Відомо, що на Сосниччині народилося п’ять Героїв Радянського Союзу: Тимофій Прокопович Хандога (22.09.1909-28.12.2004) з Бондарівки; Іван Андрійович Савченко (06.02.1914-19.01.1945) з Матвіївки; Василь Матвійович Вальков (09.01.1919-24.04.1945) з Авдіївки; Василь Демидович Петрюк (01.05.1922-02.05.1991) з Сосниці; Микола Степанович Ірха (16.05.1925) з Шаболтасівки.
У їх числі мав бути й Федор Миколайович Гамалій. Про його великі заслуги ходять перекази не тільки серед жителів сіл Долинське та Велике Устя, а й усього Сосницького району. І підтвердження наявності таких заслуг, що були підставою для присвоєння найвищого звання можна знайти, почитавши архівні документи Федора Миколайовича та книги бойових побратимів нашого земляка.
Народився Федор Гамалій 14 травня 1909 року в селі Марієнталь Сосницького повіту (зараз село Долинське Сосницького району) в родині селян-середняків Миколи Омеляновича та Акулини Єгорівни Гамалій.
Батько Федора Гамалія – Микола Омелянович вів своє сільське господарство, а в 1930 році вступив у колгосп, де працював ковалем до тимчасової окупації села німцями. У 1941 році він помер. У Федора Миколайовича було два брата – Григорій, 1912, р. н., та Іван, 1914 р. н.
Одружився Федор Миколайович у 1937 році. Дружина Марія Іванівна Авраменко, 1917 р. н., син Гамалій Валерій Федорович, 1940 р. н., син Гамалій Анатолій Федорович, 1941 р. н.
З серпня 1927 по липень 1934 року Федор Гамалій працював на Маріупольському металургійному заводі імені Ілліча (робітник, вимірювач температур, учень слюсаря, слюсар, бригадир слюсарів майстерні мартенівського цеху). В 1930-1934 роках навчався в Маріупольському вечірньому робфаці.
З липня 1934 по листопад 1936 року він, за спецнабором, курсант Ворошиловградської (нині Луганськ – прим. авт.) військової школи льотчиків (ВШЛ).
Після закінчення ВШЛ Федор Гамалій з листопада 1936 по травень 1941 року проходив службу в Забайкальському війському окрузі (молодший льотчик, старший льотчик 53-го окремого розвідувального загону, командир ланки 51-ї окремої розвідувальної авіаескадрильї). В грудні 1938 року йому присвоєно військове звання «лейтенант». З травня 1941 року він служить в Київському особливому військовому окрузі (КОВО) (з початком німецько-радянської війни на базі КОВО створено Південно-Західний фронт) (командир ланки 36-го розвідувального авіаполку, заступник командира, командир ескадрильї (АЕ), 316-го окремого розвідувального авіаційного полку (ОРАП), заступник командира ескадрильї 827-го винищувального авіаполку).
З червня по грудень 1942 року Федор Гамалій заступник командира АЕ 36-ї авіадивізії протии-повітряної оборони (ППО). З грудня 1942 по березень 1943 року – заступник командира АЕ 50-го винищувального авіаполку (ВАП). З березня 1943 року – командир АЕ 50-го ВАП 315-ї винищувальної авіаційної дивізії (ВАД) 15-ї повітряної армії (ПА).
Майор Федор Гамалій закінчив війну штурманом 171-го ВАП 315-ї ВАД. Після війни продовжував службу в армії. Його заслуги відзначені орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями.
Знайшлося місце для згадок про Федора Гамалія в книзі письменника-мемуариста Григорія Аврамовича Чечельницького «Льотчики на війні». А генерал-майор авіації, Герой Радянського Союзу Іван Олексійович Вишняков (15.06.1917 – 2.08.1992) (командир АЕ 171-го ВАП 315-ї ВАД) у книзі «На крутих віражах» неодноразово згадує про бойові подвиги Федора Гамалія, зокрема так:
«…Наші льотчики не тільки вчилися, але й виконували бойові завдання. Зокрема, вони літали на повітряну розвідку, забезпечували командування даними про зосередження німецько-фашистських військ на південь від Орла, базування ворожої авіації на орловському напрямку, про оборонні споруди і угрупованню військ противника проти з’єднань і частин Брянського фронту. Винищувачі систематично супроводжували до цілі та назад штурмовиків і бомбардувальників, вилітали також на прикриття своїх наземних військ. Були випадки, коли льотчики, які виконали навчально-тренувальні польоти, отримували в повітрі команду та йшли на бойове завдання. Так, лейтенант Ф. М. Гамалій зі своїм веденим виконував в районі нашого базування звичайне польотне завдання. У цей час повідомили, що лінію фронту перелетів ворожий розвідник і наближається до аеродрому. Лейтенанту Гамалію наказали перехопити його. Пара «яструбків» розгорнулася на 90 градусів і пішла по заданому маршруту. «Хеншель» був атакований і збитий …».
