Довгий час у Пакулі працював фельдшер Гнат Данилович Постол. Своїм гуманним та щирим ставленням до хворих заслужив загальну повагу та любов селян. І таку пошану, що громада села одностайно вирішила – назвати його іменем сільську амбулаторію!
Гнат Постол був ротним фельдшером, медичну освіту здобув у військово-фельдшерській школі (1912). У Чернігівському державному обласному архіві збереглися документи про фельдшера: «С января 1868 года я беспрерывно состоял на службе в качестве фельдшера сперва на военной службе в военном госпитале, в 1877–1879 гг. мобилизован в императорской русско-турецкой войне, потом поступил в Черниговское уездное земство участковым фельдшером».
Щодо дати початку його праці в повітовому земстві виявлені суперечності. За «Списком осіб медичного персоналу, які працювали на службі повітових земств Чернігівської губернії на 1 січня 1917 року» Гнат Постол розпочав працю в Чернігівському повіті з 1 січня 1901 року. Гнат Постол у поданій заяві роком початку роботи в Чернігівському повіті називає 1879 рік. В Пакулі працював до 1 червня 1923 року. Періодично, на час відсутності лікаря, завідував медичної частиною. Крім основної роботи, змушений був займатися і громадською – організовував кооперативні крамниці, кредитні товариства, просвітницькі гуртки.
Незважаючи на свій поважний вік, він їздив по дільниці та проводив бесіди для селян з різних тем. В роки громадянської війни тяжкі економічні та санітарні умови спричиняли постійні спалахи епідемій. Лікарі були мобілізовані в Червону армію. Фельдшер Гнат Постол став завідувачем Пакульської медичної дільниці, яка в 1923 році знаходилася в межах Пакульського району.
Усвідомлюючи важливість профілактики у боротьбі з пошесними хворобами, він збирав селян на лекції та навчав їх, які запобіжні методи застосовувати проти інфекцій. «Думаю, что благодаря этому % смертности был не так велик, по сравнению с другими местами, хотя медицинской помощи не было, т.к. участок расположен в 40-50 верстах от Чернигова и в 25 верстах от другого участка», – пише Гнат Постол в поданій ним заяві про звільнення. І в кінці скромно додає: «отпуском в течение 6 последних лет не пользовался».
Односельці, які довідалися про заяву свого фельдшера, відправили депутацію до нього з проханням працювати до самого кінця життя. Почуття вдячності, яку відчували селяни Пакуля до Гната Постола, висловлював сивочолий член громади на загальних зборах селян: «Спасибі тобі, добрий і сердешний чоловіче, за твою щиру ласку і поміч, котрі ти за всі довгі роки твоєї праці виявив до нас, сірих і забитих людей. Дякую тобі за їх од усього селянства. Дай, Боже, тобі ще довго жить із нами! Хай наші діти, дивлячись на твою святу жість, беруть з тебе примір і вийдуть такими ж чесними людьми, яким був ти. Жаль, Гнате, що ти кидаєш працю для народа, як мало таких робітників, ну, та що ж зробиш, як нема уже сил. Кланяюсь тобі земно і не раз від усіх мирян. Кажу тобі велике спасибі».
Завідуючий Пакульською медичною дільницею лікар Артинов у клопотанні до Чернігівського окружного відділу охорони здоров’я оповідає про зворушливе прощання селян з фельдшером так: «Нужно было видеть их слезы, которые текли из глаз стариков и молодежи, когда они подходили и целовали Игнатия Даниловича. На этом собрании (22 липня 1923) было постановлено, чтобы увековечить память Игнатия Даниловича, просить Черниговский окрздрав выйти с ходатайством в надлежащие учреждения о переименовании Пакульской амбулатории в «Пакульскую имени Игнатия Даниловича Постола амбулаторию». Лікар Артинов завершує клопотання своїм міркуванням: «думаю, не ошибусь, сказав, что подобный факт будет гражданским плюсом для советской власти».
Клопотання громади села Пакуль підтримав Чернігівський облздороввідділ, який направив відповідне прохання до Чернігівського окрвиконкому. Члени президії Чернігівського окрвиконкому на засіданні 14 листопада 1923 року, розглянувши клопотання, ухвалили наступне: «6. Признать нецелесообразным переименование Пакульской врачебной амбулатории, выразить лекпому Постолу И.Д. от имени окрисполкома благодарность за долголетнюю общественно-полезную деятельность. Просить губстрахкассу о зачислении лекпома Постола пенсионером и выдачи пенсии».
За особистим розпорядженням завідуючого Чернігівським окружним відділом охорони здоров’я Костюченка та голови губернського відділення профспілки робітничої медицини «Всемедикосантруд» Кириченка була створена комісія (у складі: завідуючого Пакульською медичною дільницею Артинова, голови Пакульського райвиконкому Шурпи та інших посадовців) для визначення працездатності колишнього фельдшера Постола та призначення йому пенсії. Лікар Артинов в присутності комісії оглянув 88-літнього Гната Постола, жителя хутора Семенягівки. Медичний огляд виявив, що стан здоров’я фельдшера невтішний. Мав «букет» хвороб: вікова емфізема легень, артеріосклероз, хронічний нефрит, хворе серце, застійні печінка та селезінка, знижений слух і зір. Крім того, був двічі контужений в голову на полі бою. Висновок огляду: «полный инвалид с потерей трудоспособности на 100%, что удостоверяю своей подписью и приложением печати заведующий Пакулського медучастка Артынов».
Ювіляру була вручена адреса-подяка від Чернігівського губернського відділу охорони здоров’я та профспілки, в якій висловлювалася впевненість в тому, «что Ваша деятельность не только не прошла незамеченной, но найдет себе полных сил молодых последователей. Ваш труд власть оценит».
Вдалось знайти правнучку Гната Даниловича Ніну Миколаївну Гостєву, яка розповіла про останні роки його життя: «У 66 років Гнат Данилович овдовів і вже тоді у нього було семеро дітей. Згодом одружився на 33-річній вдовиці. Всього у нашого прадіда було 11 дітей. Запам’ятався він всім добрим невеличким старичком з довгою сідою бородою. У 1936 році вся родина виїхала до села Чубарівка Генічеського району Херсонської області, а згодом переїхали до села Новоолексіївка. Гнат Данилович ніколи не хворів, але за тиждень до смерті у нього заболіла нога і він вже не вставав. Помер саме в той день коли німецькі окупанти ввійшли в наше село. Бабуся згадувала, що німці, коли зайшли до хати та побачивши, що у небіжчика було дуже багато царських хрестів за медицину, сказали: «Гут человек». Поховали Гната Даниловича з усіма почестями, а прожив він 115 років».
Галина СЕРЕДЕНКО, дослідник історії медицини Чернігіващини