років. Та найбільше я люблю показувати неньчині роботи дітям, – щороку мої доньки – педагоги приводять школярів, щоб познайомити малечу з різними техніками вишивання, які побутували в Україні, адже вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими елементами. Вважаю, що традиційна українська вишивка – результат унікальної духовно-матеріальної спадщини нашого народу.
Цього разу у спеціально обладнаному нами приміщенні моя донька Світлана проводила з членами гуртка етно-експедицію «Скарби української душі». Діти з цікавістю розглядали виставку килимів, предмети побуту колишніх українців, домоткані доріжки, скриню з одягом та прискринком із намистом. Щоб захід став колоритнішим, діти прослухали кілька моїх поезій, під керівництвом другої доньки Оксани танцювали флешмоб, у виконанні учасниць Броварського гурту «Ентузіасти» прозвучали пісні на мої слова «Подивлюся у воду», «На березі життя». Другокласники весело та азартно танцювали «Польку» під музичний супровід нашого керівника Миколи Рудницького. Ми пригостили дітей солодощами і, подякувавши, вони поспішили до ліцею де їх чекали батьки.
Надія КОЛЬЦОВА
заступник голови Варвинського відділення
Шановна Надія Тимофіївна! Боже, як гарно і мило відчувати наше українське мистецтво в усьому: в побуті, в красі нашого вишивання, в мові солов’їній, в ткацькому ремеслі, в пісні, душі народу і головне, це душа українська-щира, відкрита і сонячна. Нехай в цих маленьких діточках проростає ця любов до батьківської землі і любов до всього українського. Дякую Вам, Надія Тимофіїївна і вашим донечкам за щиру любов до рідної землі, батьківських традицій і до нашої рідної, неньки України! Доземний уклін Вам – щира українко – Кольцова Надія Тимофіївна!!!🥰