Коли громада – великий чоловік, а не «капуста головата»…

З одного боку: «Громада – великий чоловік», але з другого, як казав Тарас Шевченко, «громада — капуста головата». Бува, такого наобирають, такого накричать і навирішують, що хоч стій, хоч падай. Читаю нині щоденники псаломщика Костянтина Самбурського 1918 – 1928 років саме з цих місць, про які хочу розповісти – саме селяни, ота виплекана в народницькому середовищі замилювальна громада, розтягла поміщицькі маєтки, попалила, повирубувала розкішні сади, покрала гравюри, картини – невже й дерева були класово ненависні? Економії та маєтки Забелло, Величків, Дабіжі знищені було, що називається, до пня, до цегли, розтягненої селянами на хліви та погреби, а Качанівка, хоч і під державним захистом, але так і по сьогодні не отямилася від того більшовицько-селянського погрому, не відновила того свого чудового старовинного вигляду.

Проте, якщо громади стають самостійними не за закликом російських комуністів «Грабь награбленноє!», а по закону – під його захистом, а й під його контролем, тоді й результат може бути, хоча багато залежить від обраного тою ж таки громадою голови.

На знімку: голова Парафіївської ОТГ Валентина Карпенко. Фото автора.

Перші долають більший спротив

У Парафіївці Ічнянського району чиновники хотіли піти по шляху збереження ситуації під виглядом децентралізації – тобто район перетворити в одну об’єднану територіальну громаду. А що – всі чиновники лишаються на своїх місцях, усі важелі управління в райцентрі плюс державні дотації. Проте завадила цим планам Валентина Карпенко, яку вже багато разів обирали головою Парафіївської селищної ради, хоча й була вона головою рухівського осередку. Ще у квітні 2014 року тут ухвалили рішення на сесії про участь у пілотному проекті з децентралізації. «Ще навіть законодавчої бази не було, а ми вже проводили громадські слухання, сесії та вирішували питання про об’єднання», – гордо каже Валентина Федорівна.

– Якщо один район перетворювати на одну громаду, це вже не децентралізація, а, навпаки, – централізація, зосередження всіх ресурсів, важелів впливу в одних руках, – переконувала Валентина Федорівна.

– От як досі було? Земля навколо села нібито й перебуває в підпорядкуванні громади, а Держземкадастр роздає її приватникам. У нас творили безчини, а оренду й податки за землю не платили. Орендарі сад викорчували. До смішного доходило: одну й ту саму земельну ділянку просили двоє власників. Держземкадастр видавав дозвіл на виготовлення проектної документації відразу обом. А землю отримував той, хто першим встиг оформити. Другий претендент, виходить, віддав гроші марно? Якщо така купа сіл зав’язана на одному центрі, толку не буде.

Як наслідок, районна влада тут проводила «оптимізацію», тобто закривала все, що можна було ліквідувати, крім своїх посад і кабінетів. Так у Парафіївці закрили лікарню, пожежну частину, три дитсадки, а в єдиному, що лишився, були такі умови, що батьки не хотіли дітей туди віддавати. Тож Парафіївка, до речі, колишній райцентр, який не втратив своїх амбіцій, завжди недовірливо позирала на правлячу райцентрівську Ічню. І щойно з’явилася можливість вийти у «вільне плавання», селищний голова Валентина Карпенко очолила цей процес. І Парафіївська ОТГ стала першою в області, що зажила самостійним життям.

Жінка з характером

Валентині Карпенко – 70 років. Та по ній цього не скажеш – це ділова, струнка жінка, яка говорить розсудливо, спокійно, але без старечих повторювань чи кружляння думки. В громаді її називають Маргарет Тетчер, а вона й не ображається.

Вигартувана боротьбою рухівських структур з компартійною номенклатурою, вона й раніше не кланялася вищій владі, а тепер, коли громада стала самостійною – взагалі не бере всерйоз.

Так виникла проблема з комунальниками, які підпорядковані Ічні, а роботу в Парафіївці забезпечити належну не можуть. Громада вирішила припинити платити підвищені тарифи, а створювати своє комунальне підприємство. До речі, керівник ічнянського комунального підприємства був пійманий добровольцями і волонтерами, як власник дорогущої машини, аж ніяк не співмірної з його зарплатою. У Парафіївську приїздили різні комісії, аж до заступника голови обласної адміністрації – вмовляли, що громада була в одній комунальній зв’язці з райцентром. Голова Валентина Карпенко ввічливо послухала і ввічливо випровадила непроханих гостей геть. Бо у неї влада – громада і закон.

