Люблю бувати у сільській хатині свого талановитого земляка Дмитра Андрійовича Головка. Народився він у селі Піски Бобровицького району, але вже багато років підряд господарює в сусідніх Мочалищах. З дружиною Валентиною Андріївною облаштували собі затишний куточок, де час від часу відпочивають від міської суєти. Вона вирощує квіти, а він, у вільний від господарських клопотів час, творить. І тому, мабуть, тут постійно така натхненна, щира, незвичайна атмосфера.
Місцеві жителі з повагою ставляться до поета, бо ж і сам Дмитро Андрійович шанує людей, село.
Про це частенько й пише:
«Рідне село колись перетинала річечка з милою назвою Щолощина. Стою на її височенькому березі й любуюся людськими городами, що прикрашають висохле річище. Межі земних клопотів нагадують мені меридіани, паралелі на кольоровій карті… А може, тут справді центр землі?»
«Вранці на подвір’ї – радість. Тиха й не криклива: у весняних гілочках яблунь, аличі, слив, що зняли вище гаража свої ніжні кучерики. Блідозелені рамена розлогого ясеня ловлять ранкові промінчики й задоволено веселяться. Стою неподалік і ніби чую, як тендітні галузки дерева хочуть покластися мені на плечі. Коли це їм таки вдається, – усміх не покидає ранкового квіту…
Та раптом моя веселість уривається – це по дорозі прошкандибала Оля Бурячка. Таких, як вона – ото й тільки села, якому залишається, либонь, оця зелена надія.”
Красиво, чи не так?!
У минулі вихідні теж дорогою заїхали з чоловіком до Головків. На подвір’ї – в дощовому неспокої хазяйнує осінь. Вона тільки вступила у свої права. Ще не зірвано виноград, чекають повного дозрівання пізнього сорту червонобокі яблучка, з чорнобривцями охоче обмінюються цілунками айстри.
— Душа тут, забуває про все лихе, – каже господар, пригощаючи солодкими плодами з власного саду.
Важко не погодитися.
Дмитро Андрійович, як завжди, щедрий на розмови, веселий, оптимістичний, запальний. Роки ніби обминають чоловіка, та він і сам старається їм не піддаватися. Хоч незабаром вісімдесят.
Старість — вона не для поетів. Бо ж ще багато не надруковано, ще більше — не написано. Творчі плани невичерпні. Після осінніх етюдів — нових поезій наримує зима, далі заговорить новелами весна, згодом свій черговий роман напише літо…
Тетяна Череп-Пероганич