День народження родини

Коли народжується дитина, на небі загоряється зірочка. Вересневої пори над Черешеньками з’явилось яскраве сузір’я: народилася нова родина.

Народилася, простягла рученята у Всесвіт: «Я тут, подивіться на мене, почуйте мене! Прийміть і зігрійте мене всеосяжною і всепоглинаючою любов’ю!»

Родина… Для восьми дітлахів вона стала прихистком від життєвих буревіїв, отим затишним гніздечком, де завжди зігріють теплі руки-крила двох матусь-виховательок.

Ще вчора ці дівчатка й хлопчики з острахом і здивуванням переступили поріг нової, незнайомої оселі, а сьогодні то тут, то там летить, виривається з грудей: «Мамо! Мамо!»… І оживають стіни старого гуртожитку, і сміється сонечко, посилаючи у вікна пустотливих зайчиків, і наповнюються душі мам-виховательок надією: «Все вийде, вони повірили нам!»

…Кленовими позолоченими листочками пролітають дні, відмічаючи у дитячій долі перші досягнення та перемоги. Маленька Яночка вже навчилась самостійно користуватись столовими приборами, у першокласника Володьки сміються з клітинок зошита перші симпатичні одинички, а щебетуха Наталочка вперше взяла до рук бандуру.

Кожному із восьми дітлахів вересень приніс щось нове: нові враження і знайомство з новим життям, незнаними його барвами, а головне, вересень приніс здійснення дитячих потаємних мрій. Затишна кухня, де пахне домашніми пиріжками, і де всі разом збираєтеся за чашкою духмяного чаю. Окрема спальна кімната, той куточок, де ти – господар, де на тебе чекає улюблена іграшка і тепле ліжко, добра казка перед сном і ранок, зігрітий світлом очей мами-виховательки.

Поселилися дитячі мрії у невеликому старому гуртожитку і став по-новому жити дім для нової родини. А коли до дитячих мрій приєдналися мрії дорослих, почалися дива. І вже це не гуртожиток №5, а затишна домівка, де «все не так, як в усіх»

І хоча сьогодні, скажете ви, складно знайти добрих чарівників, та все ж вони є серед нас. Чарівники, які творять дива не за допомогою чарівної палички, а з веління своєї великої, світлої душі, душі, яка не зачерствіла на колючих вітрах життя, під палючими вогняними язиками страшної байдужості, душі, загубити яку не під силу сірій машині буденності.

Велич душі людської пізнали ми і наші діти ще торік, коли разом з білокрилим голубом Миру завітала до нашої шкільної родини Тетяна Данилівна Синякова зі своїми друзями. Рік знайомства, а здається, що знаємо ми її дуже давно, і стали ці люди для всіх нас своїми, рідними. І переросло це знайомство у щиру, справжню дружбу, не у жалість і співчуття до нещасних, обділених долею дітей, ні, у справжню дружбу, коли і радощі, і печалі – навпіл,  коли маленька дитяча мрія проростає у серцях дорослих всепоглинаючою і нестримною ідеєю створити, ощасливити, підняти над буденністю.

З доброго, щирого друга стала Тетяна Данилівна хрещеною мамою для дівчаток-красунь з минулоріч створеної групи-родини.

Минув рік. Знову – золоточубий  вересень, знову, як і рік тому, летять у небо голуби Миру, і знову шкільна сім’я чекає дорогих гостей: хто – добрих  друзів, хто – хрещену маму.

Чекає на гостей і новостворена група-родина, в глибині душі сподіваючись, що саме цього тихого осіннього дня подарує небо і їм хрещених маму і тата.

