Громада чи волость?

Прем’єр – міністр України Денис Шмигаль в інтерв’ю агенству «Інтерфакс-Україна» висловив думку про необхідність проведенняна на місцях швидкої, але дуже широкої суспільної дискусії щодо удосконалення адміністративно-териториального устрою України. Посадовець зазначив, що реформування має бути таким, щоб у всіх відношеннях воно задовольняло українське суспільство та кожного громадянина України.

Денис Шмигаль далі уточнив, що сьогодні точно ні Президент України, ні Голова Верховної Ради, ні сам він не мають чіткого бачення, якими саме повинні бути ці зміни.

Від себе зазачимо, що невирішеними залишаються навіть питання, пов’язані з термінологією (назвами  нових адміністративно – територіальних одиниць), проблемами охорони громадського порядку на місцях тощо. Зокрема точаться дискусії навколо доцільності запровдження назв нових формувань «громада» чи «волость», «округ» чи «повіт» та інше.

Розв’язання зазначених проблем можливе шляхом  вивчення та запровадження історичного досвіду децентралізаціі влади, організаціі ефективної профілактики правопорушень на місцях. Адже трагічність помилок антидемократичних режимів  полягала в ігноруванні досвіду місцевого самоврядування.

Не треба вигадувати велосипед і діяти шляхом породження нових помилок там,  де достатньо лишень пригадати те позитивне, що вже накопичено  у поперені епохи та перевірено самим  життям. Наприклад, волость як понятя і адміністративна одиниця нижчого рівня була відома ще за часів стародавньої Русі, у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій. Як підрозділ  повіту волость підпорядковувалася волосній управі (в Єстонії – складова повіту,   у Латвії – складова краю). Про це йдеться й у Новому тлумачному словнику української мови.

Правові основи сільського самоврядування, його функціі  та межі  визначені давно самим життям і, навіть краще, ніж у сучасному законодавстві. Наприклад, більш як 100 років тому в  тогочасних публікаціях існувала така дефініція: «Самоврядування – це такий порядок врядування, за якого населення певноі територіі, без різниці майнового стану, за допомогою своіх дійсно обраних представників, безпосередньо відає всіма місцевими справами, починаючи від цілком самостійного та незалежного визначення предметів і розмірів оподаткування, витрат за власним розсудом коштів на задоволення різноманітних місцевих потреб, охорону громадськоі безпеки, майна селян, і закінчуючи задоволенням найдрібніших місцевих громадських потреб». (Полигайло П.Н. Местное управление .- С.П.,1884.- С.121 – 122).

До державноі влади, як і нині, селянство за традицією ставилося з критичною насторогою. Від неї селяни не очікували нічого доброго та намагалися триматись подалі, вирішуючи повсякденні справи самостійно і безпосередньо у селі. Тому владу  місцеву вони вважали своєю.

Сільське (волосне) самоврядування в  Україні до 1917 року було надзвичайно простим, як і саме селянське життя, водночас динамічним, заснованим на безпосереній демократіі селян, унаслідок чого  і було придушене поліцейським управлінням деспотичного режиму  Росіі.

На рівні волості система управління сільським населенням мала дві складові: волосний сход і волосне правління. Волосний сход являв собою вищий розпорядчий орган, що створювався з виборних сільських і волосних посадових осіб органів сільського самоврядування та представників від кожного з десяти селянських дворів. Управлінські функціі волосних сходів були ширшими порівняно з функціями сільських сходів, хоча з деяких питань вони дублювалися.

Виконавчим органом волосного сходу вважалося волосне правління, до складу якого входили волосний старшина, волосний писар, старости сільських громад і збирачі податків. Завданням правління було виконання постанов, прийнятих на волосних сходах. При волосних правліннях не було, зазвичай, спеціальних відділів, депутатського активу тощо. Повсякденними справами займались дві виборні особи – староста та писар. Обсяг повноважень заначених органів і посадових осіб частково визначався Загальним Положенням про селян. Слід зазначити, що обсяг обов’язків старост, старшин та волосного писаря був не меншим, а навіть більшим ніж у нинішніх  сільських посадовців. Фактично роботи у старости та писаря було значно більше, ніж визначалось Положенням.

