За більш ніж трьохвікове перебування українських земель під московським імперським ярмом багато українців не згадують, а у деяких випадках й не знають, про своє українське походження.
На цій світлині один із представників давнього українського козацького роду – губернатор Тобольська в 1915-1917 роках і архімандрит Никон – Микола Олександрович Ордовський-Танаєвський (03.07.1863 – 20.09.1950).
Відомі нащадки гілки Ордовських-Танаєвських, предок яких переїхав на початку 19-го століття до Санкт-Петербурга, пишаються своїм походженням і презентують себе як давній «руський» рід, зауважуючи, що про українську гілку та її нащадків їм нічого невідомо.
Тож від цієї «оказії» наш спільний предок українського походження козак Дем’ян Ордовський неодноразово перевернувся у своїй домовині в українській землі Понорницькоі сотні та так гучно розреготався, що практично на смерть злякав п’ятсотлітній дуб Мезинського природного парку, а йому ще жити та жити.
Кілька слів про козацький рід Ордовських-Танаєвських села Шаболтасівська Понорницької сотні (нині-територіальної громади).
За даними видатного українського історика, генеаолога, джерелознавця та видавця Олександра Лазаревського 8(20).06.1834-31.03.(13.04.)1902 – сотник Дем’ян Ордовський відзначився у вдалому другому Азовському поході 1696 року під проводом славетного Чернігівського полковника та Наказного Гетьмана Якова Лизогуба.
Перший Азовський похід 1695 року, як пам’ятають знавці історії, не мав очікуваного Петром І успіху. Тож 10 березня 1696 року у Батурині отримали указ молодого «самодержавца»: «итить в поход воинский с войском как мочно и ранее». І внизу приписочка: зібрати 15 тисяч кінноти та 5000 піхоти. На хвилиночку – на вулиці 17 століття, без гаджетів, телеграм-каналів та й ще … на початку посівної.
Однак, всупереч палкому бажанню відправити супостата «вслід за кораблем, як це робиться зараз», українці вкотре затягнули паски, знову покорилися, залишили свої домівки й рідних і відправились у далекі далі здобувати перемогу, яку потім московити називатимуть руською.
Наші українські дослідники, зокрема журналіст, публіцист, історик, краєзнавець, дослідник Гетьманщини та Чернігово-Сіверщини, заслужений журналіст України Сергій Павленко (нар. 11.09.1955) відтворили в деталях цей похід. Обов’язково рекомендую ознайомтися, адже жодна шкільна програма не дасть тих відчуттів присутності та розуміння процесів.
Для прикладу наводжу декілька уривків, про ініціативність та неабияку відчайдушність наших козаків: «В одному з листів з російського табору повідомлялися такі подробиці взяття Азова: «А черкасы с себе пеню (вину, — авт.), что пошли на вас своевольно, без указу, не согласясь с московскими войски, сваливают: не могли де мы дождаться от шатра указу, когда нам идти к приступу, а гуляем де слишком две недели даром, и многие де из них гладом тают (…) для того, не дождався указу, и пошли на приступ собою».
Петро І у посланні до патріарха із захопленням писав про дії козаків: «Сего же настоящего июля месяца 17 числа, в п’яток, малороссийския нашия войска, по жребию своему в тех трудах пребывающие, при которех неотступно пребывал муж в добродетели и в военных трудах искусный гетман наказный Яков Лизогуб… предварили неприятельский роскат подкопать, и на него мужественно взойтить, и с неприятелем бившись довольно, и тем роскатом овладели, и дождався ночи, с того роската четыре пушки стащили; а в 18 числе, в субботу, о полудни, неприятели, азовские сидельцы, видя войск наших крепкое на град наступление и промысл радетельный, а свою конечную погибель замахали шапками и знамена приклонили и выслали для договора от себя двух человек знатных людей» .
Отож, за Олександром Лазаревським, у нагороду за проявлену мужність і хоробрість, Петро І дарував Дем’янові: «Сотнику моему Демьяну Танаевскому за победу над татарской ордой повелеваем именоваться впредь Ордовским-Танаевским».
Проте мої намагання знайти документальне підтвердження «повеления» – такого указу Петра І були безуспішними. Можливо колись комусь це вдасться зробити. Дайте знати!
Тож попри вищезазначену інформацію, вивчивши шаболтасівські козацькі роди та формування прізвищ, схиляюсь, що подібна історія все ж таки певне «перебільшення» нащадків Дем’яна, котрі обґрунтовували в 1780-х підстави для отримання ними дворянства. Як приклад, маю у своєму родинному дереві по батьківській лінії прізвища Савицький-Рудницький, де Савицький по батьковій, а Рудницький – по материній лінії, Арефович-Тихонович та інші, де з часом, як і у випадку Ордовських-Танаєвських, друге прізвище втрачалося і застосовувалось виключно з легкої руки священників Арефовичів, які полюбляли увіковічувати роди. Таким чином, факт подвійних прізвищ козацьких родів для нашої місцевості – не новина.
