Пам’яті нашого земляка – відомого вченого-хіміка

У жовтні виповнюється 170 років від дня народження нашого земляка родом з Чернігівщини Якова Миколайовича Барзиловського (25.09 (07.10).1845, село Високе, Борзнянського повіту Чернігівської губернії (зараз Борзнянського району Чернігівської області) – 12.12.1928, місто Київ) – українського вченого-хіміка.

В Енциклопедичному словнику Фрідріха-Арнольда Брокгауза та Іллі Аврамовича Єфрона за редакцією професора Костянтина Костянтиновича Арсеньєва (вид. 1891, т. 3 (5), ст. 63) про Якова Барзиловського можна дізнатися, що він «народився в жовтні 1845 року в Борзнянському повіті Чернігівської губернії, освіту отримав у Чернігівській гімназії та Петербурзькому університеті, який закінчив у 1870 році зі ступенем кандидата природничих наук. В 1972 році визначений лаборантом університету Святого Володимира, в 1878 році отримав ступінь магістра хімії за дисертацію «Про азопохідні толуолу» (надрукована в «Записках Київського товариства дослідників природи» за 1878 рік і в «Журналі російської фізико-хімічного товариства», тт. V, VII, XI і XIII). Ставши в 1880 році приват-доцентом Київського університету, в 1882 році за конкурсом був обраний радою того ж університету штатним доцентом з хімії. В 1886 році Барзиловський переїхав у Петербург, де поступив на службу в Міністерство державного майна, а також зарахований в приват-доценти Петербурзького університету. Другі роботи Барзиловського надруковані у «Київських університетських відомостях» (1882) і тт. XVI і XIX «Журналу російського фізико-хімічного товариства».

В Новому енциклопедичному словнику Фрідріха-Арнольда Брокгауза та Іллі Аврамовича Єфрона за загальною редакцією академіка Костянтина Костянтиновича Арсеньєва (вид. 1911, т.5, ст. 219) про Якова Барзиловського розміщена трішки змінена інформація: «… народився в 1845 році, освіту отримав у Петербурзькому університеті, який закінчив у 1870 році зі ступенем кандидата природничих наук. В 1878 році отримав ступінь магістра хімії за дисертацію «Про азопохідні толуолу» (надрукована в «Записках Київського товариства дослідників природи» за 1878 рік і в «Журналі російської фізико-хімічного товариства», тт. V, VII, XI і XIII). Був штатним доцентом Київського та приват-доцентом Петербурзького університету. Другі роботи Барзиловського надруковані у «Київських університетських відомостях» (1882) і тт. XVI і XIX «Журналу російського фізико-хімічного товариства».

На сайті Санкт-Петербурзького державного університету http://bioslovhist.history.spbu.ru/component/fabrik/details/1/407.html Якова Барзиловського в розділі «Біографіка» зазначено:

«Місце народження:

родовий маєток в Борзнянському повіті Чернігівської губернії.

Освіта:

Петербурзький університет, фізико-математичний факультет (1870).

Роки роботи в університеті:

1886 – 1888

Основні віхи життя, кар’єра поза університетом:

По лютий 1872 Барзиловський – викладач у Чернігівській, Київській та Коростишівській учительських семінаріях, лаборант хімічної лабораторії Київського університету св. Володимира.

З 1880 року Барзиловський приват-доцент по кафедрі хімії Київського університету, а з 1882 року – доцент. Одночасно викладає в Київській жіночій гімназії (1878-1886) і на жіночих курсах (1882-1885). У 1885 році МНП відхилило подання Барзиловського на посаду екстраординарного професора.

У 1886 році Барзиловський переїхав до Петербурга. З 1887 року перебував на службі в Департаменті землеробства і сільської промисловості при Міністерстві державного майна, викладав у 1-му Павлівському військовому училищі. З 1891 року Барзиловський екстраординарний, з січня 1897 ординарний, з 1907 року Київського університету.

Область наукових інтересів, значення в науці:

Хімія. Наукова робота, що пов’язана в основному з окисленням ароматичних амінів і вивченням кавказьких мінеральних вод.

Дисертації:

1878, магістерська на тему «Про азопохідні толеолу»;

1896, докторська на тему «Явища ущільнення альдегідів з ароматичними амінами».

