Охорона навколишнього природного середовища – одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Науково-технічний прогрес і посилення антропогенного тиску на природне середовище неминуче призводять до загострення екологічної ситуації: виснажуються запаси природних ресурсів, забруднюється природне середовище, втрачається природний зв’язок між людиною та природою, втрачаються естетичні цінності, погіршується фізичне та моральне здоров’я людей, загострюється економічна та політична боротьба за сировинні ринки, життєвий простір.
Що стосується України, то вона належить до країн світу з найгіршою екологічною ситуацією. Забруднення природного середовища досягло небачених масштабів. Тільки збитки економічного характеру, не приймаючи до уваги шкоду екологічного характеру та здоров’ю людей, за підрахунками фахівців, щорічно складають суму, що дорівнює половині національного доходу країни. Екологічна проблема номер один в Україні – забруднення навколишнього середовища. Послідовно погіршується здоров’я людей. За останні роки різко скоротився середній вік чоловіків. Високий рівень дітей, які народжуються розумово чи фізично неповноцінним внаслідок порушення на генному рівні.
Багато факторів впливало на погіршення стану екології в нашій країні, за роки її існування. Одним з таких факторів і є аварія на Чорнобильській атомній електричній станції (ЧАЕС), яка має страшні наслідки, що залишились не тільки у нашій країні.
Деформована галузева структура виробництва спричинила деформовану його територіальну організацію. Виникли гігантські центри надмірного зосередження промисловості, що характеризуються високим антропогенним впливом на природне середовище. Це насамперед Донбас і Придніпров’я – найбільш забруднені регіони в Європі. В даному регіоні, а він займає 18% території з 28% населення України, виробляється 40% загального обсягу промислової продукції.
Навколо сіл, міст, дачних поселень гори звалищ сміття, гори зіпсованих міндобрив чи пестицидів, залишених просто неба різними господарниками. Все це попадає в ланцюг кругообігу речовин.
Як результат – жителі багатьох міст і селищ дихають повітрям, що не відповідає встановленим нормативам якості. Близько 50% споживаної населенням питної води не відповідає гігієнічним вимогам. Список подібних даних досить великий. Але викладене свідчить, що всім жителям багатої ресурсами України – пора усвідомити, що час нерегульованого безлімітного користування середовищем безповоротно пішов у минуле. За все треба платити: грошима, введенням жорстких обмежень, встановленням відповідальності. В іншому випадку людина розплачується не тільки своїм здоров’ям, але і благополуччям майбутніх поколінь, бо негативний вплив на природне середовище є не що інше, як знищення біологічної основи існування людини, сучасна форма канібалізму.
У зв’язку з цим, для запобігання цих негативних наслідків держава повинна застосовувати такий важіль впливу, як юридична відповідальність.
Юридична відповідальність – різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві та забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать.
Юриди́чна відповіда́льність поділяється на перспективну (позитивну) та ретроспективну (негативну).
Позитивна юридична відповідальність – сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.
Ретроспективна юридична відповідальність – специфічні правовідносини між державою та правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння та суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку перетерпіти позбавлення та несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.
Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: державно-правовий примус; негативна реакція держави на правопорушення і суб’єкта, що винний у його вчиненні; обов’язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.
Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.
Мета юридичної відповідальності – вияв її соціальної необхідності та ефективності.
Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.
Мета юридичної відповідальності своєю чергою визначає її функції.
Функції юридичної відповідальності – головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку та виховання суб’єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.
Юридичну відповідальність за екологічні правопорушення відрізняють від деяких форм економічного впливу на природо-користувачів, передбачених екологічним законодавством. Це може мати місце, наприклад, у формі плати за забруднення навколишнього природного середовища в межах встановлених норм скидів, викидів, утилізації. Але їх не можна розглядати в якості економічної відповідальності. Такі заходи виступають в якості елементів, що складають механізм природокористування, та охорони навколишнього природного середовища, і не входять у зміст інституту юридичної відповідальності. Безумовно, при правомірних скидах та викидах, заподіюється певної шкоди навколишньому природному середовищу. Але вони не є протиправними діями і тому не можуть спричинити за собою юридичну відповідальність.
Вина в екологічних правопорушеннях у тій чи іншій формі, поряд з іншими ознаками складу правопорушення, є обов’язковою умовою покладання юридичної відповідальності. Проте в охоронних галузях законодавства є відмінності у вимогах щодо доказування вини за вчинення екологічних правопорушень.