І родичання Валентини Карпенко з колишнім головою Нацради з питань телебачення і радіо Віталієм Шевченком (сестра) та послом України в Канаді Андрієм Шевченком (тітка) тут не є причиною для такої самостійно поведінки голови. Он у Кіптях голова тамтешньої ОТГ Володимир Кучма також ввічливо «посилає» численних районних начальників, які його вже й на наради в райцентр не кличуть…

Фінанси

Валентина Карпенко каже: «І чого мене потягло в ту математику, коли всі родичі – гуманітарії?». Вона довго працювала вчителькою математики, але можливо, саме це й дало змогу у владі працювати системно.

– Коли я в 2002 році прийшла на посаду селищного голови, до нашого бюджету жодної копійки від оренди землі не надходило, – розповідає голова Парафіївської ОТГ Валентина Карпенко. – Хоча всюди орали, сіяли, кудись продавали врожай. Я зобов’язала всіх орендарів офіційно оформити оренду земель запасу і резерву. Того року ми перевиконали селищний бюджет на 200%. Нині ми отримуємо від оренди землі понад 2,5 мільйона.

Нам надходить велика частина єдиного податку з фізосіб і підприємців, транспортний податок і ще десяток інших. Раніше ці податки йшли в район, область і селам майже нічого не залишалося. А тепер наші податки ми можемо витратити на власний розвиток, ще й субвенцію отримуємо з держбюджету, торік – шість мільйонів.

За старими розкладами бюджети сільрад отримували біля 5,5 мільйонів гривень. І якщо Парафіївська та Іваницька громади мали три з половиною мільйони на двох, то Петрушівська, Мартинівська і Южнянська сільради були завжди дотаційними. Сьогодні бюджет об’єднаної територіальної громади складає більше 20 мільйонів гривень, з яких половина – це власні надходження, а решта субвенції та дотації.

Успіхи

Замість того, щоб закривати сільські школи, дитсадки, медамбулаторії та ФАПи і скорочувати досвідчених лікарів і педагогів, як планували районні «децентралізатори», парафіївці взялися соціальну сферу оновлювати і розширювати. У великому селі Іваниці відкрили стаціонар на 10 ліжок. І це в час оптимізації, себто закриття мед закладів!

Занедбаний дитсадок №1 у Парафіївці вихователі ремонтували самотужки, громада лише виділила 1,5 млн. грн. на будматеріали. Нині там уже замість однієї працюють дві групи. Нові металопластикові вікна, нові підлоги й дах, на стінах – шпалери з веселими малюнками, у кімнатах – новенькі меблі. Завершено ремонт ще одного садка в Парафіївці. У сусідньому селі Іваниці менш як за рік встигли відремонтувати і школу, і дитсадок. Нові металопластикові вікна допомогли істотно скоротити комунальні витрати. Раніше для опалення двоповерхового дитсадка витрачали 80 кубометрів газу щодоби, а тепер – 50.

У списку робіт Парафіївської ОТГ – капітальний ремонт у загальноосвітній школі села Іваниця, капітальний ремонт та заміна даху у Парафіївській та Южнянській школах, ремонти у дошкільних навчальних закладах Іваниці та Парафіївки. У Мартинівці зміни обіцяють цього року – це єдине село громади, яке ще не відчуло жодних змін. Хоча й там об’єднана громада закупила спортивний інвентар – місцеві хлопці вперто ходять до школи ганяти м’яча та качати м’язи.

Та, певно, найбільш яскраво зміни помітні в центрах первинної медико- санітарної та соціальної допомоги. Молода дівчина Вікторія Христюк, що спілкувалася з нами, так би і поїхали кудись з рідного села, отримавши вищу освіту – роботи ж не було. А тепер вона директор Центру соціальної допомоги і за всіма новітніми вимогами організовує роботу закладу. Старенькі, що лишилися одинокими, знаходять тут тепле ліжко, тепле слово і теплу страву та якісне медичне обслуговування. За це платять 70 відсотків зі своєї пенсії, або ж проплачують їх перебування родичі. Заклад розрахований на 30 ліжок.

Оживити Качанівку!

Заповідник у Качанівці – державний, ще й зі статусом Національного. Але дише він запустінням – навіть пошкодженого лева при в’їзді за два роки не змогли підремонтувати. Зате генеральний директор, що добуває тут до виходу на пенсію, при мені розказував журналістам, як гарно було у Радянському Союзі…

Громада не має впливу на сам заповідник – він у прямому віданні Міністерства культури і туризму. Тому тут зініціювали інвестиційний проект з розвитку туризму «Етнопарк «Качанівка. Козацьке коло» вартістю 57 млн. грн.

