Катастрофі планетарного масштабу 30 років

26 квітня, виповнюється 30 років від дня  катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), яка сталася 26 квітня 1986 року в ході проведення запланованого експерименту. У цей день вночі о 1:23 на четвертому енергоблоці ЧАЕС в результаті ядерних вибухів був повністю зруйнований реактор і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім.

Катастрофа вважається наймасштабнішою за всю історію ядерної енергетики – як за кількістю загиблих та постраждалих від її наслідків людей, так і за екологічними та економічними збитками.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії змінювався з часом і повністю єдиної думки не існує досі.

Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на АЕС Форсмарк були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені з східної частини СРСР, та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 тисяч мешканців Київської області із забруднених районів.

Після аварії на Чорнобильській АЕС з постраждалих районів було евакуйовано близько 350 тисяч осіб, 45 тисяч з них – жителі міста Прип’ять, де переважно жили працівники ЧАЕС та їхні сім’ї.

Про катастрофу на ЧАЕС мені повідомив мій батько близько восьмої години ранку в суботу 26 квітня 1986 року. Цього разу він звично не цікавився моїми колгоспними справами (22 листопада 1985 року мене обрали головою колгоспу на Сосниччині), а коротко повідомив: «Сталася велика біда – вибухнув реактор четвертого енергоблоку ЧАЕС. Відбувся викид в атмосферу великої кількості радіоактивних елементів. Розпочалася евакуація мешканців Прип’яті. Невістка з онуком прибули до села, Микола (мій старший брат, який був в охороні станції – прим. автора) залишився там».

Звістка про аварію для нашої сім’ї не була несподіванкою. Ще восьмого березня всі ми гостювали в батьків і невимушено згадували те, що серед населення Прип’яті широко обговорюється заплановане проведення на станції випробування однієї з систем забезпечення безпеки, яке може призвести до аварії – хочуть відключити захист реактора та побачити, як він поведе себе. Обговорювалося й те, що реактори РБМК-1000 встановлені на Ленінградській, Курській і Смоленській атомних електростанціях, але на експеримент чомусь погодилися тільки чорнобильці.

Як відповідальний за стан цивільної оборони на дорученому об’єкті, після повідомлення батька одразу запросив до себе інженера з охорони праці, техніки безпеки та цивільної оборони колгоспу Петра Івановича Яська та розпорядився діяти за планом для випадку загрози радіоактивного забруднення. На той час в колгоспному складі було все необхідне: від засобів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю до засобів індивідуального захисту населення.

Була весна, велися польові роботи. Щодня з восьмої до дев’ятої ранку голови колгоспів і директор радгоспу телефонували першому секретареві райкому компартії та доповідали: скільки надоїли молока, посіяли зернових і технічних сільгоспкультур, посадили картоплі.

Оскільки під відкритим небом у районі працювало багато людей, сама нагода мені слугувала повідомити «першому» про аварію на ЧАЕС. «Перший» вислухав мій звіт про надої, посіви та посадки, а також повідомлення про аварію, але застосувавши слова з лексики Петра І, звинуватив мене в тому, що веду себе не по-партійному та сію паніку серед радянських громадян. Однак, реакція «першого» аж ніяк мене не образила, а ще більше підсилила думку про правильність моїх рішень щодо протидії можливим наслідкам аварії на ЧАЕС.

На відміну від «першого», спеціалісти колгоспу, і в першу чергу інженер з охорони праці, техніки безпеки та цивільної оборони Петро Іванович Ясько, завгосп Феодосій Трохимович Тимошенко, бригадир будівельників Іван Данилович Грищенко, з розумінням віднеслися до справи захисту населення сіл Велике Устя та Долинське від радіації. Хоча не обійшлося й без скептиків, на яких впливала відсутність інформації про аварію по радіо та телебаченню, але виконувалося поставлене мною завдання щодо захисту джерел питної води, кормів для худоби, обмеження перебування людей під відкритим небом, робота на посівних і садильних агрегатах із засобами захисту органів дихання. І все це робилося ще до того, як по радіо та телебаченню офіційно повідомили про катастрофу.

Загалом до ліквідації аварії на реакторі було залучено близько 600 тисяч осіб.