Екологічному законодавству відома так звана безвинна відповідальність за заподіяння шкоди особою, яка володіє джерелом підвищеної екологічної небезпеки. Жодна з висунутих до цього часу цивілізованих і екологічних концепцій не обґрунтувала правову природу виникнення та покладання юридичної відповідальності за безвинне заподіяння шкоди природному середовищу.
Безвинна відповідальність заснована на факті її констатації у нормативному порядку чинним цивільним та екологічним законодавством. Особливістю застосування безвинної відповідальності за екологічні правопорушення є те, що вона розповсюджується тільки на цивільно-правову відповідальність, яка застосовується в порядку відшкодування, заподіяної навколишньому природному середовищу.
Діючому екологічному законодавству відомо звільнення від відповідальності в деяких випадках вчинення екологічного правопорушення. Воно має місце при заподіянні шкоди природному середовищі в умовах крайньої необхідності, коли природним об’єктам завдається шкода протиправними діями з метою запобігання більш значної шкоди навколишньому середовищу (знищення лісонасаджень для запобігання розповсюдження лісової пожежі, обвалування русла річки чорноземом з метою запобігання затоплення). Дії в умовах крайньої необхідності з метою запобігання більш істотного економічного та екологічного шкоди, незалежно від ступеня їх протиправності звільняє від усіх видів юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Екологічні правопорушення тягнуть юридичну відповідальність осіб, їх здійснили. На це міститься пряма вказівка в нормативних актах екологічного законодавства. Так, порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність. Аналогічні норми містяться і в усіх оновлених ресурсних галузях українського законодавства.
Норми екологічного права містять в собі правові вимоги до використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, межі належного здійснення прав і виконання обов’язків щодо використання природних об’єктів, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків.
Санкції ж за ці порушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавствах. У залежності від умов та порядку застосування цих санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства: адміністративну, кримінальну, цивільно-правову, дисциплінарну.
Правові засади цього виду відповідальності передбачені Кримінальним кодексом (КК) України від 5 квітня 2001 року №2341-ІІІ. Вона настає за вчинення екологічного злочину. Під ним розуміється суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок.
Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні злочини є забезпечення виконання правил охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування, захист екологічних прав та інтересів громадян.
Екологічним злочинам притаманний ряд основних ознак: 1) вони становлять суспільно небезпечні діяння (дію чи бездіяльність); 2) високий ступінь суспільної небезпеки цього виду злочинів обумовлений тим, що об’єктом їх посягання є екологічна безпека, якість навколишнього природного середовища, екологічні права громадян, а внаслідок їх вчинення заподіюється шкода або створюється загроза життю та здоров’ю людини, а також природним екологічним системам, атмосферному повітрю, землі, її надрам, водам, лісам, тваринному та рослинному світу, генетичному фонду, природним ландшафтам; 3) екологічні злочини є протиправними та заборонені кримінальним законом.
У КК України екологічні злочини виділені в окремий розділ VІІІ – «Злочини проти довкілля», який містить 19 складів: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238); забруднення або псування земель (ст. 239); незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 239-1); порушення правил охорони надр (ст. 240); забруднення атмосферного повітря (ст. 241); порушення правил охорони вод (ст. 242); забруднення моря (ст. 243); порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244); знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу (ст. 245); незаконна порубка лісу (ст. 246); порушення законодавства про захист рослин (ст. 247); незаконне полювання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250); порушення ветеринарних правил (ст. 251); умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253); безгосподарне використання земель (ст. 254).
Крім того, до екологічних злочинів за наявності заподіяння екологічної шкоди можуть бути віднесені також деякі склади, що сформульовані в інших розділах КК України: незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265); незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію (ст. 265-1); погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали (ст. 266); порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267); порушення вимог режиму радіаційної безпеки (ст. 267-1); порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270); порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто -, газо -, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (ст. 292); жорстоке поводження з тваринами (ст. 299); порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326); застосування зброї масового знищення (ст. 439); екоцид (ст. 441).
Екологічні злочини слід відрізняти від екологічних адміністративних проступків. Ступінь цієї небезпеки для злочинів є більшим, ніж для адміністративних проступків.
Об’єктом екологічних злочинів є суспільні відносини, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, охорони і використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Тобто екологічні злочини посягають на два родові об’єкти: навколишнє природне середовище як певну сукупність екосистем і природних об’єктів та екологічну безпеку як певний (оптимальний) стан природного середовища, що забезпечує йому і людині сприятливі (нормальні) умови для життєдіяльності та розвитку.
