Всесвітньовідомий українець, цвіт української нації, перший поет кіно, найвідоміший український кінорежисер і письменник Олександр Петрович Довженко (10.09.1894-25.11.1956), 125-річчя від дня народження якого будемо відзначати через два роки, був геніальною людиною, вмів робити все найважливіше: і кіно відзняти, і написати, і сказати.
Його цитати і афоризми варто прочитати кожному, особливо основні з них.
Батьківщина – все!
Бог в людині. Він є або немає. Але повна його вiдсутнiсть – це великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. I тодi не буде гнiтючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня.
Боже мiй, скiльки нещастя народу принесли нашi тупоголовi воєначальники i скiльки ще принесуть !..Що їм до народу?
Вiйну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума.
Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому.
Дитинство дивується. Молодiсть обурюється. Тiльки лiта дають нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
Дурень – не обов’язково Іванушка-дурачок. Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж. Він часом здається зовні ніби звичайною людиною.
Життя народу – у жнивах ланів.
Життя таке коротке. Поспішайте творити добро.
Забудеш товариша, зоставиш у біді – даремно ти на світ рождався.
З усіх пристрастей людських етична пристрасть – єдина достойна і справжня пристрасть.
І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина.
Коли пристрастей немає, немає мистецтва …
Кладовище – це дзеркало людських взаємин.
Краще загинути в бою, ніж конати в животінні другорядного пасинка історії.
Лише сильним дано право на безсмертя.
Людина повинна завжди пам’ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком.
Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий уже, більше не вміститься.
Мистецькі твори треба складати в пам’ять мертвих і в ім’я ненароджених.
Навчіть поважати, шанувати й любити людську особистість, виховайте у молодих повагу до старших, хоча б до батьків, і кладовища самі прикрасяться.
Народ мiй український чесний, тихий i роботящий, що нiколи в життi не зазiхав на чуже, потерпає i гине, спантеличений, обездолений… Болить у мене серце день i нiч…
Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.
Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де.
О трибуно! Скільки дурнів сходило з тебе переможцями.
Пiд моїм українським дубом їдять жолудi… свинi й шакали.
Погубила нас нещаслива наша географія і невдала наша історія.
Прославитись ми можемо тільки смертю.
Сама доброчинність стає пороком, коли застосовують її помилково.
Страшеннi дiла роблять на Українi. Страшеннi дiла. Уже знищено багато мiльйонiв людей, а скiльки вимре вiд голоду, од снарядiв, од бомб i розстрiлiв, одному Богу вiдомо.
Сучасне – завжди на дорозі з минулого в майбутнє.
Таке ось каліцтво: голова з вищою освітою, серце з нижчою, а шлунок темний і потребує много харчу і напоїв.
Там, де виховують рятуватись, не перемагають.
Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу.
Український чесний наш народ понiс найтяжчi жертви в цiй вiйнi.
У мене нещасливий дiм. У молодостi в ньому не лунали дитячi крики, плач, i смiх, i зойк.
Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мільйони втрат? А потім умру од горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україно, чужими людьми, як каратимуть твоїх синів і дочок за німецьке ярмо, за німецьких байстрюків, за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони з голоду і діждалися нашого приходу. Прокурорів у нас вистачить на всіх. Не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі й здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з 1937 року.
Я був багато хвалений і не раз осуджений за свої роботи і прийшов до висновку, що мірою поступу творчості життя повинно бути добро, а не зло.
Я зневажаю уряд України за його скотиняче ставлення до пам’ятників своєї старовини. У нього немає любові до народу. Народ має підстав ненавидіти всіх нас за це.
Якiсть вiйни – це якiсть органiзацiї суспiльства,народу… Антикультурний стиль життя нашого народу – антикультурний стиль війни.
Як тяжко, і болісно, і страшно бути бездітним в житті і в творчості.
Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду.
Якщо ти за все життя не посадив жодного дерева – плати за чисте повітря.
Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому. І стриманість в пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде і ніколи я не пройнявся так любов’ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів.
Я не зовсім люблю свої картини. Часом я їх не люблю зовсім. Я їх жалію, як дітей незграбних і не досить вродливих, але моїх рідних. І мені здається до цього часу, що хороша, по-справжньому зроблена картина моя ще десь попереду.
Я один за межами України моєї, землi, за любов до якої менi мало не одрiзали голову, пiддавши остракiзму, великi вождi i малi їх слуги – українськi недобитки убогi в великих i менших чинах.
Я помiтив, що характерною рисою тупих людей, що займають iнодi вiдповiдальнi посади, є умiння швидко приймати радикальнi рiшення з усякого питання.