Мовчу про сум, бо хочеться кричати…
Сльозами цю печаль не сполоснуть.
Нескінчене в роботі й непочате, –
Творця назад уже не повернуть…
Та оживе минувшина для слави,
Бо «Я» твоє попереду зорить.
Вогонь свічок перейде у заграву,
Як сяйво духу, вічно не згорить.
Твоє життя – на карті мислень світу.
Від українських предківських широт
Всесильний ген доносить факел звіту
Про ті струмки, де починавсь народ.
Живи в словах нащадкам всім на диво,
Світи в глибінь розрухи й суєти.
Схилю в поклоні голову я сиву
Перед взірцем творця і доброти.
Твої думки у зернах проростали…
Чому так швидко з гурту вирвав час?
Чом рано серце битись перестало?
Нащо світильник розуму погас?
Ольга ШТЕПА
20.09.2018