У публікації від 4 листопада «Захищає права невидимого покоління» обіцяла у своїх наступних статтях поділитися про досвід Боснії і Герцеговини в реабілітації врятованих.
І ось з деяким повторенням, але детальніше.
Посмішки не рідкість у Сараєві. Жителі дуже доброзичливо ставляться до іноземців, які приїжджають з усього світу в столицю Боснії і Герцеговини.
Але посмішка цієї дівчини особлива. Мер’єм Мухаджич – 26-річна боснійка, юридична консультантка неурядової асоціації «Забуті діти війни». Вона отримала ступінь в університеті Баня-Луки, жила в Німеччині, багато подорожувала, займалася громадською діяльністю. Кілька років тому Мер’єм повернулася на Батьківщину, тому що відчула, що потрібна тут. Її місія – захищати права «невидимого покоління», або «забутих дітей війни».
Так називають молодих людей, які народилися за драматичних обставин. Їхні матері, як цивільні особи, вижили після сексуального насильства та зґвалтувань під час війни. Зазвичай це відбувалося в «таборах зґвалтувань», де жінок силою утримували до сьомого місяця вагітності. Це була жахлива тактика геноцидного зґвалтування, спрямована саме проти жінок – боснійських мусульманок.
– За даними ООН, під час боснійської війни від 20 000 до 50 000 жінок зазнали сексуального насильства, – каже Мер’єм Мухаджич.
Ми зустрілися з нею в призначений час біля Вічного вогню на перехресті трьох вулиць неподалік від центру. Його запалили в 1946 році, незабаром після звільнення Європи від гітлерівського фашизму. Під час Боснійської війни вогонь згас, а коли настав мир, знову спалахнув. Цей вогонь є нагадуванням про загиблих під час Другої світової війни. Одна з вулиць, до речі, досі носить ім’я маршала Тіто.
Галерея 11.07.95 знаходиться поруч, біля церкви. Це меморіальний музей, де зберігаються фото- та відеоматеріали про різанину в Сребрениці. То був один із найбільших військових злочинів у сучасній історії, коли боснійські серби протягом десяти днів убили майже 8000 боснійських мусульман: хлопчиків, чоловіків і стариків.
А ще в Сараєві є Музей дитинства часів війни та «Алея снайперів», де під перехресним вогнем загинули тисячі мирних жителів.
Боснійська війна 1992-95 років спалахнула після розпаду Югославії та забрала життя близько 100 000 людей. Сараєво було взято в облогу спочатку Югославською народною армією, потім сербською армією. Кажуть, серед солдатів було багато росіян. Облога міста тривала чотири роки, люди жили під обстрілами без води, світла та їжі. Власне, те ж саме зараз відбувається в Україні.
Ми розмовляємо з Мер’єм про те, скільки випробувань випало на долю наших країн під час війни. Війна – це не лише втрати воїнів, які полягли в бою. Війна забирає життя і калічить долі мирних жителів.
Внаслідок зґвалтувань під час війни в Боснії та Герцеговині, за приблизними оцінками, народилось понад 2000 дітей. Сьогодні їм від 27 до 32 років. Їхнє дитинство пройшло в умовах повної правової та соціальної непомітності, і вони досі відчувають упередження, нетерпимість, а часто й осуд з боку суспільства.
Права цих молодих людей захищає ГО «Асоціація «Забуті діти війни». Його мета – покласти край стигматизації жінок і дітей, які постраждали від сексуального насильства.
Шлях довжиною 30 років
Незважаючи на те, що з моменту закінчення Боснійської війни минуло понад 30 років, закон про захист цивільних її жертв був прийнятий лише 31 липня нинішнього року. Вперше до нього включили дітей, народжених внаслідок зґвалтування, і їх законодавчо визнали особливою категорією «цивільних жертв війни».
Мер’єм Мухаджич вважає цю подію історичним моментом для боснійського суспільства. Прийняття закону передбачає не лише юридичне визнання «забутих дітей війни» як категорії суспільства. Це знак поваги до цих людей і крок, який наближає Боснію і Герцеговину до суспільства з демократичними цінностями.
– Це важлива віха у співпраці між громадянами та владою щодо імплементації найважливіших міжнародних документів з прав людини, учасником яких є Боснія і Герцеговина, – каже Мер’єм. – У нашій країні створено правовий стандарт, який, безумовно, стане орієнтиром для інших конфліктних і постконфліктних суспільств світу.
