Українська історія має різні сторінки, в яких записано все: і життя окремої людини, і життя цілої країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Таким кольором вписана дата 13 листопада 2013 р. – роковини трагічної сторінки історії нашого народу. 305 років тому відбулися фатальні події знищення Батурина столиці славних гетьманів України Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи російськими військами під командуванням Олександра Меншикова.
Часи гетьманування Івана Мазепи були, з політичного боку, дуже складні. Московська держава робила неухильний наступ на автономні права України та її устрій. Злиденним було і становище простого українського люду. Рядові козаки тисячами гинули далеко від рідної землі у військових походах, на будівництві каналів, зведенні фортець. Величезний податок, що часто перевищував господарські можливості, ліг на плечі українців. Україна опинилась між двома проваллями. Тож невипадково гетьман Іван Мазепа під час Північної війни (1700 – 1721 рр.), як обережний і далекоглядний політик укладає шведсько-український союз з відомим на той час у Європі королем Карлом XII. Цей союз був укладений на основі ряду статей, в яких зазначалось, що Україна має бути вільною державою.
24 жовтня (4 листопада) 1708 р. гетьман робить найважливіший крок у своєму житті залишає Батурин і їде на зустріч з Карлом ХІІ. За такий прояв до самостійності, Петро I видав універсал до українського народу, де проголосив гетьмана зрадником і звинуватив у тому, що він нібито хоче віддати Україну в польську неволю та силоміць нав’язати українцям католицьку віру. 30 жовтня (10 листопада) царські поплічники
Олександр Меншиков і Дмитро Голіцин отримують наказ від московського правителя за будь – яких обставин захопити стратегічно важливий об’єкт – Батурин (у столиці знаходилась артилерія, запаси продовольства, пороху та фуражу). Кілька разів вояки атакують місто, але штурм не мав успіху. Оборонці які захищали Батурин, відзначилися мужністю та непохитністю. Вони два дні відважно тримали оборону фортеці, і якби не підступна зрада наказного прилуцького полковника Івана Носа, то доля гетьманської столиці була б вирішена по – іншому. Російські вояки вдерлися до міста 2 (13) листопада та зненацька застали захисників і жителів, які там перебували. За лічені години славетний Батурин, квітучий, по-європейськи вишуканий, відповідно до царського наказу обернувся на пустку. Всіх його захисників і мирне населення, включно з жінками й дітьми, було знищено. Вбитих прибивали цвяхами до дощок і викидали у води Сейму, щоб «вони подали вістку іншим про погибель Батурина».
Це був кривавий злочин проти українського народу. За даними істориків у листопадову ніч тут загинуло від 11 до 15 тисяч людей. Жорстока різня вжахнула навіть Європу, про неї писали майже всі західноєвропейські часописи початку XVIII ст. Заголовками на зразок «Уся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель» рясніли сторінки провідних газет Франції «Paris Gazette», «Lettres Historique» та інших часописів.
Гетьманську столицю було зруйновано, перетворено на згарище та попелище. Далі були століття забуття та заперечення цих трагічних сторінок минулого нашого народу. Нарешті настав час, коли Батурин є символом державності та суверенітету української нації. І кожного року 13 листопада, в День пам’яті Батурина, збираються люди, не байдужі до своєї історії, своєї правди, щоб ушанувати тих борців за свободу та незалежність, котрі полягли в далекому 1708 р.
В День пам’яті Батурина 13 листопада 2013 року запрошуємо всіх кого турбує минуле нашої держави, відвідати заходи, які відбудуться на території Цитаделі Батуринської фортеці.
Наталія ЦАПКО, науковий співробітник відділу «Цитадель» НІКЗ «Гетьманська столиця»