Павло Тичина – сучасник Олександра Довженка

23 січня в Україні відзначається 125-річчя одного з класиків української літератури – відомого українського поета Павла Григоровича Тичини.

Павло Григорович – насправді видатна особистість. Талановитий, інтелігентний, трудолюбивий, багатогранний (поет, перекладач, академік, гарно співав, грав на музичних інструментах). Прославився передусім як поет. Його творчість викликає неоднозначні почуття, особливо твори радянського періоду. Але варто почитати ранні вірші поета, щоб переконатися, що перед нами справжній талант, який наповнив поезію неповторним музичним звучанням. І поки думка молодого поета «літала вільно в світі», коли він слухав «музику сфер» і почувався творцем нових небачених світів, доти і творчість його розквітала дивними візерунками. Але вже скоро довелося йому зіткнутися з вимогами радянської системи та поставити свій талант їй на служіння, передусім, щоб просто вижити.

Шлях кожного митця минулої епохи був тяжким і заплутаним. Ми можемо про це судити на прикладі життя та творчості нашого Олександра Довженка. Павло Тичина був сучасником Олександра Петровича, його земляком (обоє родом з Чернігівщини) і, майже, ровесником (був старшим за Довженка на три роки). Тож багато моментів з їх біографій перегукуються між собою. Коротко зупинимось деяких із них.

1.Обоє народилися в багатодітних сільських родинах, правда, Олександр Петрович в родині селянина, а Павло Григорович в сім’ї священика, рід якого в якомусь поколінні перетнувся з родом гетьмана Павла Полуботка.

2.Обидва мали хист художника, що проявився у дитинстві. Але жоден з них професійним художником не став.

3.Захоплення театром. Олександр Довженко брав участь у аматорському гуртку при Сосницькому драматичному театрі, ставив імпровізовані вистави під час ігор з товаришами. Павло Тичина ходив до театру в Чернігові. «А через рік ми вже свій театр завели в Троїцькому монастирі. Із простинь поробивши завісу і куліси, ми грали «По ревізії» Кропивницького (я виконував роль Гераська), «Як ковбаса та чарка» (виконував я роль Шпоньки). Взагалі, мені комічні ролі подобались – і я, змінивши голос, витворяв таке, що всі за боки бралися», –  записав він у своїх нотатках.

4.Кожен свого часу навчався в Київському комерційному інституті , але не закінчив його (Тичина – 1913 – 1917 роках, Довженко – в 1917 – 1918 роках).

5.Обоє в роки громадянської війни були у війську Симона Петлюри. Після перемоги більшовиків прийняли новий режим і поставили свій талант на служіння новому ладу.

6.Свого часу входили до партії «боротьбистів», очолюваної Василем Елланом-Блакитним.

7.Одночасно працювали в київському театрі імені Тараса Григоровича Шевченка. Тичина – завідуючим літературною частиною, Довженко – виконуючим обов’язки комісара театру.

8.Жили та працювали в Харкові: Довженко в 1923-1926 роках, Тичина – 1923– 1934 роках.

9.Під час Другої світової війни виступали на антифашистському мітингу у Саратові влітку 1942 року.

10.Орденоносці. Довженко мав орден Леніна, ордени Бойового та Трудового Червоного Прапора. Тичина – 5 орденів Леніна та 2 ордени Трудового Червоного Прапора.

З усього переліченого, зрозуміло, що шляхи цих двох геніальних творців перетиналися. Вважається, що познайомились вони в Києві у 1920 році, коли прийшли працювати до Першого українського драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Потім обоє опинилися в Харкові. Олександр Довженко працював художником-карикатуристом газети «Вісті ВУЦВК». Крім карикатур, він створював дружні шаржі на своїх товаришів, одним із яких і був Павло Тичина. В той час Довженко і Тичина входили до літературно-художньої організації «Гарт». Сашко створив шарж на Тичину, обігравши його прізвище (поет стоїть біля тичини, що хитається під вітром, сам схожий на цю тичину), і грає на кларнеті (натяк на першу поетичну збірку митця). Цей малюнок опубліковано у газеті «Література. Наука. Мистецтво» 11 листопада 1923 року.

Також Олександр Довженко виконав графічний портрет поета для  першого випуску альманаху «Гарт», 1924 року.

В перші роки Другої світової війни Павло Тичина евакуюється до Башкирії та працює в Інституті мови і літератури Академії наук. Звісно, пише вірші, проникнуті пафосом боротьби із фашизмом.

Олександр Довженко теж певний час перебуває в Уфі, але скоро виїздить на фронт як військовий кореспондент. Він пише статті, оповідання, кіносценарії на матеріалі тогочасних подій. І в ці часи життєві шляхи митців пересікались. Разом брали участь у Другому антифашистського мітингу представників українського народу у Саратові влітку 1942 року. Тут приятелі сфотографувались з Максимом Рильським. Це фото можна побачити в експозиції Сосницького літературно-меморіального музею Олександра Довженка.

Після смерті Олександра Петровича вийшов збірник спогадів про нього. Павло Тичина написав передмову до цього збірника, в якій високо оцінив талант свого друга і сучасника.

У Сосницькому музеї Павло Тичина не бував, але у 1959 році передав  тритомник своїх творів з дарчим написом і теплими словами про кінорежисера : «…Рішучість випромінювалась з його високого чола й передавалась на тебе, його співбесідника. Сила волі була у нього залізна. Сила волі — полководця. Дивлячись на обличчя Олександра Петровича, думалось: можливо, отаке обличчя було у співця Мітуси-легендарного або ж Бояна із «Слова о полку Ігоревім». Воно ж було у Довженка і скупчено одухотворене і разом з тим строге, суворе… Ми любили його, зараз любимо й цінуємо … ».

Як бачимо, долі двох митців склалися по-різному, хоча є між ними і багато спільного. Але головне, що їх єднає – це талант, даний від Бога, який жоден з них не змарнував. Тому і залишаються вони частиною історії української культури: видатний поет Павло Тичина і талановитий режисер з душею поета Олександр Довженко.

Оксана ПЛИТНИК, науковий співробітник Сосницького літературно-меморіального музею Олександра Довженка