Підтвердження правового статусу існування дітей, народжених внаслідок війни, є результатом мужньої боротьби цих молодих людей. Це їхній меседж про те, що вони не діти ворога, а друзі боснійсько-герцеговинського суспільства.
Наприкінці жовтня в штаб-квартирі ООН у Женеві Мер’єм Мухаджич презентувала результати діяльності Асоціації «Забуті діти війни». Вона повернулася додому з глибоким переконанням, що зусилля громадських активістів не були марними. Підтримка міжнародних інституцій надихає її та її партнерів по організації на нові суспільно важливі проекти.
Асоціація невидимих
А історія Асоціації «Забуті діти війни» почалася у 2015 році з розвідки психіатрині та дослідниці Амри Деліч, яка спеціалізується на вивченні віддалених психологічних наслідків зґвалтувань під час війни. З початком війни в Боснії та Герцеговині лікарка координувала багато міжнародних наукових та гуманітарних проектів. Більше 15 років вона займалася клінічною практикою у відділенні психіатрії університетського клінічного центру в місті Тузла на північному сході країни.
Амра Деліч дійшла висновку, що навіть за приблизними підрахунками число дітей, народжених у результаті зґвалтування, може перевищувати кілька тисяч. Коли ці діти досягли повноліття, вони об’єдналися в організацію «Забуті діти війни», щоб разом боротися за свої права. Асоціацію очолила Айна Юсіч, донька жінки, яка вижила після зґвалтування під час війни. Айна виступила та поділилася власною історією та щоденними проблемами, з якими вона стикається через своє походження. Про це, зокрема, йдеться у знятому за реальними подіями фільмі Ясміли Жбаніч «Грабовіца». Це кіно відіграло надзвичайно важливу роль у боснійському суспільстві. Лише за місяць під час показів у лютому-березні 2006 року вдалося зібрати понад 50 тисяч підписів на знак солідарності з жінками, які постраждали під час війни.
– Я знала Айну багато років, але навіть не підозрювала, що вона одна з тих дітей, які народилися внаслідок зґвалтування під час війни, – продовжує Мер’єм Мухаджич. – Це не та тема, про яку можна говорити за чашкою кави. Та коли вона мені про це розповіла, я запитала себе: як так, що ця тема досі не винесена на громадське обговорення?
Загалом ми знали, що тисячі боснійських жінок були зґвалтовані в спецтаборах, – продовжує Мер’єм. Наприклад, у муніципалітеті Фоча було кілька таких місць. У Кератермі, Манячі, Омарскі, Трнропольє та інших населених пунктах були розташовані табори для зґвалтувань і тортур. Але тим, хто вижив, було важко говорити про ці страшні події.
Після цього травматичного досвіду жінки та дівчата мали численні особисті негаразди, які помножилися на соціальні проблеми. У БіГ не було законів, які б захищали їхні права. Асоціація «Забуті діти війни» була однією з перших громадських організацій, яка взялася змінювати ситуацію.
Перші кроки до світла
Одна з перших її ініціатив називалася “Ім’я одного з батьків”. Вона виникла у відповідь на проблеми, пов’язані з ідентифікацією дітей, народжених під час війни.
– Наприклад, коли ви хочете відкрити власну справу чи вступити до університету, вам потрібно заповнити анкету, – пояснює Мер’єм Мухаджич. — Треба вказати не тільки своє ім’я, а й ім’я вашого батька. Це вимога для офіційних документів у Боснії та Герцеговині. Ви повинні вказати ім’я свого батька на будь-якому офіційному папері, який підписуєте. Але багато дітей не знають імені свого біологічного батька, а часто і не хочуть його знати.
Ініціатива “Ім’я одного з батьків” була безпрецедентною для Федерації Боснії і Герцеговини. Досі не існувало жодного закону, який би давав дітям, народженим під час війни, право використовувати в офіційних документах ім’я матері замість імені батька.
– Ми хотіли, щоб у них була можливість вибору. Тому що багато таких дітей, які народилися внаслідок зґвалтування, просто ставлять букву Х замість імені батька. Соціальна стигма змушує їх чи не щодня пояснювати незнайомцям, чому вони не мають інформації про свого біологічного батька, – розмірковує Мер’єм.
На жаль, проблеми дітей 1992-95 років народження під час війни в Боснії багато років ігнорувалися. Навколо них було багато байдужості та табу. Водночас методологія боротьби за соціальну справедливість передбачає перший, надзвичайно важливий крок: необхідно публічно заявити про існування такої категорії.