Сучасне село, що здавна було хранителем народноі  духовності, високоі моральності та законослухняності, нині заполонила злочинність. І зло тут відповідне – демографічний занепад, безробіття, пияцтво, безкарність…

Одним із напрямків  подолання злочинності на селі в контексті реформування сільського самоврядування  також може бути позитивний досвід профілактики правопорушень у селах України до 1917 року.

Як свідчать архівні матеріали, розповіді старожилів та публікаціі тих часів  у нічний час за графіками сільськіх управ і волосних правлінь,  патрулювали  так звані «калаталники». Зазвичай це були чоловіки з місцевих жителів, які невеликими групами, за графіком по черзі  ходили вулицями села і за допомогою дерев’яних колотушек нагадували  про свою присутність. Якщо траплялась надзвичайна подія (злочин, крадіжка, пожежа), «калаталники» піднімали жителів села дзвоном у колокол. або у рейку. Рівень шумовоі тривоги  залежав від специфіки подіі. Сам факт перебування уночі на вулицях місцевих правоохоронців мав велике профілактичне значення. Не дивно, що злочини проти приватноі  власності, як і насильницькі правопорушення, скажімо, у тих селах Новгород-Сіверщини, де мій прадід Роман Феськов  займав керівну посаду у волості (до складу волості входили вісім сіл ), за тих часів були надзвичайною рідко.

Окремим елементом сільського самоврядування та правозахисним органом вважався волосний суд. До підвідомчості волосних судів було віднесено розгляд дрібних цивільних і кримінальних справ, порушених стосовно місцевих селян. Поряд з писаним законодавством застосовувались норми звичаєвого права, які не були зафіксовані та не завжди відповідали чинним законам. У кожному селі були (як і досі)   своі звичаі, традиціі, що враховувались  і органами місцевого судочинства. Поширеними покараннями  були невеликі штрафи або побиття різками і арешт до 3-5 діб. Секретарем  і фактичним суддею  суду був волосний писар – людина за тих часів досить освічена та поважна – на розсуд і за бажанням якого, за погодженням з іншими суддями, виносились  рішення. Писар виконував роль голови незалежного суду, тлумачем закону, єдиною у волості особою, яка знала, що дозволено, а що заборонено.  Влада надавала простір діям волосного писаря. Внаслідок такого стану інколи ухвалювались   специфічні вироки. Наприклад, за крадіжку хомута або коня винуватцю одягали предмет крадіжки на шию і водили селом.  Крадія воза запрягали в голоблі і той мав протяти  воза вулецею.

Звичайно, до сучасних крадіів велосипедів, мопедів або автівок  такі засоби  не  прйнятні, та, заради профілактики,  щось подібне і не завадило би. Замість дерев’яних калаталок нині є сучасні засоби сигналізаціі (сирени, свистки, рупори). Не завадили б товариські суди. У структурі МВС доцільно б створити підрозділи сільськоі поліціі. У  селі має бути свій полісмен, якого в селі добре знають, а він у свою чергу добре знає кожного співмешканця. За якусь платню, озброєний кийком, шокером чи балончиком, у взаємодіі з дільничим полісменом, охоронець мав би змогу вести профілактичну роботу у селі.  Приклади такого роду вже є в межах України.

Показово, що за тих часів  матеріальні витрати на зазначену діяльність органів місцевоі влади на селі лише частково перекривала держава. Головна ж частина потреб місцевого самоврядування  нині може задовольнятись за рахунок місцевих податків  з олігахічних структур, власників маєтків, елітного приватного майна, стягнень з правопорушників тощо.

Переконаний, що ефективність наведених   заходів  дасть швидкі і очевидні результати після запровадження їх у сучасне життя.

Валентин ГОЛОВЧЕНКО, заслужений юрист Украіни, кандидат юридичних наук 

Опубліковано у Консультації | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

1 коментар до Громада чи волость?

  1. Сергій Ковтун коментує:

    Цікавий матеріал і своєчасний. У селах не завжди є лідер по факту, а не за посадою. Інколи це випадкові люди, які мають слабкий авторитет.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.