15 лютого мине ще одна річниця виведення радянських військ з території Демократичної Республіки Афганістан.
Здавалося би, з часом травми, як фізичні, так і психологічні, мали б відійти у небуття, але з роками їх наслідки тільки посилюються. На жаль, час не лікує. Адже нині про системну реабілітацію «афганців» не тільки не ведеться, про неї вже й забули. У нас було виключено, що наслідки від бойових дій не для нашої країни.
Заговорили про цю проблему тільки зараз, коли на сході України тривають тяжкі бої за цілісність Вітчизни. Більшість захисників нашої держави вже сьогодні потребують психологічної адаптації в суспільстві, як ніколи раніше. Вони нам нагадують тих, хто воював у Афганістані.
Кожна війна має свою специфіку. Звісно, важко було пережити бойові дії в Афганістані, як і зараз на сході країни. Проте, одна справа – воювати на чужій землі, захищаючи чиїсь амбітні інтереси, і зовсім інша – захищати Вітчизну. Йдуть на війну далеко не всі. Одягнувши форму, взявши до рук зброю, розумієш, що тобі доведеться ризикувати своїм життям щоденно заради найдорожчих тобі людей.
Відомо, що в будь-якій армії боєць стає справжнім солдатом тільки тоді, коли виживе у перших боях, коли побачить смерть чи поранення бойового товариша. Війна – це не іграшка, і тут діє один закон: або уб’ють тебе, або ти повинен убити когось. Саме на війні завжди спрацьовує звіриний інстинкт самозбереження, змінюються та мобілізуються психологічні й фізіологічні резерви організму.
На війні виникає ситуація, коли вбивство санкціоноване, але заборонене твоєю культурою. Мародерство, пограбування, з’ясування стосунків серед своїх призводять до кровопролиття. Особливо тоді, коли вступаєш на іншу територію, порушуєш при цьому культурну звичаєвість інших.
Можна провести аналогію між солдатом і фабрикою. Спроектувати та збудувати якусь досить велику та затратну фабрику, ще дорожче її потім утилізувати. Вибачте за порівняння, так само і з солдатом. Виховати мужнього воїна, провести його через бойові дії, зробити з нього справжнього професіонала дуже дорого та важко, але повернути його потім до мирного життя ще важче. Такий солдат потребує до себе уваги й поваги.
Людина, яка пройшла крізь горнило війни, сподівається, що після повернення додому в житті все повинно бути справедливіше, чесніше. Але потрапляє у життя, де її ніхто не чекає, при цьому пам’ятаючи, що ветерани війни – це поважні й потрібні у суспільстві люди. Натомість починає відчувати себе ізгоєм, коли належної поваги немає. Більше того, при працевлаштуванні таку людину сприймають насторожено. Керівники підприємств бояться нашої відвертості, запального характеру та не прогнозованої поведінки. Все це ми вже проходили.
Психологічна травма на війні завжди має місце. Отож чи зможуть зарости з часом душевні рани?
Нам часто задають питання, хто ж такі «афганці»? Це досить замкнутий осередок людей зі спільною долею, де чітко діє взаємовиручка в усіх сферах буття. Відомо, що посттравматичний синдром не зникає. Чекати того, що минуть роки та все забудеться, не виходить. Цей синдром тільки посилюватиметься залежно від того, як буде змінюватись соціальне життя в суспільстві й незалежно від соціального статусу самої людини.
Рано чи пізно війна на сході України закінчиться. Повернуться додому ті, хто нині з честю виконує свій обов’язок. Але куди учасник бойових дій з надламаною психікою звертатиметься за допомогою? Чи вистачить у державі коштів на їхню реабілітацію? А може, все це ляже на плечі тих родин, з яких патріоти пішли боронити суверенітет країни?
Хочеться, щоб суспільство та держава все ж приділяли належну увагу саме цій категорії людей. Адже вони пройшли нелегкий життєвий шлях. Якщо їх зрозуміти, перейнятися їхніми тривогами, то ми побачимо, що вони віддані країні, мають величезну соціальну сміливість, готові брати участь у різних проектах, мають величезний заряд внутрішньої енергії. Її потрібно лише спрямувати у потрібне русло.
Тому наше відділення земляцтва сьогодні готове прийняти до своїх лав бійців, які пройшли АТО, і всіляко їх підтримати, надати посильну допомогу та поділитись досвідом.
Час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади вірності військовому обов’язку, що продемонстрували тисячі синів і дочок України, яким довелося нести нелегку військову службу на території багатьох країн світу. Подвиги учасників бойових дій – це та велика та велична правда історії, яку не спотворити і не перекреслити жодними змінами у сучасному мінливому світі. Це взірець реального, дієвого патріотизму для кожної чесної людини та свідомого громадянина, наочне свідчення єдності всіх поколінь нашого народу. Священною є пам’ять про Ваш героїзм, мужність проявлені як у бойових діях на території інших держав, так і при захисті своєї Вітчизни, Ваша готовність платити найдорожчу ціну – своє життя. Цього дня ми вшановуємо пам’ять загиблих, схиляємо голову перед їх подвигом, мужністю та витримкою. Вічна їм пам’ять!
З Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав! З Днем пам’яті!
Сергій КУДІН, голова ветеранського об’єднання земляцтва ,учасник бойових дій в Афганістані