Історія радить сільським громадам

Щоб зорієнтуватися тій чи іншій сільській громаді як діяти в сучасному непростому житті, варто заглянути в свою історію.

Прикладом може бути Змітнівська сільська рада – адміністративно-територіальна одиниця і орган місцевого самоврядування в Сосницькому районі Чернігівської області.

Змітнівська сільська рада утворена у 1918 році. Сільській раді підпорядковані села Змітнів, Купчичі, Прогони.

Адміністративний центр – село Змітнів. Розташоване на Десні. Через село проходить автодорога Чернігів-Короп. Відстань від райцентру 20 км.

Назва Змітнів, як свідчить легенда, походить від дієслова змітати. Під час монголо-татарської навали в 1239 році городище, яке тоді мало назву Неятин, що розташовувалось нижче від сучасного поселення, було буквально зметене, стерте з лиця землі. Жителі, які встигли заховатися у прибережних лозах, створили на високих кручах нове село Зметене.

Офіційно вперше село згадується в грамоті Івана Грозного 1552 року, коли мешканці Змітнева займалися лісовим бджолярством.

Село Змітнів у ХП-ХІV століттях належало до Сосницького удільного князівства, яке входило до складу Чернігівського князівства. У 50-х роках XIV століття територія Змітнева підпала під владу Литви, 1503 року – Росії, з 1618 року Польщі. Після «воз’єднання» України з Росією в 1654 році територія Змітніва увійшла до складу Російської держави.

На місці давньої дерев’яної Троїцької церкви у 1904 році побудовано нову.

У XIX столітті село стало останнім притулком контр-адмірала Володимира Григоровича Ушинського. Адмірал був дядьком відомого педагога Костянтина Дмитровича Ушинського.

Адмірала поховано на цвинтарі біля Троїцької церкви. Його мундир вдова передала на зберігання до церкви. На жаль, під час масового руйнування церков у 20-ті роки минулого століття було знищено всі святині, а з ними невідомо куди подівся і мундир.

Приміщення церкви пристосували під Будинок культури, який функціонує і понині.

Маєток Ушинського було відписано вдовою Амілією Федорівною для заснування сирітського притулку для дівчаток дворянського походження. В 1914 році будинок розібрали і перевезли в Сосницю для відкриття Сосницької чоловічої гімназії. У селі, як спогад про поміщика Ушинського, залишилась назва вулиці Загуменнє (говорять, що там були панські гумна – клуні з токами).

У 1898 році в селі побудована дерев’яна чотирикласна земська школа, яка на початку XX століття налічувала 78 учнів і одного вчителя. В цьому приміщенні до наших часів розташовувалася загальноосвітня школа І – II ступенів. Для оздоровлення дітей з району щороку діяв піонерський табір. Лише в 2001 році навчання в школі розпочалися у новому реконструйованому приміщенні дитячого садка.

Функціонували колгоспи «1 Травня», імені Політеххшколи, імені Постишева, імені Чапаєва, імені Будьонного, «Родіна» та ТОВ «Нива».

Жертвами Голодомору стали 14 осіб.

Чорною стрічкою вплетено в історію села період Другої світової війни. 348 жителів Змітніва боролись проти нацистів. 195 з них нагороджені орденами та медалями, 250- загинули. За період окупації села, з 9 вересня 1941 року по 11 вересня 1943 року, нацисти знищили всі колгоспні будови та 113 будинків мешканців села.

На честь воїнів-визволителів споруджено пам’ятник, установлено меморіальні плити з іменами воїнів-односельчан, які полягли на фронтах війни.

Село має цікаве природне розташування. Під час весняної повені вода підступає до Змітніва з трьох боків, створюючи своєрідний півострів. Все село потопає в зелені.

Багате природою і славними людьми село дало можливість Юлії Іполитівні Солнцевій та знімальній групі за сценарієм Олександра Петровича Довженка зняти фільм «Зачарована Десна» в 1964 році. Зйомки проходили безпосередньо на околицях села, масові сцени – за участю його жителів.

Природа щедро наділила Змітнів рибою, грибами, ягодами. Ще з древніх часів село славилось рибними промислами, полюванням на бобрів, видр. Широкого розповсюдження набуло бджільництво, бондарство, ткацтво, лозоплетіння.

Літопис 1078 року говорить, що село Неятин було християнським поселенням.

У 1866 році у Змітніві було 139 дворів, 1018 жителів. У 1897 році було 246 дворів, 1716 жителів, працювала земська школа. У 1988 році було 925 жителів, на 1 січня 2000 року – 707, 2005 – 623, 2007 – 554. На сьогодні кількість населення села 660 осіб, 165 покинутих хат.