Згідно офіцерського складу http://pvu1863.ucoz.ru/index/0-42 Павловського військового училища на 1 січня 1909 року Яків Барзиловський – надвірний радник (в Російській імперії цивільний класний чин до 1745 року VIII класу, пізніше — до VII класу в Табелі про ранги, відповідав армійському чину підполковника, військового старшини у козаків та військово-морському чину капітана II рангу, офіційне звернення: «Ваше високоблагородіє» – прим. автора).

Яків Барзиловський завідував кафедрою неорганічної хімії: в Університеті Святого Володимира з 1894 до 1919 року; в Київському університеті з 1919 до 1920 року; в Київському медичному інституті з 1920 по 1926 рік.

В історії факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка http://www.chem.univ.kiev.ua/ua/about/faculty_history/ з цього приводу зазначено: «… У 1891 р. створюється хіміко – неорганічне відділення лабораторії, що переросло згодом в окрему кафедру неорганічної хімії. З 1894 до 1926 р. кафедрою неорганічної хімії завідував учень П.П. Алексєєва Яків Миколайович Барзиловський, більшість досліджень якого відноситься до органічної хімії. Впродовж кількох років (1873—1881) він вивчав азопохідні толуолу, реакції між азобензолом та бензальдегідом, конденсацію альдегідів з азосполуками, конденсацію альдегідів з ароматичними амінами. Остання реакція послужила темою його докторської дисертації, яку він захистив у 1896 р.

Поряд з цим Я.M. Барзиловський опублікував статтю «Гіпотеза про єдність матерії й експериментальна її перевірка», в якій висловлює припущення щодо складної природи елементів, підкреслюючи існування найменших часточок, атомів в дусі гіпотези Проута».

В історії кафедри медичної та загальної хімії Національного медичного університету імені Олександра Богомольця http://www.nmu.edu.ua/kaf73-1.php також є згадка про Якова Барзиловського:

«Викладання загальної хімії на медичному факультеті Київського університету св. Володимира було розпочато в 1841р., з першого року його створення, на кафедрі хімії, яка обслуговувала всі факультети і розташовувалася в головному корпусі університету по вул. Володимирській, 60. Окремої кафедри загальної хімії на медичному факультеті в перші десятиліття його існування не було …

У 1891р. створене хіміко-неорганічне відділення хімічної лабораторії Київського університету, яке незабаром стало базою кафедри неорганічної хімії. Цю кафедру з 1894 по 1926 рр. очолював учень П.П. Алексєєва професор Я.М. Барзиловський, який читав лекції на медичному факультеті. Він проводив дослідження в галузі органічної хімії (сполук азоту), вивчав склад різних вод, розробляв методи їх аналізу …».

Дружина Якова Миколайовича – Любов Степанівна Барзиловська (Лукомська) з відомого козацького роду Лукомських, донька Степана Ніловича Лукомського (02.08.1821, Красляни Прилуцького повіту (району) – дата і місце смерті невідомі) та Надії Іванівни Лукомської (Щегольової). Про це можна дізнатися, звернувшись до джерела: В.Л. Модзалевській. Малороссійській Родословникъ. Том третій. Л – О. Кіевъ. Типо-Литографія «С.В. Кульженко», Пушкинская, №4, 1912. С. 213-220.

Ім’я Якова Барзиловського тісно пов’язане з селом Велике Устя Сосницького повіту (зараз село Сосницького району).

Наприклад, 23 листопада 1985 року, в перший день свого головування в 1985-1989 роках у Великоустівському колгоспі, дізнався про наявнісь урочища Барзиловське на території земель, які закріплені за господарством. Саме у цьому урочищі тоді розміщувались колгоспні підрозділи: свиноферма та пасіка. Пасіка була в садочку оточенному високими липами. Саме тут до жовтневого перевороту 1917 року знаходилися будинок і господарські будівлі, що були складовою частиною садиби (дачі) родини Якова Миколайовича, яка розміщувалася на земельній ділянці площею 40 десятин (43,7 га) на південно-західній околиці села Велике Устя. Дванадцятикімнатний будинок, після часткового пошкодження пожежею був розібраний і до наших днів не зберігся.

Оскільки професорсько-викладацький склад кафедри Якова Барзиловського викладав хімію студентам-медикам, мешканці Великого Устя вважали та ще й зараз дехто з них вважає, що Яків Миколайович – професор медицини.

За садочком Барзиловського тривалий час доглядав дбайливий колгоспний пасічник Василь Маркович Норець.

