13 листопада, у 307-му річницю загибелі Батурина, всі українці схилили голови в скорботі за знищеним містом та його мужніми оборонцями. Гетьманський Батурин – це гордість і біль кожного свідомого українця!
Вже 24 роки поспіль відроджений Батурин збирає патріотичну громаду з усієї України. За православною традицією День пам’яті Батурина розпочався панахидою за загиблими тисячами воїнів і мирних мешканців Гетьманської столиці, які поклали своє життя за свободу в далекому 1708 році. Відправив панахиду у церкві Воскресіння Господнього на Цитаделі Батуринської фортеці настоятель Свято-Покровської церкви отець Роман (Кривко).
Вклоняючись подвигу та жертовності батуринців, поклали присутні живі квіти до підніжжя Пам’ятника жертвам Батуринської трагедії 1708 року. Замайоріли кривавими сльозами червоні гвоздики, нагадуючи живим про уроки Батуринської трагедії.
Далі громада перейшла до зали Батуринського Будинку культури, де пройшов власне захід.
З болем у серці, проводячи очевидні історичні паралелі, висловили свої думки гості заходу: радник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Андрій Лісовий, заступник голови Бахмацької районної державної адміністрації Галина Рибальченко, голова Чернігівського обласного осередку товариства «Просвіта», багаторічний редактор газети «Сіверщина» Василь Чепурний. Василь Федорович передав для архіву заповідника кілька раритетних випусків газети «Сіверщина» про події двадцятип’ятирічної давнини, які започаткували традицію відзначення Дня пам’яті Батурина.
Про тяжіння поколінь і моральну відповідальність за збереження історичної пам’яті говорив у своєму виступі секретар міжнародної громадської організації «Родина Мазеп» Віталій Мазепа з міста Києва, порівнюючи Батурин з невмирущим птахом Феніксом.
Вірш батуринської поетеси Ольги Головко «Пам’яті загиблих земляків», у виконанні учениці Батуринської ЗОШ І-ІІІ ступенів Вікторії Петрук, розчулив і пройняв кожного присутнього до глибини душі.
Особливим став подарунок для фондової колекції заповідника – портрет гетьмана Івана Мазепи, роботи члена Національної спілки художників України, Василя Миколайовича Березового, який передала вдова митця Тамара Яківна.
Дуже актуальним був виступ зі сцени кобзаря з міста Ромни Олександра Тріуса, який вже не вперше приїхав до священного для кожного українця місця, щоб висловити одвічний біль українського народу із самісіньких глибин його співочої душі. З уст співця незбагненно глибоко прозвучала дума Івана Мазепи «Ой, горе тій чайці». Піднятися з своїх місць змусила спільноту лемківська народна пісня «Пливе кача по Тисині», яка стала сучасною поминальною за героями і жертвами Революції гідності та неоголошеної війни України з Росією.
Проникливим виступом Народного академічного хору Чернігівського обласного філармонійного центру під керівництвом заслуженого працівника культури України Володимира Коцура завершився захід.
Із впевненістю прозвучали наостанок заходу слова ведучої Марини Хармак, що ми, як єдиний народ, з Божою допомогою гідно здолаємо сьогоднішні випробування. І рано чи пізно, Україна таки переможе у нинішній боротьбі за свою державність, суверенітет, незалежність і територіальну цілісність.
Наталія СЕРДЮК