«… Через кілька днів з’єднання отримало наказ командувача 15-ї повітряної армії провести наліт на інший ворожий аеродром. Цей удар був нанесений 12 травня трьома групами літаків Ла-5 50-го полку (ведучі лейтенант Ф. М. Гамалій, старші лейтенанти І. М. Ігнатьєв і М. П. Назаров). Екіпажі скинули бомби, потім відкрили гарматний вогонь …».
«… У передбаченні наступальних операцій велика увага приділялася повітряній розвідці, яка велася на глибину 120-160 кілометрів від лінії фронту до кордону Себеж, Опочка, Новоржев, Чихачева і далі. Про її результати нас інформували регулярно. Відмінно виконували завдання командування льотчики-винищувачі 50-го полку капітани Ф. М. Гамалій, І. М. Ігнатьєв, П. В. Кравцов, П. Г. Говорухін, І. В. Мавренкін, І. І. Васенін, старші лейтенанти Н. А. Назаров, Г. М. Новокрещенов, Л. Я. Корнаков і інші. Так, наприклад, 13 січня капітан Гамалій виявив перекидання 58-ї піхотної дивізії противника від Новосокольники в Пустошка (номер з’єднання було встановлено пізніше іншими видами розвідки), що мало велике значення для командування фронту. Незважаючи на важкі метеорологічні умови, екіпажі-розвідники успішно справлялися з візуальною та фотографічною розвідкою (плановою та перспективною, з малих висот) …).
Заслуговує на увагу нагородний лист від 8 лютого 1944 року командира 50-го ВАП підполковника Олексія Михайловича Винокурова щодо присвоєння Федору Миколайовичу Гамалію звання Герой Радянського Союзу, що зберігається в Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (фонд – 33, опис – 686043, одиниця зберігання – 80, № запису – 19628474), в якому. Наприклад, йдеться:
«… За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками, проявлені при цьому доблесть, мужність і героїзм і керівництво ескадрильєю капітан Гамалій Федор Миколайович достойний нагородження вищою нагородою – присвоєння звання «Герой Радянського Союзу».
До нагородного листа є позитивні висновки:
командира 315-ї ВАД полковника Віктора Яковича Литвинова;
Військової Ради 15-ї ПА (командувач армії генерал-лейтенант Микола Федорович Науменко);
Військової Ради 2-го Прибалтійського фронту (командувач генерал армії Маркіян Михайлович Попов, член Військової Ради генерал-лейтенант Микола Олександрович Булганін).
Однак, на нагородному листі відсутній висновок нагородної комісії Народного Комісаріату Оборони.
За цим нагородним листом і висновками, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1944 року Федор Миколайович Гамалій нагороджений орденом Леніна.
Чому так сталося – можна тільки припускати.
Адже відомо, що:
«14 січня 1944 року війська Ленінградського та Волховського фронтів почали Ленінградської-Новгородську наступальну операцію. 2-й Прибалтійський фронт на початку операції виконував відволікаючу функцію, не даючи перекинути противнику війська на напрямок основного удару, активно діючи з’єднаннями лише 1-ї ударної армії. Надалі, коли сусіди стали розвивати успіх, війська, ввірені Маркіяну Михайловичу Попову, активно брали участь у наступі. Однак їм не вдалося вчасно виявити відхід 16-ї німецької армії та перешкодити йому. До 1 березня війська фронту за наказом Ставки перейшли до оборони. З’єднання 2-го Прибалтійського фронту готувалися до нових боїв.
20 квітня 1944 року постановою Державного Комітету Оборони (ДКО) від 20 квітня 1944 року № ГКО-5689сс Маркіян Михайлович Попов був знятий з посади командувача 2-м Прибалтійським фронтом і понижений у званні з генерала армії до генерал-полковника з формулюванням «що не справився з командуванням фронту». На думку історика Олега Сергійовича Смислова, автора біографії Маркіяна Попова, головними причинами такого суворого і несправедливого покарання стали конфлікти Маркіяна Михайловича з 1-м заступником начальника Генерального штабу Олексієм Інокентійовичем Антоновим і членом військового Ради 2-го Прибалтійського фронту Миколою Олександровичем Булганіним, а не невдалі дії фронту.
23 квітня того ж року Маркіян Попов був переведений на посаду начальника штабу Ленінградського і 2-го Прибалтійського фронтів.
Після війни він командував військами Львівського (1945-1946) і Таврійського (1946-1954) військових округів.
У 1953 році Маркіяну Попову було вдруге присвоєно військове звання генерал армії (3.08.1953)».
Указом від 19 серпня 1944 року «За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками, видатні успіхи по підготовці та удосконаленню авіаційних технічних кадрів і забезпечення діючої армії авіаційним озброєнням» орденом Леніна, крім капітана Федора Гамалія, нагороджені:
капітан Микола Тимофійович Анчушкін (1912 р. н., командир АЕ 707-го нічного ближньо-бомбардувального авіаполку 313-ї Бежицької НББАД 15-ї ПА, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 2-м Прибалтійським фронтом генерал армії Маркіян Попов);
старший лейтенант Іван Іванович Васенін (1923 р. н., заступник АЕ 50-го ВАП 15- ПА, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 2-м Прибалтійським фронтом генерал армії Маркіян Попов);
лейтенант Павло Гаврилович Говорухін (1921 р. н., командир ланки 50-го ВАП 15-ї ПА, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 2-м Прибалтійським фронтом генерал армії Маркіян Попов);
гвардії старший лейтенант Михайло Іванович Гуторов (1919 р. н., заступник командира АЕ 44-го Гвардійського Донського бомбардувального авіаполку, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 1-м Білоруським фронтом генерал армії Костянтин Костянтинович Рокосовський);
гвардії капітан Олексій Якович Зеркаль (українець, народився в Україні 15 грудня 1912 року, командир АЕ 60-го Гвардійського нічного бомбардувального авіаційного Сталінградського полку, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 4-м Українським фронтом генерал армії Федор Іванович Толбухін);
гвардії майор Тимофій Гордійович Лобок (українець, народився 23 лютого1919 року в селі Костобобров Семенівського району Чернігівської області, командир АЕ 85-го ВАП, 6-ї Гвардійської винищувальної авіаційної Донської дивізії, 8-ї ПА, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 4-м Українським фронтом генерал армії Федор Толбухін);
полковник Дмитро Тихонович Нікішин (1910 р. н., начальник Управління бомбардувальної авіації Головного управління бойової підготовки фронтової авіації ВПС Червоної Армії, представлявся до ордена Леніна);
генерал-лейтенант інженерно-авіаційної служби Вадим Іванович Орєхов (1902 р. н., начальник Управління кадрів ВПС Червоної Армії);
капітан Андрій Фролович Рубан (українець, народився 5 листопада 1914 року в місті Миргороді Полтавської області, штурман 990-го нічного ближньо-бомбардувального авіаційного полку 313-ї Бежицької НББАД 15-ї ПА, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 2-м Прибалтійським фронтом генерал армії Маркіян Попов);
молодший лейтенант Микола Петрович Турновський (українець, народився в 1922 році в місті Ворошиловграді (зараз Луганськ – прим. авт.), штурман екіпажу 707-го нічного ближньо-бомбардувального авіаполку 313-ї Бежицької НББАД 15-ї ПА, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 2-м Прибалтійським фронтом генерал армії Маркіян Попов);
лейтенант Олексій Михайлович Шанигін (1916 р.н., штурман ланки 707-го нічного ближньо-бомбардувального авіаполку 313-ї Бежицької НББАД 15-ї ПА, представлявся до звання Героя, висновок підписував командувач 2-м Прибалтійським фронтом генерал армії Маркіян Попов).
Весь цей аналіз дає можливість зробити відповідь на запитання: «Чому Федор Гамалій не став Героєм офіційно?»
Олексій ОРЄХОВИЧ