Події останніх місяців, що відбуваються в Україні, змушують кожного свідомого громадянина країни задуматися над тим, у якому громадянському суспільстві він знаходиться.
Як відомо, громадянське суспільство – це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об’єднання, асоціації) та різні об’єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.
Теорія та практичний стан громадянського суспільства нашої державизмушує переглянути свої погляди та зробити висновки.
Ще рік тому моє ставлення до одного із структурних елементів громадянського суспільства – Комуністичної партії України було 50/50, враховуючи те, що протягом всього пострадянського періоду ця політична сила мала підтримку серед ветеранського прошарку населення та вважав, що ця партія, як носій комуністичної ідеології, з часом повільно зійде з політичної арени, в тому числі і завдяки відсутності притоку молоді до її лав.
Тепер можу сказати, що дуже помилявся. Одна з причин, завдячуючи якій в Україні ситуація зараз дуже напружена, є існування Комуністичної партії. Коли створювався Радянський Союз і Комуністична партія Радянського Союзу, комуністична ідеологія та соціалістичний устрій були експериментальною державницькою політикою, новою і в деяких ситуаціях прогресивною. Але сама історія розвитку суспільства довела, що ця ідеологія неспроможна, недієва та взагалі – тупиковий шлях розвитку людства. Тому зараз всі, хто має здоровий глузд, розуміють, що підтримка комуністичної ідеї та повернення в «Радянський Союз» розуміють – це архаїка, шлях назад.
Час та історію повернути назад неможливо. Невипадково антиукраїнські мітинги проходять під прапорами Російської Федерації та Радянського Союзу. Російська Федерація зараз – це у якійсь мірі повернення до «Радянського Союзу» в його гіршому вигляді. Так чи інакше в Криму і на Сході України серед сепаратистів використовується символіка Радянського Союзу. Важко зрозуміти такі дії цієї держави, адже саме вона ініціювала розпад СРСР.
В цей скрутний час для утвердження української державності Комуністична партія України продемонструвала свою антиукраїнську, антипатріотичну, антидержавницьку політику. Тому, на мою думку, настав час, коли діяльність цієї партії необхідно заборонити законом раз і назавжди. Це головне завдання не тільки Президента, Уряду, Верховної Ради, а й всіх партій, громадських організацій, в тому числі і земляцьких. Тим більше, що Службою безпеки України зібрані докази участі КПУ в протиправній діяльності, в тому числі в сепаратизмі на Сході (http://sled.net.ua/node/14875).
Моє особисте відношення до людей, в тому числі й до тих, які відстоюють свої прямо протилежні погляди, дуже толерантне. Дії тих чи інших структурних елементів громадянського суспільства – політичних партій так чи інакше мають бути спрямовані на розбудову держави. Але коли будь-яка партія чи партії підтримують сепаратистів, бойовиків і всіх тих, хто робить все, щоб розколоти та знищити державу – вони повинні бути поза законом, так, як, до речі, це робиться у всьому цивілізованому світі.
Для того, щоб бути чесним, в першу чергу перед собою, хочу сказати, що з 1977 по 1991 рр. особисто, як і мільйони інших громадян Радянського Союзу, був рядовим членом Комуністичної партії Радянського Союзу. Старші люди добре пам’ятають, що в ті часи, для того, щоб достягти чогось в житті, треба було бути членом партії. Адже роль Комуністичної партії Радянського Союзу була законодавчо закріплена в Конституції, де було записано, що КПРС – є «керівною і направляючою силою».
В цьому відношенні, як мені здається, дуже гарним прикладом слугує Польща. З 1987 по 1991 рік мені пощастило навчатися у Варшаві. Всі зміни, які відбувалися, проходили на моїх очах.
У 1989 році в Польщі був прийнятий закон, згідно з яким всі члени ПОРП, які займали будь-які партійні посади, за які їм платили заробітну платню, протягом 5-ти років не допускалися ні до яких державницьких посад, в тому числі судді, прокурори, чиновники будь-якого рівня та ін. Не дозволено було приймати участь у будь-якій політичній діяльності, а також займатися будь-якою комерційною діяльністю. Пам’ятаю, як деяка категорія польського суспільства була обурена подібним рішенням, це був шок. Моєму подиву також не було меж і жодного зрозуміння цього рішення. Польща на той час була значно бідніша, ніж Україна і життя громадян виглядало набагато складнішим, ніж для простих жителів України.
Яке ж було моє здивування, коли побачив позитивні зміни буквально за декілька місяців. І поляків, і мене від несприйняття спочатку цього складного рішення відносно ПОРП, перейшли до підтримки та розуміння. І зараз хочеться поставити запитання: де Польща, а де ми?
Після 1991 року мені довелося неодноразово бувати у Польщі. І кожного разу, коли приїжджаю, бачу зміни на краще. І завжди згадую це мудре рішення Польського Сейму. Тому для мене зараз в цьому питанні приклад Польщі є дуже повчальним. Переконаний, що треба приймати рішення сміливе, нехай і болюче для декого, але задля процвітання України, як незалежної держави, воно зараз конче необхідне. Крім того, треба також врахувати ще й інші партії, що були при владі, з якими співпрацювала КПУ. Неможливо йти вперед з постійно повернутою головою назад. Радянське минуле та радянський менталітет – це якраз те, що зараз нам заважає рухатися вперед. Ми не зможемо досягти успіхів без того, щоб відмовитись від комуністичного мислення та від тих керівників, які прикриваючись політичною фразеологією, мислять і приймають рішення завдяки своєму комуністично-радянському менталітету. Якщо не буде політичної волі і деякі політики-чиновники не підуть самостійно, молодь знесе і політиків, і чиновників, і це буде для них значно гірше.
Сергій КОВТУН, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, учасник бойових дій, полковник запасу
Позиція чітка та зрозуміла тим українцям, які відстоюють незалежність і цілісність України, а таких більшість. Молодці чернігівці! Погано тільки те, що в 1991 році така думка не була врахована. А як справи в інших земляцтвах? Вони ж теж повинні брати участь у формуванні громадянського суспільства. Чи там у керівництві переважають колишні партійні функціонери, як зараз в сусідній РФ, що розв’язала війну проти України? Нам, молодим, дуже імпонує позиція чернігівців!