Як і Дем’ян, так і його син Максим, родина у 17-18 століттях проживали у селі Шаболтасівка Понорницької сотні.
Найбільш цікавим для мого дослідження є особа сотенного отамана, жителя Шаболтасівськи, козака Івана Максимовича Ордовського, 1746 року народження. Саме він увіковічений подвійним прізвищем Ордовський-Танаєвський з легкої руки іншого мого предка по батькійській лінії – священника Арефовича, з яким в останнього був родинний зв’язок.
Важливо зауважити, що козак Іван Максимович був одружений на Наталіі Тихоніівні Тихонович 1755 р.н., найстаршій донці Тихонія Тихонієвича Тихоновича-Савича 1733 р.н. – бл. 1761 р.с., який помер достатньо молодим і залишив по собі вдову та трійко донечок. Наталія доводиться рідною онукою Понорницького сотника Тихонія Никифоровича Савицького.
Це був дуже вигідний шлюб для Івана, оскільки Савицькі-Тихоновичі були досить забезпеченими, впливовими та із потрібними для зятів – зв’язками.
Завдяки цим зв’язкам родини Наталії – Іван без затримок отримує дворянство у 1788 році. За останньою ревізією 18 століття за ним записано 4-и особи обох статей.
Цікавий момент, що чоловіки молодших сестер Наталії – Анни та Парасковії також у цей час підтверджують своє «дворянське» походження. Попри те, що вони безперечно мали право його отримати, однак спостерігаючи складні бюрократичні процеси та «палки в колеса» іншим козацьким родам, все ж приходжу до висновку, що родинні зв’язки прабатьків – зіграли важливу роль.
Але й тут не обійшлося без «кайдашевості» – сімейних сусідських чвар, які були частими супутниками великих козацьких родин. Так у 1785 році розглядалась справа Івана Ордовського сотенного атамана до військового товариша Федора Тихоновича (двоюрідного брата Наталії по батькові, сина Павла Тихонієвича Тихоновича) та його родичів за привласнення належного Іванові нерухомого майна після діда та батька. Як це буває «межа» стала межею доброзичливості сусідів. Обов’язково з часом поділюсь подробицями цього судового процесу.
У шлюбі Івана та Наталії народжуються: Марія Іванівна 1772 р.н., Марфа Іванівна 1773 р.н., Іван Іванович 21.07.1789 р., Агафія Іванівна 1784 р.н., Дмитро Іванович 1799 р.н.
Стосовно Дмитра Івановича – Лазаревський припустився помилки в його році народження, а тому у подальших генеалогічних розвідках його нащадків, рік народження був записаний неправильно.
Саме Дмитро Іванович Ордовський і дав початок Петербурзькій гілці роду. Про його життя в Петербурзі окрайок інформації. Крім, мабуть, найцікавішого, що у 1840 році він пішов з дому та зник, залишивши дружину та двох дітей: Олександра Дмитровича 1824 р.н. – 1887 р.с. , Наталію Дмитрівну 1822 р.н. – 1918 р.с. Зауважу, що саме Олександр Дмитрович досяг повернення подвійного прізвища Ордовський-Танаєвський.
Оскільки тільки в моїх скромних розвідках родинне древо Ордовських-Танаєвських займає понад три десятки сторінок, не хочу мучити читача простирадлами прізвищ і дат.
Але варто зауважити, що в Україні, крім жіночих ліній залишились і продовжувачі чоловічої лінії Ордовських, а саме нащадки:
– дворянина Никифора Максимовича Ордовського 1743 р.н. – 26.02.1813 р.с., який з дружиною Дарією Дмитрівною Аквиловою (козака Дмитра Аквилова з села Оболоння дочкою) та численними дітьми та онуками проживав у Алтинівці;
– дворянина Антона Максимовича Ордовського з дружиною Дарією Данилівною Савицькою, які разом з дітьми проживали у Шаболтасівці. А їх син Прокопій Антонович Ордовський започаткував київський рід, а ось тут увага – Ардовських.
Попри різне написання прізвища, уявлення про своє походження та кількість нових гілочок – коріння незмінно веде до козака шаболтасівського Дем’яна Ордовського у далеке 17 століття.
Станіслава МЕЛЬНИК-ОРЄХОВИЧ