На початку лютого нинішнього року виповнюється одинадцять років Охіньківському шкільному благодійно-заохочувальному Фонду Миколи Макаренка. Ініціатива в його створенні повністю належала засновнику – випускникові школи 1951 року, члену Прилуцького відділення столичного Чернігівського земляцтва, доктору біологічних наук, професору, академіку Аерокосмічної академії, заслуженому діячу науки і техніки України Миколі Васильовичу Макаренку.
Мета Фонду – утвердження гуманізму та милосердя в суспільстві, сприяння розвиткові освіти і науки, виявлення серед школярів талановитої творчої молоді та допомога їй. Для цього залучені особисті кошти засновника. Вони знаходяться на депозитному рахунку одного з відділень ПАТ «Полікомбанк» в м. Прилуки.
Після закінчення кожного навчального року на загальношкільних зборах вчителі, члени батьківського та учнівського колективів, представники органів місцевого самоврядування визначають суму грошової допомоги для творчої шкільної молоді та претендентів для матеріального заохочення. Як правило, серед стипендіатів благодійного Фонду відмінники навчання, переможці та призери предметних олімпіад, лауреати районних і обласних конкурсів.
Діяльність благодійного Фонду є справжнім стимулом для охіньківських школярів заробити гроші. Сума матеріальної винагороди для учнів зростає щороку по висхідній: 2004 рік – 900 гривень, 2005 рік – 1710 гривень, 2006 рік – 2300 гривень, 2007 рік – 3625 гривень, 2008 рік – 3700 гривень, 2009 рік – 3725 гривень, 2010 рік – 6000 гривень, 2011 рік – 6000 гривень, 2012 рік – 6150 гривень, 2013 рік – 6650 гривень. Школа має безперечні успіхи з фізичної культури та спорту. Тому серед нагороджених семи останніх років – переможці та призери районної спартакіади серед школярів, районних змагань з техніки пішохідного туризму.
Тепер у навчальній діяльності учні вбачають повсякденну добросовісну працю, яка оплачується. Але підхід до цього справедливий, диференційований. До прикладу, переможцям ряду районних олімпіад, лауреатам кількох обласних конкурсів Юлі Проценко вручили 680 гривень, Ірині Шрамко – 670 гривень, за спортивні досягнення братам Костенкам – 680 гривень.
Благодійник поклав на рахунок охіньківських школярів пристойну суму, тому щороку вони ділять між собою відсотки. Чим не стимул?
Чи не доводилося вам помічати, що про близьку людину розповідати непросто? Завжди на пам’ять навертаються деталі чи епізоди, що з різних боків характеризують її, але загальний образ через це проглядається не зовсім чітко, як портрет у імпресіоністів: у світлотінях, неприродних, здавалось би, кольорах проступають очі, обличчя, постать і навіть характер.
Звичайно, словами портрет змалювати важко. Та й завдання такого я перед собою не ставлю. А ще й тому, що всієї газетної площі не вистачило б, аби достовірно передати образ доброї, щирої людини, винятково чуйної до людських бід, котра вміла розгледіти і підтримати навіть маленький промінчик світла й надії – відомого українського вченого Миколи Макаренка. Його друзів колеги, земляки, ровесники, напевно, скористаються можливістю поділитися з іншими людьми тим, що пов’язане з Миколою Васильовичем і найбільше їм запам’яталося. Скористаюся цим і я, бо знаю про нього немало, знайомий давно, прагнув регулярно зустрічатися упродовж років сімнадцяти.
Отже, це людина знакова, особлива. Сказав би, велика, але уявляю, якою б могла бути на це його реакція. Він не любить славослів’я, людина скромна, котра, проте, знає собі ціну. Та й дивного в тому нічого нема, бо за спиною вченого десятки років титанічної наукової праці. Микола Васильович з тих людей, яким вірять. Така риса завжди була, рідкістю, а в нинішній час стала взагалі унікальним явищем. Вірять і люблять.
Головною рисою характеру Миколи Васильовича є правда. Правда ніколи не була модою, але попит на неї завжди підвищений. Задовольнявся він рідко. А щоб простувати шляхом правди, потрібна відвага, мужність. Запізнавши сповна наслідки цього, Микола Васильович не зрадив ні себе, ні своїх колег-побратимів, а в широкому розумінні – весь український народ. І за це треба йому вклонитися.
А ще Миколі Макаренку притаманна виняткова, надзвичайна людяність. За словами одного з його учнів і колег, з якими неможливо не погодитися, коли взяти збірник казок, то звичайні літери в ньому – це пересічні люди. А велика, червона літера – це Людяність Миколи Макаренка.
Народився він 1937 року в селі Охіньки у сім’ї колгоспників. Дитинство минуло на берегах маленької річки Утка, притоці Удаю, на кутку села, який здавна має назву Завода, тобто «за водою». Його батьки, Василь Іванович та Олександра Пилипівна, рідна земля, село, його чудові люди дали Миколі путівку в життя.
У вченого назавжди залишилася пам’ять про нелегку селянську роботу, яку доводилося виконувати з дитинства. У сім’ї Макаренків сина привчали не лише до фізичної праці, відповідальності, а й велике значення надавали навчанню. Тож після закінчення школи Микола Васильович певний час працював завідувачем Охіньківської сільської бібліотеки, потім служив у лавах Збройних Сил СРСР. Та нестримна жага до знань привела його до Черкаського державного педагогічного інституту. Затим юнак стає науковцем.
Доктор біологічних наук, професор, академік Аерокосмічної академії, лауреат Премії їм. Богомольця, заслужений діяч науки і техніки України. Ним опубліковано 370 наукових праць, має десять винаходів, які знайшли широке застосування не лише в нас, а й за кордоном. Під його керівництвом захищено 6 докторських та 24 кандидатські дисертації. Він був одним з керівників по підготовці до польоту в космос першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. Нагороджений орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (2004), медалями «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1983), імені академіка С. П. Корольова (1988), «Винахідник СРСР» (1990), «15-років Збройним Силам України» (2006).
Незважаючи на численні вигідні пропозиції працювати за кордоном, Микола Макаренко 47 років невтомно трудився в Інституті фізіології ім. О. Богомольця НАН України. У побуті він надзвичайно скромна, чуйна людина. Його життєве кредо – допомагати людям. Микола Васильович не є новим українцем, його матеріальні статки досягаються титанічною науковою працею. Мріє про те, що благородна справа створення благодійних фондів у школах продовжиться іншими випускникам шкіл України, які мають для цього матеріальні можливості.
Він досить часто приїздить у рідне село, де й досі є оселя його дитинства та юності. Найсвятіше місце для нього – сільське кладовище. Могили батьків завжди доглянуті його руками. На рідному обійсті багато працює фізично, сам впорядковує чималий город, який ніколи не бур’яніє. Незважаючи на літній вік, стрункий, зі спортивною статурою. Його травневій засмазі, отриманій на сільському городі, можна тільки позаздрити. У минулому мав неабиякі досягнення з різних видів спорту, нагороджений численними нагородами. Майстер спорту з класичної боротьби. Не палить. Його перебування в нашому селі – це не що інше, як пропаганда здорового способу життя.
Микола Васильович – частий гість школи. Значну частину книг зі своєї домашньої бібліотеки він подарував учням. Для них же заснував благодійно-заохочувальний фонд – з метою виявлення серед школярів талановитої молоді та допомоги їй. Щороку грошова сума фонду зростає за рахунок банківських відсотків та нових вкладів Миколи Макаренка.
Микола МАРЧЕНКО, директор Охіньківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Прилуцького району