Об’єктивна сторона цих злочинів виражається у злочинному діянні (дії чи бездіяльності), що порушує екологічний правопорядок, негативних наслідках такого діяння та причинному зв’язку між ними. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).
Суб’єктом екологічних злочинів є фізична осудна особа, яка вчинила відповідний злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік для всіх екологічних злочинів настає з 16 років.
До суб’єктів екологічних злочинів належать громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за екологічні злочини службових осіб, які вчинили їх з використанням свого службового становища, дії цих осіб можуть кваліфікуватися також і за відповідними статтями КК України, якими передбачена відповідальність за службові злочини.
Суб’єктивна сторона екологічних злочинів характеризується психічним ставленням особи до вчиненого діяння, тобто її виною. Остання може бути у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ст. 25 КК України).
Для класифікації екологічних злочинів можна використовувати різні критерії. 3 точки зору функцій, які ними виконуються, що мають відношення до природокористування і охорони навколишнього природного середовища, екологічні злочини можна поділити на три категорії: спеціальні, суміжні і додаткові. Спеціальні склади екологічних злочинів, в основному, містяться в окремому розділі «Злочини проти довкілля». Суміжними складами злочинів у сфері охорони навколишнього природного середовища і природокористування вважаються такі, що виконують екологічні функції за певних обставин об’єктивного порядку (наприклад, статті 270, 274, 292, 326 КК України). До додаткових складів можна віднести злочини, які за своєю природою не є екологічними, але за певних обставин можуть бути використані у сукупності з екологічними складами (наприклад, статті 364, 365, 367 КК України). Передбачені цими статтями злочини можуть бути застосовані до службових осіб, які своїми діями чи бездіяльністю сприяли заподіянню шкоди навколишньому природному середовищу або окремим його компонентам.
За критерієм об’єкта захисту склади екологічних злочинів поділяють на: злочини, спрямовані на порушення екологічних правил діяльності, безпосереднім об’єктом яких є порядок діяльності (наприклад, статті 236, 237, 238, 253); злочини, що посягають на окремі природні ресурси (наприклад, статті 239-244, 254); злочини, що посягають на об’єкти флори та фауни як складову навколишнього природного середовища, умови біологічного різноманіття та збереження біосфери Землі (наприклад, статті 245, 246, 248-250 КК України).
Кожен громадянин України має право на: безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів, що можуть негативно впливати на довкілля; участь у розробці заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів; об’єднання в суспільні природоохоронні формування; одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища; участь у проведенні суспільної екологічної експертизи; одержання екологічної освіти; представлення в суд позовів про відшкодування збитку, заподіяного їх здоров’ю внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне дисциплінарну, адміністративну, громадянську та кримінальну відповідальність.
Важливим чинником ефективності екологічного законодавства є дієвість правової відповідальності за його порушення. Безкарність екологічних правопорушень обумовлює декларативність екологічного законодавства і, навпаки, посилення виявлення екологічних правопорушень, збільшення кількості осіб, притягнутих до правової відповідальності – невідворотно підвищує рівень екологічного правопорядку та правосвідомості громадян.
Кримінальна відповідальність за екологічні злочини – це стан розвитку суспільних відносин, в якому реалізуються засоби кримінально-правового покарання осіб, винних у здійсненні екологічного правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і екологічної небезпеки для навколишнього природного середовища, природних ресурсів, життя і здоров’я людей.
Однак, оцінюючи практику застосування кримінальної відповідальності за екологічні злочини, фахівці відзначають її низьку ефективність. Так, кримінальні справи про найбільш масових і небезпечних порушеннях – забрудненнях водного та повітряного басейнів складають 0,96% від загального числа екологічних злочинів, забрудненні землі – 0,75%. Застосовуються в основному норми про відповідальність за злочини та інші правопорушення, пов’язані з незаконним захопленням природних ресурсів (браконьєрство, незаконна порубка лісу, незаконна розробка надр).
У цілому характерна різка невідповідність кількості осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за екологічні злочини, кількості осіб, засуджених за них. Потребує суттєвого покращення якість слідства у справах про екологічні злочини. Кожна 4-5-а справа необґрунтовано припиняється. При призначенні покарання суди нерідко допускають необґрунтовані послаблення осіб, які вчинили небезпечні екологічні злочини.
Олексій ОРЄХОВИЧ