Імена та події – це історія країни…

Того  дня, 25 листопада 1956 року, було досить сніжно та морозно. Цьогоріч, 25 листопада, –  лише досить холодно. Та не дивлячись на це, як і вже вкотре, поспішаю до садиби Олександра Петровича Довженка в Сосниці, щоб вшанувати пам’ять про видатного земляка.

До його погруддя кладу дари саду: плоди червоної калини, яблука, горіхи, живі квіти, печиво та цукерки від себе й своїх вихованців, членів краєзнавчого гуртка. А в голові рояться думки…

Досить проста істина, що імена та події пишуть історію кожної країни, зокрема і України, невід’ємна у моїй роботі як вчителя, шкільного бібліотекара, керівника краєзнавчого гуртка та члена Чернігівського земляцтва.

Найцікавішою та найпоширенішою формою виховної роботи, яку використовую у своїй практиці, звичайно є екскурсії. І вже за 17 років, мабуть, уважний читач помітив, слідкуючи за публікаціями, що наші стежки-доріжки пролягли багатьма регіонами України. Та ще хочу нагадати і про те, що кожна така пізнавальна екскурсія має якусь присвяту.

Отже, плануючи поїздку цієї осені, не залишились поза увагою багато визначних дат і подій. І помандрували ми на Сумщину.

А все почалося з того, що 2 серпня 2019 року у складі невеликої групи представників Сосниччини та Борзнянщини, відгукнувшись на запрошення давнього доброго знайомого Івана Кириловича Абаровського, директора Недригайлівського краєзнавчого музею, відвідала малу батьківщину відомого письменника Олекси Ющенка та президента України в 2005-2010 роках Віктора Ющенка село Хоружівку Недригайлівського району Сумської області. Саме у  день народження Олекси Яковича шанувальники його творчості біля родинної садиби відкривали погруддя митця. У вітальному слові передала палкий привіт від земляків Олексадра Довженка та подарунки від земляцтва та літературно-меморіального музею кіномитця.

А вже на осінніх канікулах екскурсійна група у складі учнів і вчителів знову помандрували до Сумщини. Спочатку відвідали чоловічий монастир Глинську пустинь. У колишній гетьманській столиці Глухові нас чекав детальний екскурс у минуле. Це була подорож містом, церквами, музеями (краєзнавчим, археологічним, Сидора Ковпака), різними виставками, присвячених і рокам Другої світової, і колекцією дзвоників, картин Марії Примаченко та іншого, оглядовою вежею, до Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, де ми поклали квіти до меморіальної дошки.

У Шостці  відвідали  краєзнавчий музей з багатьма захоплюючими відділами, зокрема з «Технікою інформаційних технологій» (про кіноапаратуру, таку близьку та дорогу Олександру Довженку), музей Івана Кожедуба. Досить насиченою та цікавою є інформація, яка розміщена в експозиціях Меморіально-освітнього комплексу «Родинна пам’ять» про остербайтерів.

А в містечку Вороніж ми «потоваришували» з малим Паньком Кулішем, майбутнім відомим діячем Пантелеймоном Олександровичем, автором першого українського історичного роману «Чорна рада», похованому на Борзнянщині в заповіднику «Ганнина Пустинь». Пам’ятник юнаку встановлено біля місцевої школи з нагоди 200-річчя від дня народження митця.

А завершили свою подорож біля яблуні-саду в Кролевці. Наші враження від побаченого одноголосні з поетичними враженнями Олекси Ющенка:

Всяке дерево й деревце

Бачив я на землі своїй,

Але яблуні в Кролевці –

Поклонюся низько їй.

Яблуня то незвичайна, –

Її гілочки малі

Лиш з’являються, негайно

Прилягають до землі;

Вкореняються, зимують,

Навесні ж гілки  оті

Підростають і квітують –

Квіти повні та густі.

Яблуня-повзунець

Свій витворює танець

Під зелений мотив,

Що гілки нові ростив.

Яблуня одинока,

Як шатрище гілля!

Родить яблуня щороку,

Всіх плодами наділя.

Не мене лиш захопила

Яблунева сім’я,

Справді, то казкова сила,

Їй вклоняюсь знову я.

Ця поїздка дійсно охопила багато імен та подій.

Недаремно ж Микола Амосов вважав, що «історія – наші коріння. Без них не можливе життя сьогодні та в майбутньому».

Це пригадалося мені в день пам’яті про Олександра Довженка, який говорив, що він «син свого часу і весь належить сучасникам своїм».

Нам, прийдешнім поколінням, у такий непростий для нашої Батьківини час залишається лише гідно виконувати заповіти великих українців. Як про це просить у вірші Олекса Ющенко, продовжуючи оспівувати ябуню-сад:

Нам би всім за приклад взяти

Вміння дерева таке,

Слово щоб не лиш крилате,

А було й земне, просте;

Щоб єдналося з землею,

Як та гілочка мала,

Щоб ріднилося із нею

Й захищало всіх від зла;

Щоб торкалось наше слово

Душ людських, немов землі

Оте гіллячко чудове

В місті кожнім і селі,

Слово, як плоди рясні,

В кролевецькій стороні.

Валентина МОВЧАН

Опубліковано у Вшанування пам'яті | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.