Усі вони отримали радіоактивне опромінення різних ступенів. Протягом перших трьох місяців після аварії помер 31 ліквідатор. Точну кількість смертей внаслідок аварії з об’єктивних причин встановити неможливо через розтягнутість у часі наслідків опромінення для здоров’я людини. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість померлих від ракових захворювань, спричинених отриманим опроміненням від аварії, може становити близько 9 тисяч осіб. Називають і значно більші цифри. Зокрема, рух Greenpeace оцінює загальну кількість смертей, спричинених наслідками аварії, у 90 тисяч. Але і це далеко не об’єктивна цифра – вона мінімум на порядок вища.

За наявними даними, від Чернігівщини на приборкання радіаційного лиха у свій час було мобілізовано майже 18 тисяч громадян. З Сосницького району 230 осіб прийняли участь у ліквідації наслідків катастрофи, з них 79 вже пішли у вічність. Однак, вихідців з Сосниччини, що брали участь у ліквідації наслідків катастрофи значно більше. Адже багато з них працювало на ЧАЕС, а також залучалося до ліквідації з місць постійного проживання на момент катастрофи. До таких, зокрема, належать члени Сосницького відділення Микола Федорович Волощук з Волинки, Василь Юхимович Кочубко та Володимир Дмитрович Шкурко з Авдіївки  та інші.

Микола Волощук з травня 1986 року на посаді заступника начальника управління робітничих кадрів «Украгропромбуду» безпосередньо брав участь в евакуації будівельних організацій із зони відчуження та будівництві пунктів санітарної обробки населення та дезактивації техніки в районі «Діброва», «Дитятки», «Старі Соколи» Київської області. З вересня 1987 по жовтень 1988 року був заступником начальника штабу «Украгропромбуду» і практично безвиїзно знаходився на будівництві об’єктів у місті Славутичі (житлові будинки, поліклініка, пожежне депо. Автоматична телефона станція, овочесховище, адмінприміщення управління внутрішніх справ).

IMG7001MV

Василь Кочубко, після аварії на ЧАЕС, у 1987 – 1990 роках очолював новостворену Київську інспекцію Держатомнагляду СРСР, де в стислі терміни були розроблені спеціальні технічні вимоги та створені системи контролю за проектуванням, виготовленням і випробуванням електронних систем управління і аварійного захисту ядерних реакторів.

VK2604201601

Володимир Шкурко працював інженером з управління реактором, начальником зміни реакторного цеху ЧАЕС. Указом Президента України від 21 квітня 2006 року №327/2006 за мужність, самовідданість, високий професіоналізм, виявлені під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

P1012490VSH

Серед них також мій брат Микола Федорович Орєхович (28.02.1950-05.06.2004) – військовослужбовець військової частини внутрішніх військ МВС, що охороняла ЧАЕС, котрий отримавши високу дозу радіоактивного опромінення в перші дні після катастрофи, впродовж вісімнадцяти років боровся з недугом, але так й не поборов його.

OMF 01P

За місяць до зупинки серця, ми з братом Миколою спілкувалися останній раз 2 травня 2004 року. У зв’язку з погіршенням його стану здоров’я, на мою пропозицію щодо організації кращого лікування, він мені відповів: «З нашої команди вже залишилося тільки троє і нам вже ніхто не допоможе».

Радіаційна цезієво-стронцієва хмара найбільше зачепила землі Козелецького, Корюківського, Ріпкинського, Семенівського, Сосницького, Чернігівського та Новгород-Сіверського районів, а це більше 240 населених пунктів.

За ці роки ми пройшли складний шлях усвідомлення наслідків цієї  катастрофи. Однак, ще не всі переосмислили величезний комплекс існуючих проблем. Адже, навіть, при проведенні реформи в охороні здоров’я не все враховано.

Одне тільки тішить, що не забувають на Сосниччині про цю страшну трагедію в історії людства та вшановують світлу пам’ять постраждалих від неї біля пам’ятного знака «Землякам-ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС», який було виготовлено в 2007 році на наше замовлення і за сприяння земляків – сосничан з трьох осіб: Олексія Орєховича з Шаболтасівки, Миколи Гнипа та Миколи Шведа з Конятина. А нещодавно до пам’ятного знака добавилася підкова з дзвоном і написом: «Мертвим, живим і ненародженим».

 S2604201602

S2604201601

Олексій ОРЄХОВИЧ

Опубліковано у Вшанування пам'яті, На Чернігівщині | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *