Великоустівське «Сузір’я» полонило серця багатьох глядачів

За церковним православним календарем 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці або ж Перша Пречиста. А ще цього дня храмове свято в моєму рідному селі Високе, що на Борзнянщині. Це був вихідний день, тому в мене з’явилась неабияка можливість присвятити «колисці дитинства» та своїм батькам більше часу.

Вийшовши з вранішнього рейсу «Чернігів – Борзна» на знайомій зупинці, оглядаюсь по сторонах, помічаю деякі зміни з благоустрою села (наприклад, біля Будинку культури з’явилася нова загородь), крокую дорогою серцю вулицею, якою тридцять років тому кожного ранку поспішала на уроки (це так давно було, а ніби вчора). Ось на зустріч кудись йдуть знайомі мені люди, а ось біля батькового двору зібралися сусіди. І всі вони, а ще, згодом, і родичі, хочуть почути від мене відповідь на декілька запитань стосовно жителів села Велике Устя. А суть їх зводилась до того, що 20 серпня у Високому відзначали День села і в концертній програмі брали участь багато колективів з сусідніх сіл, а серед них і Великоустівське «Сузір’я». То їхній виступ так полонив височан, що вони раді послухати ще. А якби можна було присвоювати звання, то солістів ансамблю Євгенія Лялякіна та Олександра Халімоненка назвали б «золотими голосами Великого Устя» (хоча це досить слушна пропозиція і до неї потрібно прислухатися): «Чи мають ці чоловіки музичну освіту, ким працюють і т.д.» І, звичайно ж, моя відповідь про те, що в них такий талант від Бога, багатьох здивувала.

Отже, дорогі мої земляки-віртуози, досить вам «байдики бити», пора виходити на професійну сцену, зніматися у кліпах, записувати диски, відправлятись у турне закордон, роздавати візитки і автографи та, звичайно ж, заводити палких шанувальниць – все так, як у відомих естрадних співаків.

Такі ж схвальні відгуки можна почути і від сосничан, бутівчан, долинчан, загреблян, а ще і від бондарівчан, де цей творчий колектив виступив з досить насиченою та цікавою концертною програмою, присвяченою 25-річчю від Дня Незалежності України.

Мала батьківщина українського письменника Олекси Гнатовича Руденка (Десняка) та Героя Радянського Союзу Тимофія Прокоповича Хандоги  – село Бондарівка радо зустрічала аматорів з сусіднього Великого Устя. Глядачів була повна зала, і всі: від малого до великого – аплодували, підтанцьовували, дякували. У репертуарі «сузірчан» були відомі ліричні пісні про красу і велич нашої Вітчизни, про родину, про кохання. Незмінна ведуча програми Алла Іванівна Коротич, як завжди, була на висоті.

Ветеран педагогічної праці Галина Михайлівна Герасименко від імені всіх жителів невеликого села висловила слова подяки і запросила знову приїхати та подарувати бондарівцям радісні хвилини. Бо, як вона сказала, «ця сцена вже давно не пам’ятає, коли з неї лились такі напрочуд чудові пісні у такому прекрасному виконанні». А жителька міста Києва Людмила (вона не назвала свого прізвища, лише сказала, що займається дизайном і, що в цьому селі жили її предки) подарувала виступаючим символічні вишиті рушнички-обереги.

Разом з тим хочеться відмітити, що місцеві жителі свято бережуть пам’ять про свого земляка. У клубі діє кімната-музей Олекси Десняка. І хоч в ній дещо застарілі експонати, зате скрізь чисто, охайно. Майже кожного року сюди приїздять члени нашого шкільного колективу. Про це свідчать запису у Книзі відгуків. Один з них зроблений автором цих рядків 22 жовтня 2002 року. Це знакова дата, бо вона засвідчує, що вже 14 років при Великоустівській ЗОШ І-ІІІ ступенів працює краєзнавчий гурток. А інший запис, зроблений Оксаною Хмельовською з «Української літературної газети» в 2010 році, навпаки, говорить про те, що «музей досить сумний. І сумний не через те, що тут немає світла, старі стенди, приміщення… Якщо стерти цей музей, згадка про Олексу Десняка зовсім зникне. Так, наче не було цієї людини, яка дивиться з фотографії свого часу, писала про свій час.

І музей потрібний, принаймі жителям села Бондарівка, і, звичайно, кошти на нього…

Хочеться, щоб мій відгук не був останнім».

Так і сталося. Аматори Великоустівського Будинку культури разом з сільським головою Валентиною Миколаївною Циганок та автором статті (обоє входять до складу Сосницького відділення Чернігівського земляцтва) відвідали кімнату-музей, вшанували пам’ять про відомого письменника-земляка, написали відгуки, сфотографувалися на згадку.

А вже, коли збиралися їхати додому, дуже шкодували, що час так швидко пролетів і нема навіть можливості поспілкуватися з жителями, помилуватися місцевими краєвидами, подихати цілющим повітрям, походити тими стежками, які описав «Бондарівський сокіл» у романі «Десну перейшли батальйони». На аматорів того дня чекав ще один відповідальний виступ у своєму рідному селі зі сцени відремонтованого, побіленого, пофарбованого Будинку культури. За багато років свого служіння людям, цей заклад оновився, ніби аж помолодшав.

Доречно буде сказати, що почався ремонт і в Долинському клубі. Кошти на це були виділені виконкомом сільської ради, а поїздки на виступи до сіл Високе та Бондарівку організувала молочна спілка «Десна», яку до обрання сільським головою очолювала Валентина Циганок.

dscn2538_660x495

dscn2537_660x495  dscn2540_660x495

dscn2546_660x495

dscn2552_660x495

dscn2560_660x495

dscn2566_660x495

dscn2568_660x495

Валентина МОВЧАН

Опубліковано у На Чернігівщині, У відділенях | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.