У селі нині діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, лікарська амбулаторія, землі обробляють фермерські господарства «Деметра-Агро» та «Мостиське», а також ТОВ «Біотех», загальне керівництво яким здійснює доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААНУ Анатолій Вікторович Бикін.

Біля села виявлено городище періоду Київської Русі.

З тих, хто народився в селі та проживає в Україні більше 1300 осіб. У Києві проживає більше півсотні змітнівчан, але до складу столичного Чернігівського земляцтва входить тільки троє: Володимир Антонович Пулім – кандидат економічних наук, тривалий час працював в Інституті аграрної економіки НААНУ, Валентина Володимирівна Артюх (до одруження – Дубина) – медичний працівник, Василь Петрович Лавріненко – кандидат медичних наук. Всі згадані змітнівчани відзначаються громадською активністю та вносять свій вклад у діяльність земляцтва.

Щоб зберегти школу в Змітніві від закриття, в якій залишилося лише 24 учні, поточного року через Інтернет у Змітнів запросили батьків з дітьми. Відгукнулося загалом 5 родин. Разом вони привезли в село 24 дитини, а тому 1 вересня 2016 року до школи прийшло 35 учнів замість 25 необхідних для продовження її фінансування.

Однак, зупинятися на цьому в селі не збираються, адже загроза закриття школи не зникла: від помічника-консультанта одного з народних депутатів України від Чернігівщини до села вже надійшло попередження – депутати готують чергові зміни, планують збільшити кількість учнів у школі, що фінансується з державного бюджету у двічі, тобто до 50. А змітнівчани добре розуміють: буде школа – буде село.

11 жовтня 2014 року в Змітніві була освячена новозбудована церква Тихвінської ікони Божої Матері, яку побудував наш новгород-сіверсько-сосницький земляк – відомий вчений у галузі кримінально-правових наук, юрист-правозахисник із Харкова Володимир  Михайлович Трохименко – кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого», заслужений юрист України. Поява церкви у селі – це ознака того, що воно буде жити.

Село Купчичі розташоване над долиною річки Десна, по правий її бік. Засноване в 1668 році. Однак, село існувало вже за часів Литовського князівства. Про це свідчить суфікс «і», який литовці припасовували до багатьох поселень. Хоч за мовними ознаками слово «Купчичіі та «купець» близькі, але Юрій Степанович Виноградський вважає, що назва пішла від слова «купки», бо розташоване на буграх, «купках».

12 вересня1943 року нацистські окупанти спалили повністю село, загинуло 46 жителів.

В селі діють клуб, бібліотека, фельдшерський пункт.

Останні роки кількість мешканців села різко скорочується: на 1 січня 2000 року – 242 особи, 2005 – 211, 2007 – 189. На сьогодні в Купчичах 160 жителів.

З тих, хто народився в селі та проживає в Україні більше 400 осіб. Серед киян близько двох десятків вихідців з села Купчичі, але жодного представника в земляцтві.

Село Прогони розташоване на північний схід від Сосниці на лівому березі річки Убідь, в доброму лісі, де була дорога для прогону рогатої худоби. Від того й назва.

З початку нового тисячоліття села дійшло майже до повного вимирання: на 1 січня 2000 року – 26 осіб, на 1 січня 2005 – 14, на 1 січня 2007 – 11. На сьогодні з корінних жителів у селі залишилося 4 особи та пусті хати. Однак, нещодавно столичний бізнесмен Віктор Михайлов викупив вісім хатин. У його планах заселити поселення та створити на його території фермерське господарство.

У Прогонах вже розводять поросят і овець. На сезон заготівлі сіна на роботу до села з’їжджаються робітники з Києва.

Планується, що кияни, які працюватимуть на фермі, разом із своїми сім’ями переїдуть до Прогонів. Тож є надія, що вже найближчим часом поселення стане справжнім селом.

З тих, хто народився в селі та проживає в Україні близько 100 осіб. Серед киян близько більше десятка вихідців з Прогонів, але жодного представника в земляцтві.

Незважаючи на не чисельне представництво змітнівчан у земляцтві, Змітнівській сільській громаді земляцтвом неодноразово надавалася різноманітна допомога: від благодійної до вирішення питання щодо припинення руйнації села Змітнів водами Десни.

10 вересня поточного року Сосниччина вкотре буде святкувати День Сосниці. Сценарій святкових заходів передбачається зовсім відмінним від попепередніх років. Сільські громади району також збираються розділити радість сосничан. Є надія, що й про історію своїх сіл та тих, хто її творив і примножував впродовж століть не забудуть сільчани, щоб сучасники ще уважніше турбувалися про свою малу батьківщину.

Олексій ОРЄХОВИЧ