Історія Чернігівщини багата на імена видатних діячів, які уславили Україну. Серед них – брати Савченко-Більські, які народилися в шляхетній родині в селі Олишівка Чернігівського району. За даними відомого українського історика Володимира Кривошеї, ця родина походить від литовського шляхтича Сави Більського, який наприкінці XVI сторіччя прийшов до Запорозької Січі, а згодом – на Лівобережжя. Його син Григорій Савич Більський, як вважає вчений, був значним військовим товаришем Стародубського полку, а син Григорія та його онук – сотенними отаманами і тримали невелику маєтність у Шаповалівці на Борзнянщині. «Нащадки, – пише Володимир Кривошея, – фіксуються в середовищі щонайвище військових товаришів, дияконів, корнетів». Однак, як зауважує історик, лише Василю Омеляновичу Савченку-Більському (1821–1892), онуку військового товариша Ніжинського полку Федора Савченка-Більського, вдалося отримати чин генерал-лейтенанта.
Отже, з цього поважаного роду походять брати Василь, Михайло, Володимир Савченко-Більські. Їхній родинний маєток – село Олишівка Чернігівського району. Батька Олександра знали як талановитого іконописця. Художником-аматором став його син Василь, дружиною якого була Неоніла Іванівна Третьякова, родичка гетьманської родини Дорошенка. У них 23 листопада 1900 року народився син Олександр. Зростав він в Олишівці. У 1912 році батьки змушені були продати маєток і переїхати до Чернігова. Син Василя Олександровича та чотири його дочки навчались у гімназіях. Одночасно Олександр брав уроки у місцевого художника Миколи Борисовича Тарловського, який викладав малювання в реальному училищі. Другим значним вчителем Олександра Савченка-Більського став видатний художник Федір Григорійович Кричевський, коли юнак навчався у Київському художньому училищі. А в 1917 році молодий живописець дебютував на виставці Товариства чернігівських художників.
Опісля – мобілізація до армії Денікіна, важке поранення, евакуація з Криму до Туреччини, нужденне життя в Константинополі, де Олександр заробляв копійки малюванням портретів військових та пейзажними картинками. Згодом, в 1922 році, він перебрався до французького міста Марсель, звідки переїхав до Парижа. Доля заробітчанина Олександра Савченка-Більського значно змінилася, коли він увійшов до Паризької групи українських художників. До початку Другої світової війни Олександр Васильович брав участь у багатьох виставках молодих художників, представляв свої роботи у павільйоні «Україна» на Всесвітній виставці у Чикаго, створив портрети гетьманів, політичних діячів, намалював герби українських земель для закордонних видавництв. Під час війни оформлював декорації для театральних вистав, в тому числі–оперних. Олександр Васильович заявив про себе і як талановитий іконописець. Він розписав іконостас для української православної церкви св. Володимира в Парижі та міста Шалетт-сюр-Люен. Виконував відповідні замовлення і для католицьких храмів.
В 1983 році художник відвідав Чернігів. То був рік утворення обласного художнього музею, який нині носить ім’я Григорія Галагана. Митець подарував музею біля ста своїх робіт, які вперше демонструвались на його меморіальній виставці у 2003 році за участі дочки Олександра Васильовича Ірен Годійо.
Художник помер у 1991 році. Похований згідно заповіту на православному цвинтарі міста Шалетт-сюр-Люен.
Рідний дядько митця Володимир Олександрович Савченко-Більський обрав шлях військового. Він народився 14 червня 1867 року в Олишівці.У двадцять років заступив на військову службу до 112-го Уральського піхотного полку. Опісля закінчив піхотне юнкерське училище. Отримав воїнське звання поручика і переведений на службу до піхотного полку. Однак у 1902 році Володимир Савченко-Більський відряджений до Адміралтейства міста Петербурга. Там він отримав призначення на флот. Продовжив службу на Північному і Чорноморському флотах. Як капітан 2-го рангу командував Севастопольським флотським півекіпажем. Брав участь у Першій світовій війні. Влітку 1917 року його команда однією з перших підняла український національний прапор з портретом Тараса Шевченка, оркестр півекіпажу виконував український гімн. Володимир Олександрович брав активну участь у створенні морського куреня імені Сагайдачного на базі флотського півекіпажу та моряків українізованих кораблів. В його складі Савченко-Більський у листопаді 1917 року прибув до Києва.
Після утворення Української Центральної Ради організував і очолив Раду Української Чорноморської громади. А далі його послужний список отримав наступні обриси: директор департаменту Українського Морського міністерства у Києві, начальник канцелярії Морського міністерства, командувач Чорноморського флоту, начальник Військово-Морської управи, генерал-хорунжий флоту Української Народної Республіки.
Брав участь у складанні морського законодавства УНР («закон про переведення флоту на вільний найм», «закон про два броненосці» та «Тимчасовий закон про флот УНР»), головний ініціатор переведення флоту на вільний найм. За цей час їм був запропонований новий варіант морської тактики Українського Державного Флоту, в основу принципів якої увійшло суміщення елементів тактики сучасної позиційної війни та вже існуючої тактики військово-морського флоту.
На початку 1919 року УНР втратила свій флот та вихід до Чорного моря.Поразка визвольних змагань змусила Володимира Олександровича бути у складі інтернованих частин української армії до Польщі. Потім виїхав у Францію. Помер 21 вересня 1955 року у французькому місті Абодант. Після нього залишились спогади в українській військовій періодиці, статті, присвячені геополітиці та історії флоту, доцільності існування потужного військового і торговельного флоту в майбутній незалежній Україні.
Про Михайла Олександровича Савченка-Більського мало що відомо. Відсутня навіть інформація про його рік народження і смерті. В енциклопедіях пишуть, що він працював до революції повітовим агрономом Борзнянського повіту Чернігівської губернії. Як член Української партії соціалістів-революціонерів обіймав посаду генерального секретаря хліборобства в уряді Володимира Винниченка. Але, не погоджуючись з політикою уряду щодо оголошеного відмовлення від приватної власності на землю, Михайло Олександрович подав у відставку з цієї посади. Остання інформація про нього завершується 1918 роком, коли Михайло Савченко-Більський був членом Всеукраїнського Земського Союзу, який стояв в опозиції до уряду гетьмана Скоропадського.
Навіть така коротка і дещо поверхова інформація викликає бажання знати якомога більше про братів Савченко-Більських, які безперечно відіграли певну роль в історії України ХХ століття.
Краєзнавці Чернігівського району на останній своїй конференції в травні цього року порушили клопотання перед Олишівської селищною радою про увічнення пам’ятні славетних земляків.
Людмила СТУДЬОНОВА, бібліотекар відділу краєзнавства Чернігівської ОУНБ ім. В.Г.Короленка, член Національної спілки краєзнавців України