Василь Маркович знає чимало цікавих переказів, які пов’язані з Яковом Барзиловським, і з великим задоволенням ділиться ними з усіма, хто цікавиться історією рідного краю.

Багатьох слухачів інтригувала його розповідь про те, що «одного разу до садочка завітала група людей, яка прибула на легковику, найбільш вірогідніше з Києва. Одні прибульці спілкувалися з пасічником, а другі, тим часом, викопали скриньку під яблунькою. Це трапилось в 60-ті роки ХХ століття. Що було у схованці – Василю Марковичу наразі невідомо: скарб чи документи».

Саме до урочища Барзиловське , цього острівця придеснянської природи, в 1986 році була прокладена асфальтівка. Її прокладанню передувала цікава історія з внесенням змін до вже готової документації щодо будівництва – новий голова колгоспу не погодився з тим, що асфальтівку заплановано прокладати не по існуючій ґрунтовці, яка йде по кордону полів, а по діагоналі одного з полів. Запроектоване будівництво, по-перше, мало забрати чималу орну площу, а, по-друге, віддаляло асфальтівку від лісочка, де розміщувалася колгоспна пасіка в садочку Барзиловського. Тодішній директор інституту «Чернігівагропроект» Микола Маркович Неборак підтримав мою пропозицію та переконав головного інженера проекту внести відповідні зміни до проекту, оскільки й відділ ДАІ управління внутрішніх справ Чернігівського облвиконкому вже їх погодив, за це також борзнянські будівельники доріг під керівництвом Миколи Івановича Бакуна.

Вже немає колгоспу зі свинофермою та пасікою, але асфальтівка збереглася й до сьогодні, а тому будь-якої пори року без перешкод можна потрапити туди, де впродовж багатьох років ходив Яків Миколайович, дихаючи чистим придеснянським повітрям.

З ім’ям Барзиловських у Великому Усті також була тісно пов’язана Георгіївська церква. Великоустівські старожили розповідали, що «пан Барзиловський часто бував на службі у церкві, допомагав грошима церковній громаді».

Така увага Якова Миколайовича до церкви підсилювалася ще й тим, що на початку ХІХ століття священником у Георгієвській церкві був його дідусь.

До наших днів церква не збереглася. Святиню переробили на сільський Будинок культури (БК). Але у роки головування в колгоспі мені ще кілька разів телефонували з Києва та Чернігова і розпитували: «Як там у селі стоїть красуня Георгіївська церква – пам’ятник архітектури ХVІІІ століття?» Після моєї негативної відповіді, всі співрозмовники дуже дивувалися, що пам’ятник архітектури давно знищений і примовляли: «Не може такого бути! Адже він перебуває під охороною держави та значиться як існуючий».

У цьому БК мені чимало разів доводилося проводити збори колгоспників, а також брати участь у різних інших багатолюдних зібраннях. Відчуття було таке, неначе знаходишся у церкві. Одного разу, після закінчення сільського сходу, на якому вирішувалася доля «сухого закону на території сільради» до мене підійшов представник з району Олександр Миколайович Журлін та й говорить: «Олексію Федоровичу, ти збори вів неначе батюшка у церкві правив: швидко провели та все правильно вирішили». Однак, незважаючи на присутність магічної сили у залі БК у мене постійно було  велике бажання збудувати нове приміщення сільського Будинку культури, а старе реставрувати під церкву, але цей план залишився не здійсненим.

Сьогодні БК має не зовсім гарний вигляд.

Тим часом мешканці Великого Устя мріють про спорудження церви в центрі села. На місці, де буде стояти майбутня святиня, вже встановлений хрест, якого освятили 22 листопада 2014 року.

Готуючись до ювілею відомого земляка, ми з Миколою Федоровичем Волощуком ще 1 липня поточного року відвідали хімічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де зустрілися із заступником декана Вадимом Олександровичем Павленком та обговорили майбутню співпрацю земляцтва з хімфаком у питанні подальшого вшанування пам’яті Якова Барзиловського.

Вадим Олександрович був щиро радий і одночасно здивований тим, що в Чернігівському земляцтві не забули про свого земляка – відомого вченого-хіміка, який упродовж 32-х років завідував кафедрою на їхньому факультеті.

Олексій ОРЄХОВИЧ

Фото Валентини МОВЧАН

Фотокопії документів з архіву Олексія ОРЄХОВИЧА