У народі зігокактус називають «різдвяником». Мабуть тому, що він зацвітає червоненькими квіточками взимку на новорічні свята, а точніше на Різдво Христове. Можливо через період цвітіння чи від назви, яка походить від слова «народитися», а це означає «жити», ця квітка цього року стала символом Дня пам’яті жертв Великоустівської трагедії.
4 лютого 1943 року – найчорніший і найжахливіший день в історії села Велике Устя Сосницького району. Саме в цей день карателі спалили у колгоспному саду 24 мирних жителів, серед них і 5-ро діток, віком від 4 до 6 років.
Уже стало традицією кожного року вшановувати пам’ять про загиблих односельців. Нині минає 73 роки з того часу.
Тому на місці жахливої трагедії, де пройшов мітинг-реквієм, який був проведений сільським головою Валентиною Циганок за участю представника Сосницького відділення Чернігівського земляцтва Валентини Мовчан. Зібралось старше та підростаюче покоління. До монументу «Скорботної матері» були покладені вінки, живі квіти, запалені свічки за безневинно вбитих чоловіків, жінок, дітей, в хвилині мовчання схилено голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.
На могилу були покладені поминальні цукерки і печиво.
А наймолодші учасники мітингу принесли з собою червоненькі квіточки теплолюбної кімнатної рослини, як символ невинно пролитої крові тих діток, яких не змогли врятувати навіть їхні мами. Розклали їх по могилі, а навколо – запалені свічки. Так вийшла своєрідна засторога, побажання, яке міститься в цих дитячих мріях Ірини Миколаєнко:
«Я не знаю війни.
Хай не знають її усі діти,
Щоб під мирним небом усім
Вільно жити, любить і радіти».
Ольга ЧЕРНИШ, село Велике Устя Сосницького району