– Парафіївська громада розташована на унікальних історичних землях, – каже Валентина Карпенко. – Неподалік від нас є знаменитий палац козацького роду Тарновських, на базі якого створено Національний історико-культурний заповідник «Качанівка». Звідси недалеко до гетьманських столиць – Батурина та Глухова, а також до знаменитого Густинського монастиря і до етнокомплексу «Соколиний хутір». У ньому гості можуть зупинитися у садибах, створених за традиціями кінця XVIII – початку XX століть. Ми хотіли б, щоб люди приїжджали до нас на кілька днів й насолоджувалися красою наших місць. Для цього, до речі, у селі Іванівка незабаром також буде відкрито готель.

Результатом реалізації проекту має стати модернізація об’єктів туристичної та побутової сфери: мають з’явитися готелі, кемпінги, бази відпочинку, ресторани, пункти прокату велосипедів, човнів, кінних візків тощо. Проект розрахований на 3 роки. Він має дати роботу близько 300 особам, а послугами «Козацького кола» користуватимуться щороку до 65 тисяч туристів.

Зразком є приватна садиба Миколи Черепа «Соколиний хутір», що розташована по другий бік величезного ставка від Качанівки. Тут можна і з лука постріляти, і покататися на конях, і поспати в селянській старовинній хаті (з сучасним комфортом), і поплавати, а про смачнючу гречану кашу зі шкварками з печі чи про горілку з вирощеним всередині пляшки огірочком я вже й мовчу… Миколу Черепа, було, запросили заступником директора в Качанівку, але його ідеї стали насупроти спокійному життю працівників заповідника на хороших зарплатах. Тому державна Качанівка і приватний Соколиний хутір є зразками для протиставлення.

…Дороги тут є такі, що й зуби клацають. Тож і ремонт доріг – у планах керівництва Парафіївської ОТГ. Як і приєднання до себе Тростянця з унікальним дендропарком Скоропадського. Тож унікальність Парафіївської громади ще не вичерпана. Далі буде…

Василь ЧЕПУРНИЙ, Чернігівська область. «Голос України»

Довідково

Парафіївська об’єднана територіальна громада – це 18 сіл, 4 сільськогосподарські підприємства, 5 дитсадків, 5 Будинків культури, 4 фельдшерсько- акушерські пункти, дві лікарські амбулаторії , музична школа, 3 загальноосвітні школи і понад 6 тисяч мешканців. Унікальною особливістю Парафіївської ОТГ є розташування на її території Національного заповідника «Качанівка».

Опубліковано у На Чернігівщині. Додати до закладок постійне посилання.

1 коментар до Коли громада – великий чоловік, а не «капуста головата»…

  1. Володимир Лузан коментує:

    Справді, в Качанівку запрошують туристів. Але під час екскурсії охоплює розчарування, бо побачити там можна лише ілюстрації безгосподарності працівників на чолі з керівництвом заповідника. Будівля руйнується. Там нічого не змінилося за 27 останніх років. Неприємне відчуття затхлого застою. Безпосереднє підпорядкування заповідника Мінкульту – це анахронізм радянської системи управління. Не кажу вже про те, що з одного центру всіма історико-культурними заповідниками, театрами тощо успішно управляти і контролювати витрати коштів неможливо. Передайте всі об’єкти на баланс органів місцевого самоврядування і здійснюйте загальний патронат, щоби такі об’єкти використовувалися за призначенням. Місцеві громади більше зацікавлені в розвитку туризму як і, взагалі, територій та інфраструктури. Бо це – робочі місця, податки тощо. Дивно… Адже не скажеш, що у нас профільний віце-прем’єр (за логікою повинен бути В’ячеслав Кириленко, а не Павло Розенко, дідусь якого у свій час був прєдсєдатєлєм Госплана УССР) чи Міністр культури – вихідці з партійно-радянської номенклатури. Не встигли через юний вік. У молодих керівників мислення не сучасне? Виходить, що вони неефективно витрачають державні кошти (наші податки, до речі) перебуваючи в численних закордонних відрядженнях і вивчаючи закордонний досвід? Їздити туди вони люблять не менше нових хазяїв життя, так званих “олігархів”.
    Шановна пані Голово! Докладіть усіх зусиль, відберіть заповідник у Мінкульту, як би Вам це не було складно. Він знаходиться на території Вашої Громади і належить саме Вам.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *