Сиплються, сиплються сльози-зерняточка
на скам’янілі голодні лани.
Дивиться-мліє згорьована матінка,
як відлітають у вічність сини…
Голодом, холодом, тюрмами, стратами
ви нас топтали – і нині прийшли
люто знущатись над нами, крилатими, –
щоб лише дрони літати могли.
Сіється, сіється сніг над могилами.
Скільки вас, рідні, лежить під хрестом!
Свічка тоненька у мареві білому
ніні заплаче за кожним вікном…
Тетяна ШЕВЧЕНКО
25.11.23