Хоч у нас і неспокійно, і нам важко відійти від шоку після того, як місяць перебували в оточенні ворожого війська, але на сьогодні життя в громаді більш-менш стабілізувалось. Працюють магазини, відроджується бізнес, ми намагаємось якось збалансувати бюджет і забезпечувати життєдіяльність громади.
Мене як міського голову сьогодні дивує те, як швидко деяким людям вдалось забути про всі березневі жахіття. Тоді в нас не було найнеобхіднішого. Але ми усі згуртувались, допомагали один одному, були толерантними і уважними до ближнього. А нині знову в громаді розгортається інформаційна війна, спільнота насичена чварами, претензіями, звинуваченням и й відвертими провокаціями.
Згадайте, як усі ледь не молилися на місцевий хлібозавод, як дякували за кожну хлібину й цінували ті руки, які для нас її випікали. Чи надовго? Як тільки з’явилась можливість поставок— «переключились» на інших виробників, або й взагалі стоїмо в чергах за безкоштовним хлібом, який незрозуміло для чого сюди завозить одна з церковних общин. Одночасно нарікаємо на те, що погіршилась якість місцевого хліба. Так спитайте в пекарів— чому? Все просто: чим менші обсяги випічки, тим гірша якість. Така особливість печей. Вони розраховані на інші об’єми. В результаті місцеве підприємство не матиме достатньо виручки, а, значить, і можливостей закупити того ж борошна про запас. Дай, Бог, щоб вторгнення на нашу територію не повторилось. Але у разі повторного оточення хто буде забезпечувати вас хлібом? Хтось із постачальників завезе сюди свою продукцію або церква щодня возитиме? Давайте думати про це, а не жити одним днем.
Одним з найбільших предметів обговорення сьогодні є гуманітарна допомога. Працівники міськради і я втомились слухати безпідставні звинувачення у її розкраданні. Вже повідомляли, що гуманітарної державної допомоги надходило дуже мало. Ми її чесно розподілили між тими, хто найбільше потребував. Нагадаю, що ми тримаємо строгий звіт за кожен пакет, і це все строго перевіряється і контролюється областю. Зараз багато благодійних організацій завозять гуманітарну допомогу в наш регіон.. Вони самі вирішують кому її надавати, з якими категоріями населення працювати— чи з багатодітними, чи з малозабезпеченими, чи з людьми похилого віку, чи з постраждалими, переселенцями тощо. Міська рада ніякого відношення до розподілення і видачі такої гуманітарної допомоги не має.
Однак чітко окреслю свою позицію: ми допомагали і будемо допомагати тим людям, чиї домівки постраждали від обстрілів. Як швидко ви всі по них забули, вимагаючи гуманітарної допомоги для себе. Може, хто їм допоміг? Згуртувалися в толоку, наприклад, для проведення посильних відновлювальних робіт, чи організували збір коштів? Держава обіцяє відшкодування, але коли воно буде і яким чином проводитиметься — ніхто не знає. Тому міська рада шукає організації й фонди, які готові надавати допомогу постраждалим — як грошову, так і будматеріалами. Ми допомагали й будемо допомагати тим людям, які живуть у зоні постійних обстрілів, куди не доїжджають машини з доставками.
У країні триває війна. Шановні городнянці, це ви також забули? Навіть у березні ми робили все, щоб ви були з водою, світлом, хлібом та опаленням. Лише тиждень місто було без цих благ цивілізації. Але не всюди так було і не всюди так є нині. Схід і південь нашої країни палають. Там люди страждають і вмирають. А ми… Воюємо за пачку макаронів. Так не повинно бути!
Андрій БОГДАН
Влада повинна бути відкритою, контрольованою і реально підзвітною своїм виборцям. Виборці повинні пам’ятати про одну з найголовніших християнських чеснот – не бути заздрісними. Багатьом любителям “халяви” справді увижаються невимірні об’єми гуманітраної допомоги, яка пройшла повз їх рота. На сьогодні ми не зможемо стовідсотково обрати чесну владу і ще довго нас, людей (усіх народів, не тільки українців) будуть переслідувати заздрість і жадібність. Це станеться через декілька поколінь. Але ми, усі європейці, а разом і українці вже на цьому шляху…