Росія — «православна», або Дута велич

Невелика кількість парафіян на різдвяні та великодні свята в храмах російської церкви наявно показує рівень воцерковленості росіян.

Статистика — жорстка річ: іноді видає те, чого б не хотілося показувати причетним до її об’єктів. Уже стало загальновідомим: кількість парафіян на різдвяні та великодні свята в храмах російської церкви наявно показує рівень воцерковленості росіян. Тобто на позір православна країна виявляється геть неправославною, якщо у храми на головні християнські свята приходять менш як два відсотки населення. Натомість біля мечетей в православній Москві не протовпитися навіть на прилеглих вулицях…

Щойно сайт «Портал – кредо. Ру» опублікував цікаві дані про відвідування різдвяних богослужінь в областях Російської Федерації. І вони наочно показують рівень не тільки воцерковленості російської публіки, а й рівень брехні московської патріархії.

Отже, у Владимирській області відбулося 151 богослужіння, в яких брали участь аж 16 тисяч осіб — це 1,2 відсотка від кількості мешканців регіону. В Івановській області богослужіння проведено у 153 храмах, які відвідали 15 тисяч вірян (1,5% від усіх мешканців). У Костромській у 72 храми прийшли лише сім тисяч вірян — це ті самі 1,2% від кількості всіх жителів області. Схожа ситуація в інших типово російських областях — Смоленській, Архангельській (там менше відсотка — холодно, мабуть), Волгоградській тощо. Виділяється кількістю храмів Нижньогородська область — аж 329 храмів, але прийшли лише два відсотки мешканців краю. Проте така велика кількість храмів мусить утримувати аж шістьох архієреїв! Виділяються Тамбовська область — 3,9% та Томська — 0,3%. Я не брав до розгляду неросійські регіони — такі як Адигея, Марій Ел чи Удмуртію, бо там цифри ще менші.

Тепер про брехню на прикладі Костромської єпархії РПЦ. Богослужіння відбулися у 72 храмах, але на офіційному сайті єпархії зазначено 123 храми, отже, у 51 храмі «кондової» російської області не звучала молитва. Що значить — не звучить у «рядові» свята та неділі. А кількість храмів — брехня, така властива для московської патріархії. Що й не дивно, якщо у Нерехтському районі, скажімо, нараховується дев’ять храмів, але є тільки шість священиків, а в Буйському — п’ять священиків на 14 храмів. Звісно, не можуть же вони літати, як метеори, та й канони забороняють священику в один день служити дві літургії. Тож і стоять пусткою храми страх якої канонічної РПЦ!

Я окремо продивився Сусанінський район (назва ж яка знакова!). Тут діють лише п’ять храмів на 128 населених пунктів. Ну, добре, можуть бути малесенькі поселення та хутори, де нема сенсу храми ставити, але ж у цьому районі селище і вісім сіл з населенням від 328 мешканців до 3 154. І на все про все — п’ять храмів (та ще й з них один — відомчий, бо при інтернаті. Тобто навряд чи туди ходять мешканці сіл, які не є пацієнтами). Два священики на весь Сусанінський район!

Типова російська область — Івановська. Тут аж три єпархії, богослужіння, нагадаю, відбулися у 153 храмах. Але ж тільки в одній із трьох єпархій митрополії — Іваново-Вознесенській офіційний її сайт налічує 190 парафій!

Виходить, що й тут брехня. Придивимось ближче на прикладі Вичугського благочиння: тут діють 13 храмів на п’ять священиків. Тобто реально Різдвяну Літургію й служили лише в п’яти храмах. А ще щонайменше чотири храми у селах та дєрєвнях (це в Росії різні поняття) Борщевка, Золотилово, Сошники та селищі Стара Вичуга — недіючі, напівзруйновані. До речі, без українців там не обходяться і сьогодні — благочинним є Косянчук… Як в Ніколо-Шартомському монастирі архімандритствує українець Понамарчук, а в Гаврилово-Посадському благочинні Шуйської єпархії йому допомагає ієрей Маланчук.

У Кінешемській єпархії — 63 храми, але на прикладі Палехського благочиння й там бачимо маніпуляції — на п’ять храмів три священики, в тому числі навіть у кафедральному соборі єпархії — один-однісінький священик.

Пригадалося мені, як я був у Свєтогорську (до російської окупації — фінське місто Енсо) Ленінградської області — місті з 15 тисячами мешканців. Звісно, це було до російсько-української війни. Так ось там діяли громади адвентистів, баптистів, але парафії РПЦ дуже довго не було, а православні люди святити паски (у них — «куличи) їздили у Виборг. Зате в Україні російська церква мало не в кожному хуторі нареєструвала свої парафії, щоб утримати їх у вірності Москві.

Підсумок: патріарх Кіріл Гундяєв насотворяв велике число єпархій, подробивши області на 3—5 єпархій. Але це все дуте.

Нагадаємо: коли патріарх московський Кіріл став хвалитися/погрожувати кількістю парафій та єпархій РПЦ, Патріарх Константинопольський Варфоломій I запитав — мовляв, а скільки людей охрестили, скільки воцерковили, скільки причащаєте? Ці питання, як бачимо, були риторичними, бо геть не збігаються з надутою величчю РПЦ, за якою брехня, приписки і видавання бажаного за дійсне.

Василь ЧЕПУРНИЙ, «Голос України»