— Поодинці це зробити вкрай важко. Але якщо просувати ідею за допомогою Асоціації, це значно полегшує цей шлях,– підсумовує Мер’єм.
Мовою мистецтва
Вона розповіла про інші ініціативи, успішно реалізовані «Забутими дітьми війни». Зокрема, Асоціація працює над соціально-правовим визнанням дітей, народжених на війні, через молодіжні, мистецькі, адвокаційні та лобістські проекти.
Однією з них є фотовиставка BREAKING FREE, яка відкрилася 12 жовтня 2022 року в приміщенні Молодіжної ініціативи за права людини (YIHR Serbia) в Endžio HAB. На ній представлені фотографії дітей, народжених від зґвалтованих жінок, а також дітей від іноземних миротворців, які перебували в Боснії та Герцеговині під час війни в 1990-х роках. Портрети виконав сирійсько-французький художник Сахер Алмонен. Ідея цього проекту виникла, коли фотографа запросив до співпраці Даррелл Тулон, засновник і художній керівник віденської групи alpha. Разом з ним і Національним театром Тузли Алмонен працював у проекті “Ім’я одного з батьків”.
Ця документально-танцювально-театралізована вистава артистів з Боснії і Герцеговини та Австрії розповідає про досвід учасників Асоціації «Забуті діти війни». Перша частина твору складається з розповідей дітей, які народилися під час війни в Боснії та Герцеговині, друга частина розповідає про дітей, народжених під час війни в Уганді, а третя – про дітей, які народилися внаслідок світової війни.
Після Тузли п’єсу показали в Живінице, а також у Боснійському культурному центрі та Культурному центрі Сребрениці. У 2022 році вистава гастролювала в хорватських містах Осієк та Вінковці, тоді ж народився фотопроект BREAKING FREE.
– Ми хотіли показати, що означає десятиліттями мовчати про те, що сталося з цими людьми і як вони живуть сьогодні, – сказав Сахер Алмонен під час відкриття фотовиставки в Сараєво.
І хоча ці слова він сказав майже рік тому, тема експозиції не має терміну давності. Нещодавно фотографії з Боснії та Герцеговини перевезли до італійського міста Чезені. Мер’єм Мухаджич також відвідала відкриття фотовиставки в галереї Pescheria разом із колегами з Асоціації «Забуті діти війни».
– Ця виставка показує реальні життєві історії дітей, які досі не знають відповіді на запитання: «Хто твій тато?» – пояснює вона. – Їхні матері розповідають про те, як вони боролися за право своїх дітей бути щасливими. Виставка мандрувала Італією, Ховартією, Сербією та іншими країнами. Ми й надалі будемо показувати її в публічних місцях.
Але, зазначає Мер’єм, захищати права «невидимого покоління» було б набагато легше не через 30 років після трагедії, а раніше, коли за свіжими слідами можна зібрати докази та притягнути винних до кримінальної відповідальності.
Мер’єм Мухаджич каже, що російське вторгнення в Україну відкрило душевні рани боснійців, які досі не можуть забути свою війну. Вона наполегливо рекомендує українським урядовим та неурядовим організаціям сформувати базу даних жертв сексуального насильства під час війни.
— Це треба робити терміново, — каже вона. – У Боснії та Герцеговині жодна організація не зафіксувала кількість жінок, чоловіків і дітей, які постраждали від зґвалтувань. Тому такі розбіжності в цифрах. Але їх точно багато, дуже багато. Необхідно оперативно документувати кожен випадок, щоб не стикатися з проблемами різного характеру, як це було в нашій країні.
Мер’єм пояснює, що табу на тему сексуального насильства є серйозною проблемою в патріархальному суспільстві, де зґвалтування означає незгладимий сором для жінок та їхніх близьких.
– Вони вирішили мовчати про це, тому що не хочуть бути засудженими, і щоб страждати якомога менше, — каже вона. – З цією травмою живуть багато років. Але є жінки, які публічно зізналися, що пережили зґвалтування під час війни. Їхні зізнання є мотивацією для інших не боятися і говорити про це, щоб проблему визнали і почали долати.
У цьому контексті розуміння історії Боснії та Герцеговини є ключем до процесу справедливості та примирення, а також закликом до міжнародної спільноти розглянути питання про зґвалтування, примусові вагітності, сексуальне рабство та інші гендерні злочини, скоєні під час військових конфліктів, у найефективніший спосіб.
Людмила Макей,
Приштина – Сараєво
Цей текст створено за участю CFI, Французького агентства розвитку ЗМІ в рамках проекту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.