10 вересня у Сосниці пройшли урочистості з нагоди 127-річчя всесвітньовідомого режисера, письменника, кінодраматурга, зодчого українського кінематографу Олександра Петровича Довженка.
Участь у заходах, що відбувалися на території літературно-меморіального музею митця, взяли керівництво Сосниччини, делегація з Кіровоградщини, гості з Києва, Чернігова.
У своєму виступі голова Сосницької громади Андрій Портний наголосив, що Олександр Довженко величина світового рівня та саме він прославив Сосниччину на весь світ. Він також дякував старшому поколінню та молоді.
Після офіційної частини та покладання квітів до підніжжя пам’ятника «Юний Сашко», гості мали змогу відвідати безкоштовну екскурсію меморіальною хатою і експозиціями музею, познайомитися з талановитими майстрами Сосниччини, виставкою художніх картин та фотографій і багатою колекцією фондових рушників, зробити пам’ятну світлину з музею біля тематичних фотозон.
Відкриттями стали виставки космічних картин Мілени Косташ, хендмейдерські сувенірні вироби Олега Якимчука, неймовірні ековироби з очерету, соломи та паперу Юлії Сиворакші, які багато гостей побачили вперше!
В рамках святкувань також було проведено круглий стіл на тему «Довженків світ і буття в світі», де висвітлювались останні краєзнавчі розвідки в історію Сосниччини та сосницькі роки Олександра Довженка. Бесіда за круглим столом пройшла невимушено і досить цікаво.
Також можна було послухати музику та поспівати разом із заслуженим працівником культури України Ганною Кузьменко.
Цього дня літературно-меморіальний музей відвідали відвідали понад дві сотні відвідувачів. Традиційно усіх пригощали яблуками з Довженкового саду.
Валентина МОВЧАН
ПРО ТВОРЧІСТЬ ЗНАЮТЬ ВСІ.
ДЕЩО З ЖИТТЄПИСУ:
Довженко – той самий Олександр Довженко, колишній учитель та боєць армії УНР, якого наприкінці 1919 року арештувала Волинська ЧК. Таких тоді стріляли на місці, але його завербували і влаштували викладачем історії та географії у школу червоних старшин в Житомирі. В квітні 1920 року був прийнятий в Комуністичну партію більшовиків України та призначений завідувачем Житомирської партійної школи. Потім працював секретарем відділу Київського губнаросвіти, комісаром театру ім. Тараса Шевченка, завідувачем відділу мистецтв у Києві.
В квітні 1921 року його викликали до Харкова – столиці УРСР та відрядили до Варшави – завідувачем канцелярією українського радянського представництва – він уже дипломат! На початку лютого 1922 року був переведений на роботу в Берлін секретарем консульського відділу Торгпредставництва УРСР. В квітні 1922 року отримав дозвіл від властей на проживання в Німеччині і переїхав Берлін, де навчався понад рік в приватній художній школі за рахунок Наркомосвіти УРСР. В 1923 році, уже в представництві СССР в Берліні, він одружився з Варварою Криловою, з якою мав стосунки ще з 1917-го року. Але прожили вони разом недовго, до 1928 року…
В серпні 1923 року Довженко був відізваний в Україну, в Харків, де працював публіцистом та художником в газеті, став відомим у театральних колах, зацікавився кіно, і в 1926 році переїхав до Одеси, на кінофабрику. В 1928 році в Одесі в кінорежисера Довженка з’явилось нове захоплення, «Олеся» – Єлєна Чєрнова, актриса-москвичка. Та через 5 місяців вона залишила його та повернулась до Москви (де в неї залишився чоловік та дитина)… Того ж 1928-го невінчаною дружиною Довженка стала на сім років молодша за нього актриса-москвичка Юлія Солнцєва (справжнє прізвище Пєрєсвєтова), яку він згодом зробив кінорежисером (вона «одружилась» з ним лише за рік до його смерті, мабуть, щоб успадкувати майно). Правда, всі 28 років життя з ним вона справно писала на його доноси до відповідних органів державної безпеки (тоді це було не дивина, згадаймо дружину поета Володимира Сосюри, агентку КГБ Марію Данілову)…
Навесні 1933 року (перед Голодомором!) за наказом Сталіна Довженка викликали до Москви, і він назавжди покинув Україну…
В квітні 1934 році він написав листа Сталіну. Як писала тоді партійна преса, Сталін прийняв його «…ровно чєрєз двадцать чєтирє часа послє того, как пісьмо било опущєно в почтовий ящік».
Потім – квартира в Москві, персональне авто (з водієм), ордєн Лєніна (березень 1935), державна дача в Пєрєдєлкіно, пізніше нічні прогулянки зі Сталіном біля Крємля – особистий друг (духівник) Сталіна…
В 1941 році – перша Сталінська премія I ступеня – (100 000 рублів) та звання полковника.
В 1943 році нагороджений ордєном Красного Знамєні.
В 1949 році отримав другу Сталінську премію II ступеня – (50 000 рублів, таку ж премію отримала і кінорежисер Юлія Солнцєва (Пєрєсвєтова).
В 1954 році нагороджений ордєном Трудового Красного Знамєні.
В 1959 році – Лєнінська премія (посмертно).
Основне джерело:
https://web.archive.org/web/20070928011216/http://gpu-ua.info/index.php?&id=144196&rid=51