Пам’яті заживо спалених карателями жителів села Велике Устя Сосницького району присвячується.
Одне життя у них було,
Нікому другого не дано.
– Чому? За що? – село гуло й вело
В колгоспний сад, де і засніжено, і гарно.
Красиве місце вибрали для страти –
Розлогі яблуні в чеканні плоду…
Невинні душі тут навічно розіп’ято –
Статечну зрілість й молодечу вроду.
І моторошно й дико, і убого –
Великий розпач Устя розбудив…
Життя дароване людині Богом,
Каратель-кат нікого не щадив.
Бо навіть дітки спалені живими –
Дві Валі, два Васильки й Толік…
За мам чіплялись ручками слабими,
Та мами вже – беззахисні і кволі.
Дитячий лепіт, материнський крик…
Вогненне полум’я у душах їх кипіло.
Постав в граніті рукотворний лик
Скорбної матері з дитям оторопілим.
Розносить вітер в тихім Придесенні
Згорілий дим, уїдливе тепло.
Живцем салили нелюди скажені,
Але життя одне у них було.
Не вберегли ні матір, ні дитини,
Вони навічно в болях у безмірних.
Стоять у вітті – насторожені й невинні,
Вросли і прийдешність теж, на жаль, не мирну.
Немов карає пам’ять нас затята
За все, що втрачене, за все, що відбуло.
На місці страти – первоцвіт і Мати…
Одним – одне життя у них було.
Ніна ВАСИЛЕНКО, село Високе Борзнянського району