НАД ВМИРАЮЧИМ ПЕТРОМ ДОВЖЕНКОМ, БАТЬКОМ ВСЕСВІТНЬОВІДОМОГО КІНОРЕЖИСЕРА, ЙОГО ДРУЖИНА, ОДАРКА, СПІВАЛА, В ОКУПОВАНОМУ НІМЦЯМИ КИЄВІ, ПІСНІ. ПІСЛЯЗАВТРА, 15 ЧЕРВНЯ, ВОНИ ЗВУЧАТИМУТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ СТОЛИЦІ ЗНОВУ, У ЧЕРВОНІЙ ЗАЛІ БУДИНКУ КІНО. У ВИКОНАННІ ГЕНІЯ КОБЗАРСТВА ВАСИЛЯ НЕЧЕПИ…
Приходьте, і почуєте – так співали наші кобзарі, лірники і двісті, і триста літ тому. Старовинна чернігівська школа кобзарства… А звучатимуть пісні, які записав Довженко від своєї матері опісля завершення німецької окупації.
«Умираючи в Києві,- записував Довженко у Щоденнику в кінці 1943-го,- од голоду, од голодної водянки нещасний мій батько не вірив у нашу перемогу і в наше повернення. Він вважав, дивлячись на колосальну німецьку силу, що Україна загинула навіки разом з українським народом. Він не мав надії зустрітися уже зі своїми дітьми, що поневолі кинули його на поталу. Він думав, що ми житимем усе своє життя десь по чужим країнам. Так, в тяжкій безнадійності і помер у великих муках.
Він проклинав Сталіна за невміння правити і воювати, за те, що мало готував народ до війни і віддав Україну на розорення Гитлеру, нагодувавши перед тим Німеччину і помігши їй підкорити собі Європу.
Його прокльони на голову Сталіна були безупинні і повні страждань і розпачу. Він бачив у ньому одному ніби причину загибелі свого народу, бачив крах своїх старечих надій на добро, крах сподівань на добробут народу після великих понесених жертов і трудів, і, безумовно, вповні вірно відчував, якщо не знав, по-науковому гниль нашого виховання і всю мерзоту моральної непідготованості до війни.
Життя батькове було нещасливе. Він помер восьмидесяти років. Він був неграмотний, красивий, подібний зовнішнє на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік. Родись і вирости він не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловік…».
Господи, Господи, рік тому і нас могла спіткати така ж доля, якби рашистська нечисть увійшла до Києва. І чи співала б наді мною моя дружина тужних пісень, і кого проклинав би я? Утім, здогадуюсь, кого… Скільки разів Україна, упродовж останніх чотирьох століть перетворювалась на Руїну, стільки разів?!
І стільки ж разів її рятувала пісня, утілений в ній дух український! Нездоланний дух!
Приходьте до Будинку кіно у четвер, 15 червня, о 18:00 – осередок «Кіноспільнота» подарує вам зустріч з Василем Нечепою. А потому й фільм «МІФ», про іншого співака, Василя Сліпака, який поклав життя за Україну.
На фото: Василь Нечепа; батьки Олександра Довженка – Одарка Єрмолаївна і Петро Семенович.
Сергій ТРИМБАЧ