Про московський сморід, переворот свідомості та Homo sovieticus на Чернігівщині

Північ Чернігівщини завжди була специфічною в усіх сенсах. На це впливало безліч факторів. Та один із вагомих чинників – безпосередня близькість до територій, якими досі керують психопати-диктатори. Значною мірою це сусідство і ця ментальна прикордонна сіверська специфічність проявлялися в ідеологічній манері «дивитися на світ».

Звісно, це дике узагальнення, що стосується певної, проте численної категорії населення. Йдеться переважно про тих людей, які ще власним носом чули сморід смерті Сталіна, що кілька десятиліть витав у повітрі гниючої бульбашкової імперії. Утім, стосується це і тих молодиків і молодичок, які були заражені підступним московським вірусом від старших віком Homo sovieticus. Знову ж таки, на щастя – не всі люди похилого віку сповідують релігію «вєлікіх і магучіх». Стосовно молоді, то тут узагалі, як кажуть, «у межах допустимої похибки».

Так от. Коли почалася війна і на Чернігівщину посунули тисячі танків російської орди, «специфічна» категорія людей не могла натішитися. Мовляв, «нарешті», «скоро наші будуть тут», «як же довго ми чекали» і т.д.

Дивними з погляду адекватності та здорового глузду здавалися такі ситуації.

«Нехай і діти гинуть, аби руські перемогли»

В одному з північних сіл безнадійно хворий з народження на «московський синдром» чолов’яга забив іржавий радянський болт на те, що його донька з сином сидять у Чернігові в бомбосховищі під обстрілами. «Пацієнт» намагався всім «пояснити», що Чернігів бомблять «наші» («наші» – тобто наші, а не його). А рускіє насправді йдуть визволяти Чернігів. І навіть якщо когось там у процесі «визволення» і вб’ють у Чернігові – нічого страшного в масштабах. А якщо його дітей? Ну, значить «судьба такая». Головне, щоб Чернігів «визволили». Класична побічка від багаторічного споживання тухлого кремлівського телебачення. На щастя, його діти вижили. А от інші 22 дитинки з Чернігівщини ні… Їх убили… Вбили «визволителі»… Але то окрема трагічна тема.

«Звільнена» від дачі баба Свєта

Не менш цікавим із погляду патології психіки є випадок із 50-річною жінкою. Представниця «специфічної» категорії щодня бігала до сусідів і несамовито кричала на весь райцентр погрози: «Ось і настав твій час, сраний атошник, я тебе першим здам нашим, скоро тебе розстріляють» (текст адаптований українською із терористичного сленгу. – Авт.). Як ви вже зрозуміли, по сусідству в цієї жіночки жила родина, де глава сімейства – учасник бойових дій на сході України. А загалом впродовж останніх років той чоловік працював трактористом. Найбільше в цій вакханалії психологічно страждали діти, які ніяк не могли второпати, що від них хоче баба Свєта. Діткам пояснювали, що баба Свєта захворіла. І до того ж невиліковно. На щастя, до того міста орки не зайшли і нікого там не розстріляли. А от за лихою іронією долі бабу Свєту російські «асвабадітєлі» «звільнили» від двоповерхової дачі під Черніговом…

Ідеологічний переворот свідомості

Таких випадків – безліч. Але основне, про що хотілося б розповісти, – трапився разючий позитивний ідеологічний злам. Дуже багато «хворих» із початком повномасштабної війни зненацька «одужали». Люди раптом зрозуміли, що до чого і «ху із ху». Навіть ті, хто вчора кричав «какая разніца», якою мовою говорити, які пісні співати, до якої церкви ходити і як вулиці називати, сьогодні чітко зрозуміли – різниця є. І саме від цієї різниці нині залежить майбутнє України

Війна триває. І війна йде по всіх фронтах. Треба безжально нищити ворога по всіх напрямах. І пам’ятайте – в жодному разі не слухайте тих, хто намагається всіляко (свідомо і несвідомо) нашкодити Україні, хто хоче оповити нас липким павутинням сумнівів і страху, співаючи своє «не на часі». Ні, дорогенькі. На часі. Як ніколи на часі! Зараз і саме тут. Мовчки терпіти московське ярмо в усіх його проявах адекватні люди вже не будуть. Удавати, що нічого не відбувається? Мовчати? За це мовчання Український народ заплатив і продовжує платити надзвичайно високу ціну. За чотири місяці російські нелюди вбили 323 українські дитини, 587 поранено. І з кожним днем війни ці цифри збільшуються. А втрати на фронті й смерті серед цивільного дорослого населення… А зруйновані міста, знищені села, розбомблене сьогодення…

На часі

Тому – відмова від усього російського точно зараз на часі. Тотальна відмова від усього московського! На часі – перемога України по всіх фронтах! В Україні не повинно бути жодного російського окупанта. Ми повинні і ми обов’язково будемо жити у вільній європейській державі з нашим Кримом і Донбасом. Наші діти розмовлятимуть українською мовою. У нашій Україні не буде нічого московського.

Усе обов’язково буде Україна!

Павло СОЛОДОВНИК, головний редактор «ЧЕline»