Сьогодні День народження їхньої маленької родини. Вони так довго чекали на нього, так готувалися: і святкову програму підготували, і подарунки для гостей власноруч виготовили, а як гарно прикрасили свою домівку. То нічого, що в коридорах ще немає килимового покриття, а у залі немає дивана, куди б запросили сісти гостей, зате які гарні на вікнах штори, від них захоплює подих, а ще донедавна дітлахи і мріяти про таку красу не наважувались. Отож, дива є. До Дня народження родини з легкої руки Тетяни Данилівни з’явились перші чарівники – Віктор Михайлович і його донька Аліна. Дякуючи їм причепурилися вікна у просторій залі, ховаючи у ошатне вбрання всюдисущі сонячні промінці. Краса на вікнах, веселі різнобарвні кульки – і можна чекати на гостей.

А який День народження без великого святкового торту? І торт є! Запишався солодкий красень серед фруктів та цукерок на столі. А які диво-свічки приготували мами-виховательки!… І мовила з болем найстарша Маринка: «У мене ніколи не було такого Дня народження… і, мабуть, вже й не буде.»

День народження… Чи був він ще у кого з них, нехай не такий багатий, але такий щирий? Чи дарували їм таке свято просто так, тому що люблять, а не для годиться? Чи дарував хто такий чудовий двоповерховий торт? Отож, виявляється добрі чарівники є і на Коропському хлібзаводі. І подарунок цей – ще одне диво.

Хвилюються іменинники, виглядають гостей. Вистукують дитячі серця, оченята шукають того, кого спішитимеш взяти за руку, повести до своєї домівки на гостину.

Слова вітань, море подарунків, і радість, радість в очах, в посмішці, радість заповнила вмить кожен куточок цієї оселі, заполонила кожну клітинку душі.

Неначе в казці, на очах у дітей ще затишнішою робилася їхня домівка. Вбралася підлога у красиві килими, і радіють діти – це від Тетяни Данилівни, а ось уже сміється красень-диван («… швидше б на ньому примоститися, – це Михайло Олексійович Півень подарував, – от би на нього бути схожим»,  -думає Сергійко)

А скільки новенького одягу подарувала Юлія Генадіївна Ізергіна («… ще й друзям моїм буде радість…» – це вже мріє маленька Оленка).

«От би пробігти по новим доріжкам», – поглядає Юля на сестричку Наталочку,  – це Віктор Вікторович Ткаченко та Тетяна Андріївна Літошко подарували. «І засоби гігієни від них, а скільки цікавих книг», – додає розумниця Наталочка.

А он і пилосос – все як у гарних господарів. Хазяйновиті хлопці Вова та Владик вже крутяться біля пральної машинки, подарованої Петром Михайловичем Муцьким. Хлопці вже і місце для подарунка придивились, у обладнаній Михайлом Олексійовичем та Тетяною Данилівною ванній кімнаті: виблискують новенькі унітази та умивальники, а яка душова кабіна – радіють діти, бо це все вперше.

Подарунки, подарунки, подарунки… Їх підносять і підносять друзі Тетяни Данилівни. Весела, добра Катя несе набір каструль та посуду для кухні, Божена і Наташа – картини, обновки. А он чоловіки заносять меблевий гарнітур для зали… радощам немає меж.

«Ми будемо мультфільми дивитись і в комп’ютерні ігри грати, – вже планує Владик, – нам дядя Коля (Микола Миколайович Параскун) комп’ютер подарував». За подаровану Миколою Миколайовичем оргтехніку вдячні не тільки малята з групи-родини, завдяки йому з’явилась ще й нова акустична система в школі. Іменинниками сьогодні побули і великі, і малі.

Зала наповнюється дитячими голосами, лине пісня, милує око запальний танок, а вірші у виконанні малечі, написані вихователькою, тривожать до сліз душі дорослих.

Час до святкового столу! Горять свічки, загадуються бажання, разом з гостями співає маленька родина: «… прилетит друг- волшебник в голубом вертолете…», співає і посміхається до своїх друзів-чарівників, до своїх хрещених.

Чарівники… Ні, це добрі янголи-охоронці, які щасливі від того, що принесли стільки добра у цю маленьку родину, у це сузір’я зірочок, яке засвітилося цього осіннього дня ще яскравіше, бо їм подарували надію в те, що вони не одні у великому Всесвіті.

Людмила СУПРУН